«Мужність не дається напрокат…»

«Мужність не дається напрокат…»

Герої Небесної Сотні… Більшість із цих звитяжців віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014-го, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України.

«Ми на емоціях були, тому що гинули люди…»

Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону – разом 107 загиблих. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому виповнилося 82 роки, а наймолодшому – лише 17. Протистояння учасників Революції Гідності та представників режиму Януковича тривало понад три місяці.
Сумний список Небесної Сотні почав складатися 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі поблизу Києва було знайдено тіло викраденого львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. Криваві події на столичному Майдані викликали обурення в суспільстві і спровокували радикалізацію протестів у регіонах, зокрема й на Полтавщині.
22 січня 2014 року автопробіг, приурочений до Дня Соборності, та акція пам’яті Сергія Нігояна переросли надвечір у велелюдний мітинг. Понад дві тисячі полтавців зібралися біля облдержадміністрації. Частина з них мала намір штурмувати ОДА, потім рушили до міської ради. «Ми на емоціях були, тому що гинули люди. Це вперше таке було, що людей убивали у центрі столиці України», – згадує засновник Полтавської самооборони Майдану Юліан Матвійчук. Пристрасті вгамувалися лише після того, як керівник міської міліції разом із протестувальниками заспівав Державний Гімн України.
Увечері 23 січня на знак протесту проти «диктаторських» законів учасники Революції Гідності на кілька годин заблокували рух транспорту в центрі Полтави. Про те, що вони активно долучаються до акції протесту, офіційно заявили «ультрас» ФК «Ворскла». Також оголосили про створення Самооборони полтавського Майдану. 25 січня близько 3 тисяч полтавців прийшли на мітинг до ОДА. За участю провідних ЗМІ області кілька годин тривали перемовини представників Майдану з керівництвом ОДА. Вимоги скласти повноваження регіонали проігнорували. Звістка про це радикалізувала настрої людей. Тож загони Полтавської самооборони Майдану зайняли «червону» залу засідань облради – сесійну залу. «Відразу закріпили: тут буде склад, тут – їдальня, там розмістимо інформаційний центр… Все було розплановано – де будуть стояти пости, як зв’язуватися по рації» (Юліан Матвійчук). Тоді ж навколо облради звели високу барикаду.
Від початку лютого 2014-го почалися виразні спроби «обезголовити» протестний рух. Тиск чинився на очільника полтавського Автомайдану, активістів ради Майдану. Неподалік Хорола під час поїздки на столичний Майдан міліція затримала депутата обласної ради, члена президії ради Майдану Петра Ворону. Його відправили під домашній арешт, як і голову обласної організації партії «Свобода» Романа Чабановського. Проти них відкрили кримінальні справи. «Нас звинуватили у захопленні обласної ради… Але будівля обласної ради – це не чиясь приватна власність, це власність громади, тому громада має право безперешкодного користування цією будівлею. Нам причепили на ноги браслети, і вже наша революція продовжувалася під арештом», – говорить Роман Чабановський. 15 лютого близько 200 полтавців разом із нардепами Юрієм Бубликом і Олегом Сиротюком пікетували Полтавське міське управління міліції, де допитували активістів Юліана Матвійчука та Анатолія Ханка у справі про захоплення приміщення Полтавської обласної ради. Пікетувальники принесли із собою символічні паперові кайданки та стрічки з написом «Арештуйте мене». Сотні студентів та працівників підприємств у рамках всеукраїнської акції вийшли на попереджувальний страйк, який пройшов у багатьох містах України.

Ігор Сердюк, Андрій Черненко

Кульмінація наступила 18 лютого, коли на столичному Майдані загинули жителі Полтавщини Андрій Черненко та Ігор Сердюк. Підприємець із Кременчука Ігор Сердюк брав участь в акціях на підтримку незалежності України ще з 1992 року, а на Майдані був понад два місяці від самого початку протестів. Прапороносець 9-ї сотні загону самооборони Майдану, він разом з іншими активістами будував барикаду неподалік Маріїнського парку, носив мішки, коли на них напали «тітушки» та «беркутівці». Почалася сутичка, у ході якої хтось впритул вистрелив Ігорю з обріза в обличчя. У нього залишились дружина і донька. Йому було 44 роки… 2014 року Ігорю Сердюку присвоєне звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 2015 року Ігоря нагородили посмертно медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП). У 2016-му на честь Ігоря Сердюка перейменовано вулицю Жовтневу в Кременчуці, а на фасадах будівель, де він жив і навчався, встановлені меморіальні дошки.
Кульове поранення одержав й інженер-автомеханік із Полтавщини Андрій Черненко, котрий помер того ж дня в лікарні № 17. Уродженець села Слободо-Петрівка Гребінківського району мав 35 років. Дитинство провів у Черкасах, згодом мешкав у Києві. Певний час разом із дружиною працював у Посольстві України в Нідерландах, тож бачив, як живуть у Європі, і такого життя бажав українцям. Коли з євроінтеграцією не склалося, став учасником народних віч. Уперше прийшов на Майдан після побиття студентів 30 листопада 2013 року. З того часу бував там майже щовечора. Допомагав укріплювати барикади, але не брав у руки зброю принципово. Залишив дружину та доньку, похований у Слободо-Петрівці. Посмертно удостоєний звання «Герой України» та ордена «Золота Зірка». Меморіальну дошку Андрію Черненку встановили на будинку, де він жив у Києві.

