На чужому нещасті  свого щастя не збудуєш…

На чужому нещасті свого щастя не збудуєш…

П`єса Івана Франка на полтавській сцені

Полтавці, котрі в умовах карантину сумували за театральним життям, були винагороджені прем’єрою, яку гоголівці підготували до відкриття нового 85-го сезону. Це п’єса Івана Франка «Украдене щастя», одна з найвизначніших у творчому доробку письменника.

Варто зазначити, що Іван Франко – унікальна постать в українській літературі. Інтелігент та інтелектуал європейського рівня, який твердо стояв на українському ґрунті. Він володів 14 мовами ( перекладав з грецької, латинської, давньоіндійської, німецької, англійської та ін.), товаришував і листувався із європейськими мислителями, вступав у літературні дискусії. Світова література і культура – це те духовне повітря, яким дихав митець. Його часто називають людиною, що створила себе самого, адже упродовж усього життя Каменяр глибоко вивчав найрізноманітніші дисципліни, був автором понад 3000 наукових статей та монографій, багатьох віршів, художніх творів і перекладів. Загалом творчий спадок Франка нараховує 100 томів! У ньому особливе місце належить драматичним творам. «Мої п’єси – то мій смуток», – так писав І. Франко про свої твори. І вони дійсно сумні, оскільки стали дзеркалом тогочасного життя галичан, яке мало чим відрізнялось від долі їхніх східних побратимів.
Декілька слів про історію створення п’єси. В 1891 році у Львові було оголошено конкурс на кращу п’єсу. Іван Франко подав і свою драму під назвою «Жандарм». Тема, сюжет твору налякали рецензентів, і вони вимагали його переробки, зняття гострої соціальної спрямованості. Через два роки Іван Франко знову подає п’єсу на конкурс, але в ній уже не було найгостріших сцен конфлікту селянина й жандарма і називалася вона тепер «Украдене щастя». Драма одержала тільки третю премію. Зазначимо, що автора надихнула на написання п’єси «Пісня про шандаря», яку колись для поета записала сестра Ольги Рошкевич (коханої жінки письменника) Михайлина. Сценічне народження п’єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року в львівському театрі «Руська бесіда». На прем’єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як зазначає автор, скаліченому варіанті, Франка було нагороджено бурхливими оплесками, увінчано лавровим вінком. Критики присвоїли письменнику високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра.
У Києві п’єса вперше з’явилася на сцені 1904 року в театрі братів Тобілевичів. Роль Миколи виконував І. Карпенко-Карий, шандаря – М. Садовський, Анни – Л. Лінницька. Лише з 1913 року театри почали ставити «Украдене щастя» за первісним текстом.
П’єса вже упродовж багатьох років продовжує життя на сценах провідних театрів України. Головні ролі виконували корифеї української сцени, з-поміж яких: А. Бучма, В. Добровольський, Н. Ужвій, Б. Ступка, Б. Козак, Ф.Стригун, В. Розстальний, С. Олексенко, Т. Литвиненко, Л. Хоролець. Крім того, у 1984 році на студії «Укртелефільм» режисер Юрій Ткаченко зняв за п’єсою «Украдене щастя» однойменний художній фільм. Нині популярність «Украденого щастя» репрезентовано серіалом, музику до якого написав керівник гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. Прикметно, що виставу за твором Івана Франка цього року мають нагоду побачити й полтавці.
Режисером-постановником нової вистави є заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко. Сценічна версія відомої соціально-психологічної драми у його прочитанні набула глибокого психологічного загострення, у якій конфлікт реалізується через вчинки, думки, прагнення героїв. У центрі сюжету – традиційний любовний трикутник: Анна (Анна Дениско), Микола Задорожний (Тимофій Зінченко), Михайло Гурман (Геннадій Продайко). Трагізм усього, що відбувається на сцені, підсилюється світловими ефектами й тривожною музикою. Крім того, вистава побудована на контрастах: веселі танцювальні коломийки й душевні муки, які переживають герої, – усе це вплітається у тло сценічного дійства, розкриваючи боротьбу почуттів у душі персонажів, тяжкі муки боротьби з власними невгамовними почуттями, що вибухали навально, невтримно.
У виставі головні ролі виконують молоді актори. Тимофій Зінченко створює трагічний образ працелюбного, доброго селянина, який став мимовільним учасником викрадення щастя в людини, серце якої належало іншому. Він мириться зі своїм безталанням, бо кохає Анну, йому боляче, але він не насмілюється навіть натякнути жінці, а не те що дорікати їй. Та доведений до відчаю брутальною поведінкою жандарма, Микола сокирою забиває його. Акторові вдалося упродовж усього спектаклю утримати психологічну напругу, в якій перебуває його герой.
Михайло Гурман за п’єсою Франка – особистість, у якої служба в жандармерії, влада над людьми вбили людяність. У виконанні Геннадія Продайка він дещо розв’язний, навіть нахабний. Та все ж таки у фіналі людяність перемагає: вмираючи від рук Миколи, він прощає йому, а людям говорить, що сам собі заподіяв смерть.
Анна у виконанні Анни Дениско – це образ жінки, що переживає глибоку душевну драму, оскільки змушена приховувати своє кохання, живучи з нелюбом. Акторка намагається донести до глядача душевну напругу своєї героїні й той психологічний злам, який їй довелося пережити у боротьбі за своє щастя.
Усі троє героїв драми зруйнували життя одне одному, кожен по-своєму: вона переростає у трагедію високої напруги, трагічну притчу про те, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, так само як не можна зло подолати злом.
Вдалим є образ війта, створений заслуженим артистом України Богданом Чернявським. Його герой – людина жорстока й безпринципна, що на свій розсуд вирішує долі односельців.
До цікавих знахідок вистави варто зарахувати залучення квартету музикантів театру в театральне дійство, використання вокальних партій акторами театру. Важливу роль відіграють і сни героїв, які є провісниками трагічних подій. Іноді режисер уводить еротичні сцени, хоча вони не є вдалими й естетичними і швидше шкодять загальній ідеї вистави.
Говорячи про творців спектаклю, не можна не згадати, як завжди відмінну, роботу художника-постановника Ірини Кліменченко, хормейстера Наталії Зайко, балетмейстера Світлани Мельник, звукорежисера Ігоря Сабліна, художника зі світла Сергія Юхименка.
Нову виставу гоголівців варто переглянути і подумати над деякими життєвими істинами. Передовсім про те, що на наше життя іноді впливають обставини, які не залежать від нас, що кожен із нас може творити своє щастя і має навчитись цінувати кожну щасливу мить.

Людмила ЧЕРЕДНИК
Кандидат філологічних наук,
доцент Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий