На Божій дорозі…

На Божій дорозі…

За кілька днів до Нового 2021 року в Козельщині я зустрів Валентину Опанасівну Сітало. Вона прямувала новопрокладеним тротуаром із центру в бік п’ятиповерхівок, додому. За військкоматом зупинилася і на якусь мить принишкла, мов пташка. Потім повернула трішки праворуч і знову застигла. Пильніше вдивлялася у розташовану там будівлю, а ще більше прислухалася. До «Дзвіночка». Це місцевий дитячий садочок. Чимало літ вона пропрацювала у цьому закладі вихователем. Улюблену професію здобула свого часу аж у Макіївці, що на Донеччині.
У сонній тиші грудневого дня Валя сподівалась почути бадьорі голоси вихованців «Дзвіночка». Підійшовши, я пожартував, що, мабуть, дитсадок про щось їй нагадує. А вона зворушливо зітхнула, що тих років не забути. Спитав, чому пішки, не на велосипеді – грудень же видався сльотавим, як осінь. Відповіла, що вирішила пройтися, бо «коли воно пішки, то і більше побачиш, і краще поміркуєш…»
Привітавши один одного з прийдешнім Новим 2021 роком, ми обмінялися новинами й розійшлися у своїх справах. А першого січня, о п’ятій ранку, Валентини Опанасівни не стало. Вона полинула в інший світ, де немає зла, образ, лицемірства. Туди, де панують духовна благодать, спокій, мир.
Проводжали Валентину Опанасівну в останню путь тут, у нашій Козельщині. Родина Сіталів велика – подружжя виростило двох доньок, раділо шістьом онукам… Сумували біля домовини друзі, сусіди, колишні колеги. А поховали Валю за її заповітом аж у Манжелії – сусідньої Глобинської громади, за Пслом, поряд із її мамою Катериною Савівною та бабусею Анастасією Миронівною. Там і попрощалися з Валентиною її рідні брати зі своїми родинами та земляки. У місцевій церкві священик Георгій з півчою відправили заупокійний молебень.
…Манжелія – мальовниче припсільське село, особливо чарівне навесні та влітку. Мала батьківщина, де збігли дитинство і юність Валентини, де розквітла дівоча врода, й де батьки благословили дочку на життєву дорогу. А дорога ця, як відомо, у кожного сповнена і випробувань, і помилок, і скорбот…
На долю Валентини Опанасівни випало багато бурхливих подій в Україні, за які вона вболівала. У кінці 1980-х та на початку 1990-х років була активною громадською діячкою – прихильницею Козельщинського осередку Народного руху України. Разом з іншими рухівцями боролася за справедливість, захищала інтереси простих людей. Спробувала Валя й газетярського хліба. Дописувала до місцевої районної газети, а потім певний час працювала в штаті редакції. Трохи пізніше, завдяки підтримці родини, видала невелику книжечку для дітей.
Як і для всіх, непростим був для нашої землячки минулий рік, позначений пандемією та карантином. Певний час були зачинені храми. І на Вербну неділю Валентина Опанасівна разом із друзями вийшла молитися просто серед широкого шляху, назустріч сонцю. Прославляючи Спасителя, вони запрошували Сина Божого до своїх осель, до своїх сердець…

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Член Національної спілки журналістів України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий