На грядку – за урожаєм, здоров’ям і гарним настроєм

Живучи у тісній міській квартирі з трьома малими дітьми, Радислав
і Софія Цуркани мріяли про свій затишний будинок, власноруч висаджений яблуневий садок і грядки без жодної краплі “хімії”. Тож почали вивчати спеціалізовану літературу з органічного землеробства. А коли в них з’явилася можливість нарешті залишити “кам’яні джунглі” міста й перебратися поближче до землі,
не вагалися.
Картопля – під соломою, кавуни – під плівкою
Переїхали недалеко від Полтави, у село Тахтаулове. Разом із невеличким будинком дісталася молодому подружжю Цурканів чимала земельна ділянка – більше 30 соток. Поруч із старими плодовими деревами вони заклали омріяний молодий садок, посадили ожину, малину, смородину, відвели клаптик землі й під суницю. Городина ж “перекочувала” у високі гряди-ящики, збиті з дощок і заповнені компостом.
– Чим більше маєш землі, – говорить молода господиня, – тим більше хочеться й треба про неї дбати, щоб вона приносила не лише врожай, а й задоволення. Нам дуже допоміг у цьому досвід Галини Кизими (авторка відомої книги “Город без клопотів”. – Авт.). Дивилися із чоловіком записані нею відео, в яких жінка переконувала, що землю на грядках перекопувати не треба, навпаки, її треба вкривати травою, й дивувалися. Коли ж перебралися в село, вирішили спробувати, щоправда, не зразу. Рік за звичкою обробляли город традиційним способом – орали, пололи, але не встигали все робити, бо ж маємо троє діток, їм потрібна увага. Тож наступного року вирішили потроху переходити на органічне землеробство. Половину городу засіяли сидератами – люцерною і ячменем. Косили двічі-тричі на рік і вкривали зеленню пристовбурні кола плодових дерев, грядки.
Посадивши картоплю, господарі вкривають її одразу соломою, щоб вітер і сонце не зневоднювали грунт. Потім додатково паростки мульчують скошеними сидератами. Через таку “шубу” в бур’яну зовсім немає шансу прорости, а значить – немає й потреби в кількаразовому прополюванні. Земля під товстим шаром мульчі залишається вологою й пухкою, картопелька – росте-дозріває!..
Гарбузи, кавуни й дині Цуркани вирощують під плівкою. Навесні, коли в землі ще багато вологи, вони встеляють відведену під баштанні культури ділянку знятим із теплиці старим поліетиленом (його змушені міняти щороку, бо граки скльовують) або новою чорною плівкою. Проробляють у ній на однаковій відстані дірочки й висівають у них насіння. Знову ж таки – економія часу, зусиль і води для поливу, а урожай майже завжди відмінний, причому набагато вагоміший, ніж при вирощуванні традиційним способом.
– Цього року літо було посушливим, через те в сусідів гарбузи не вродили, а в нас було багато. Вологи нашим гарбузикам вистачало. На внутрішньому боці плівки за рахунок різниці температур утворювалися краплини – таке собі природне зволоження, й цього цілком вистачало рослинам для плодоношення. Тож дуже раджу усім плівковий метод вирощування – ми його випробували, й він справді працює, – переконує Софія Цуркан.
Капусту, помідори, перець господарі вирощують у коробах – дерев’яних конструкціях із дощок заввишки 15–20 см, довжиною 1,5 м при ширині 1 м:
– На таких “грядках” дуже легко працювати. На одній поміщається 7–8 кущів томатів – їх і капусту вирощуємо в перший рік. Ящики розміщаємо прямо на дерені, робимо в ньому ямку, вкидаємо насіння, закриваємо його соломою чи травою. Потім протягом літа просто підкидаємо лушпиння, воно перепріває, помідори ростуть і рясно родять. Наступного ж року на вже освоєній “грядці” можна вирощувати інші культури, наприклад, кріп, петрушку, суницю. Все дуже просто й естетично – не величезна плантація, а кілька невеличких ошатних грядочок, які до того ж родять набагато більше, ніж ті “плантації”, до яких усі ми звикли.
Не лише вирощувати врожаї, а й плекати землю
У молодого подружжя в планах – скрізь між деревами в садку порозміщувати такі високі “грядки” й плекати на них усю городину, поступово відмовляючись від традиційного городництва.
– Мета органічного землеробства – вирощувати не врожаї, а – землю, не забирати в неї всі корисні речовини, а, навпаки, примножувати, збагачуючи органікою. Тим самим ми догоджаємо природі, й вона нам віддячує за турботу рясними врожаями, – ділиться спостереженнями Софія Цуркан.
Розсаду для своїх незвичайних “грядок” молоді господарі вирощують самотужки у власній теплиці, обладнаній крапельним поливом. Розміри її – 5х10 метрів. Під плівковим накриттям уміщається чотири великих дерев’яних короби. Господарі не женуться за кількістю – їх найперше цікавлять якість посадок і результативність, тобто урожайність. А вона вражає! Так, для родини із двох дорослих і трьох дітей, запевняє господиня, цілком вистачає 40 огіркових рослин, що їх вона висаджує в тепличні короби в шаховому порядку, 20 – високорослих томатів, десяток кущів баклажанів, стільки ж – перців, щоб із травня до середини осені ласувати салатами з екологічно чистих овочів і ще й вдосталь консервації накрутити.
– Щоправда, в цьому році урожай огірків був нижчим, ніж зазвичай, – зізнається Софія. – Дошкуляла спека, до того ж ми пережили справжнє нашестя попелиці. Тож огірки родили лише два місяці, але нам вистачило й наїстися, й дещо законсервувати.
Органічне землеробство повністю виключає використання хімікатів для знищення шкідників, боротьби з хворобами рослин. Із ними прихильники цього способу ведення городнього господарства борються за допомогою біопрепаратів. Наприклад, картоплю, що росте в Цурканів на звичайній грядці, але під солом’яною мульчею, 1–2 рази на сезон вони обробляють Актофітом, і це допомагає захистити насадження від шкідників і хвороб. Томати, що ростуть у коробах на соломі й компості, фітофторою не хворіють, бо не мають контакту із зараженою городньою землею.
Так, урожай картоплі, за словами господині, не завжди радує – в посушливі роки на суглинку бульби збирають не надто багато, зате цибуля й морква, що їх вкривають соломою після появи паростків і одноразового прополювання, завжди гарно родять, бо земля протягом сезону під мульчівним шаром залишається пухкою і вологою. А головне – городина нічим не оброблена, екологічно чиста, її можна без остраху давати дітям.
Максимальну економію сил і часу при високій врожайності дають ущільнені змішані грядки:
– Огірки, як і все в теплиці, підв’язуємо і формуємо в одне стебло, рослини ростуть собі вгору. Простір внизу відводимо під капусту. Розсаду висаджуємо поміж огірками, й рослини прекрасно почуваються при такому тісному сусідстві.
Софія Цуркан віддає перевагу сортам голландської селекції. З огірків – це Кріспіна, що ідеально підходить для вирощування на шпалері, ранньостиглі Сатіна, Артист. Усі ці огірки самозапильні, через що їх можна садити в теплиці, що ми й робимо. Щороку обов’язково висаджую такі огірки, що квітують і родять гронами, – дуже урожайні! Минулого року засолили з 20 трилітрових банок огірків, самі ласували, інших пригощали – усім вистачило. І це – без жодної краплини “хімії”.
На томатних грядках господиня висаджує сорти Хурма, Тарасенко, не забуває й про традиційні “сливки” для консервації. Садить і такі, із яких добрий томат виходить, а, так би мовити, на десерт – Чорний принц, що вирізняється солодкими плодами майже чорного забарвлення:
– Дуже ми любимо також дрібненькі томати черрі, але вирощуємо їх не в теплиці, а у відкритому грунті, бо під накриттям вони погано запилюються.
На розсаду висіває Софія Цуркан свої томати не раніше початку квітня. Додаткового освітлення в домашній теплиці в них немає, тож якщо висіяти насіння в лютому чи березні, рослини витягуватимуться й будуть слабкими. Квітневі ж сіянці томатів ростуть міцними, добре загартованими й на постійному місці приживаються дуже швидко. Посіявши насіння в короби, господарі на ніч їх прикривають, щоб захистити невисокі тендітні сходи від нічних заморозків.
Огірки, навпаки, потребують більш раннього висіву – у березні. В півлітрові пластикові стаканчики господиня розкладає по одній насінині й присипає поживним грунтом, збагаченим органікою. Підростають огіркові сходи в будинку на підвіконнях, а коли надворі теплішає, можуть на день “переїжджати” під плівку.
Влітку теплицю, в якій росте-достигає основна частина екологічно чистої городини, слід обов’язково притіняти, щоб на яскравому сонці рослини не вигорали, й провітрювати.
Софія Цуркан, як і її чоловік, виросла в селі, змалечку працювала на городі, щиро дивується:
– Насправді більшість із нас зовсім не знає, як треба ставитися до землі, щоб вона залишалася “живою” і рясно віддячувала за турботу щедрими врожаями нешкідливої продукції. Ми звикли до “плантацій” моркви, буряків, картоплі. Насправді зовсім необов’язково мати багато землі й виснажливо трудитися, щоб забезпечити свою родину усім необхідним. Треба просто навчитися грамотно господарювати, й тоді вистачить навіть невеликої присадибної ділянки. На ній треба обов’язково знайти місце для теплиці, наприклад, прямо біля будинку – будете мати власну смачну городину при мінімальних витратах грошей і часу.
Найкращі квіти – діти
Батькам поратися на землі й упорядковувати її допомагають доньки – десятирічна Влада, Єва, якій уже дев’ять років, і п’ятирічна Анжеліка. Дівчатка вже працюють разом із мамою, заповнюючи короби- “грядки” поживою, і роблять це із задоволенням. “Понесемо черв’ячкам їсти”, – кажуть, назбиравши повну миску картопляного лушпиння чи інших рослинних відходів. А ще усі вони, як і їхні батьки, люблять співи й музику.
– Владислава в нас задумлива, як її тато, а от Єва – протилежність, дуже активна, схожа на маленького ковбоя. Ото ми й жартуємо іноді, кажучи, що вона нам – замість хлопчика. Найменша ж наша дівчинка, Анжеліка, побігати любить, але й творчі нахили має, – говорить про своїх донечок Софія Цуркан.
Її чоловік зараз рідко буває вдома – працює викладачем у духовній семінарії, що знаходиться в іншому місті. Коли ж родина збирається разом, а це найчастіше буває в неділю, всі разом вирушають до церкви, а потім відправляються на спільні велосипедні чи піші прогулянки мальовничими околицями села, грають у настільні ігри. Іноді ввечері тато бере до рук гітару чи баян, і всі разом щиро співають Тому, Хто дарує життя й наповнює його справжньою любов’ю.
“Але ж яка жінка – без квітника? Чи вирощуєш ти квіти?” – запитую вже наприкінці нашої розмови в Софії Цуркан про те, чим цікавлюсь сама. “Мабуть, я і є та жінка, – щасливо посміхаючись, відповідає вона. – Наші з чоловіком діти – це і є мої найгарніші квіти. Он, біля вікна, росте кілька трояндових кущиків, але найбільша моя, чоловікова радість і втіха – наші дівчатка…”

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”

Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Вы должны Войти, чтобы оставить комментарий.