Полтавська мобілізація

На вічі полтавського Майдану оголосили мобілізацію. Голова ГО «Злам стереотипів» Олександр Коба звернувся до присутніх чоловіків із проханням їхати до Києва. Народний депутат України, полтавець Юрій Бублик під час кривавих подій на столичному Майдані врятував життя кільком протестувальникам. За його словами, «беркутівці» масово зупиняли карети «швидкої» із пораненими й арештовували їх, а інших поранених добивали в автозаках». Бублик разом із колегами-нардепами визволяв таких протестувальників, надавав їм термінову медичну допомогу, бо вони втрачали свідомість, а потім супроводжував кілька десятків поранених «беркутівцями» та тяжко травмованих «тітушками» до київської лікарні № 17. Загалом внаслідок зіткнень лише впродовж одного дня у Києві загинули 20 осіб, близько 500 протестувальників було поранено. 19 лютого вночі штурм Майдану силовиками тривав. У Полтаві ж від 10-ї ранку мітингарі безперервним рухом пішохідними переходами заблокували вулиці Жовтневу та Сінну поруч із ОДА. Вимагали від влади та міліції відкрити вільний проїзд до столиці й припинити вогонь. Близько 14:00 майже дві тисячі полтавців пікетували управління СБУ в Полтавській області.
Близько 19:00 біля офісу Партії Регіонів зібралося понад три тисячі полтавців. Приміщення закидали коктейлями Молотова, після чого офіс за 40 хвилин вигорів ущент. За годину розпочався штурм ОДА. 200 «беркутівців» у шоломах та зі щитами вийшли з будівлі й відтіснили повстанців із площі. Силовики застосували не тільки кийки, а й світлошумові гранати, сльозогінний газ, гумові кулі, дріб і картеч. Одного протестувальника затримали, жорстоко побили члена президії ради полтавського Майдану Олега Пругла. Сильно постраждали ще вісім майданівців, але жодного з них не госпіталізували через побоювання, що міліція забиратиме з лікарень. Тож необхідну медичну допомогу надавали медики полтавського Майдану. Вулиці Жовтневу та Сінну знову перекрили. Транспорт рухався в об’їзд через вулицю Ватутіна. Молодь почала будувати барикади. Близько 21:30 кількість людей на площі перед ОДА збільшилася на кілька тисяч. Відбулися перемовини з начальником УМВС. Результати: міліція відпустила «полоненого» майданівця та зайшла до приміщення ОДА. Сотні молодих людей забарикадували всі входи до адмінбудівлі ззовні – ОДА перестає працювати. 20 лютого у райцентрі Нові Санжари відбувся молебень за загиблими на Майдані, який переріс у масовий мітинг. Люди пішли до приміщення райдержадміністрації та винесли із порожніх кабінетів голів РДА та райради портрети Віктора Януковича. У Полтаві близько 18:00 «беркутівці» звільнили будівлю ОДА.
Близько двох тисяч майданівців влаштували «живий коридор» для їх безперешкодного виходу. Вночі Верховна Рада України ухвалила постанову про засудження насильства в країні та заборонила проведення антитерористичної операції з використанням будь-яких різновидів зброї та спеціальних засобів проти громадян України. Загалом 20 лютого загинули та отримали смертельні поранення 48 осіб. 21 лютого на Майдані відбулося прощання із полеглими, під час якого лунала українська пісня «Плине кача…», що стала реквіємом майданівцям. Автором вислову «Небесна Сотня» є уродженка села Рокита Великобагачанського району на Полтавщині, поетеса Тетяна Домашенко, яка під враженням подій написала вірш «Небесня Сотня воїнів Майдану».
У Кременчуці на похорон Героя Небесної Сотні Ігоря Сердюка прийшло понад дві тисячі людей. У домовину поклали протигаз і каску з надписом «Лише перемога!». А у полтавському Свято-Успенському соборі архієпископ Полтавський і Кременчуцький (УПЦ КП) Федір відправив молебень за усіма загиблими майданівцями. Близько 20-ї години понад три тисячі полтавців взяли участь у акції народної декомунізації. В атмосфері загального піднесення під багатоголосий спів Державного гімну «Ще не вмерла України…» активісти Майдану демонтували пам’ятник Владіміру Ульянову (Лєніну). 22 лютого стало відомо про втечу до Росії Віктора Януковича та його найближчого оточення. Виконком оголосив про припинення діяльності Полтавської облорганізації Партії Регіонів та її місцевих структур. 24 лютого на позачерговій надзвичайній сесії Полтавської обласної ради члена президії ради полтавського Майдану Петра Ворону було обрано головою обласної ради.

Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті
(за матеріалами офіційного сайта УІНП та книги «Майдан від першої особи. Регіональний вимір»).

Поділися:

Добавить комментарий