На передньому краї  боротьби з коронавірусом

На передньому краї боротьби з коронавірусом

Загроза розповсюдження в Україні коронавірусної інфекції сприяла відновленню оптимізовано-реформованої посади головного державного санітарного лікаря. В обласних центрах (до районних справа не дійшла) частково почалося відновлення санепідслужби, на яку нині покладено обов’язки з дослідження ПЛР-тестів на коронавірус. Водночас ні вірусологам, ні епідеміологам, які чи не щодня досліджують небезпечний вірус, не підвищили зарплату через небезпеку зараження пандемічною інфекцією. Про те, як змінилися умови роботи закладу – правонаступника санепідслужби під час карантину, розповідає заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, лікар-епідеміолог державної установи «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» Валентин ШАПОВАЛ.

– Внаслідок ліквідації державної санепідслужби лабораторні центри фактично виявилися безхатченками. Ми залишились самі по собі. З боку МОЗ України ані зусиль, ані турботи про сучасну модернізацію лабораторій, у тому числі і вірусологічної, взагалі не йшлося. Не було ніяких спроб, аби оснастити їх новітнім обладнанням та відповідними технологіями. Під виглядом так званої оптимізації з боку МОЗ в 15 із 25 районів нашої області, станом на 1 січня 2020 року, повністю ліквідовані структурні підрозділи обласного лабораторного центру – там тепер зовсім відсутні будь-які фахівці та лабораторії. За час, що минув з моменту ліквідації санепідстанцій, кількість штатних одиниць скоротилась більш ніж утричі. І сьогодні, коли через епідемію COVID-19 доводиться працювати в турборежимі, це стало неабиякою проблемою. Ми опинилися у форс-мажорній ситуації. Нині в області працює лише 23 лікарі-епідеміологи та 2 вірусологи, що не відповідає вимогам епідситуації, тим паче ми знаходимось в умовах карантину та світової пандемії. Не варто забувати й про інші інфекційні хвороби, які реально панують на Полтавщині та в Україні. Руйнація державної санепідслужби і взагалі галузі охорони здоров’я в нашій країні досягла такого рівня, що, враховуючи глобалістичні проблеми й пандемію коронавірусу, це вже стає національною проблемою, спровокованою «завдяки» так званій диверсії, злочину чи невиправданій помилці в ліквідації профілактичної галузі охорони здоров’я.
– Валентине Федоровичу, скільки досліджень ПЛР-тестів на коронавірус уже проведено і в яких регіонах області виявлено найбільше хворих?
– В Україні почали забувати про санепідстанцію, про лікаря-епідеміолога, санітарного лікаря, вірусолога, дезінфекціоніста та інших. Але коронавірус постукав у двері… В умовах, що склалися, вірусологічна лабораторія виявилась найбільш потрібною. Адже необхідно поставити діагноз. До обласного лабораторного центру доставляються біоматеріали з усіх регіонів області, й на підставі, власне, наших досліджень підтверджується або спростовується підозра на коронавірусну інфекцію. Зараз вірусологічна лабораторія необхідна, як повітря, бо саме вона робить ПЛР-тести на коронавірус. Від її потужності залежить оперативність карантинних дій. Лабораторний центр зараз захлинається, він перейшов на цілодобовий режим роботи й виконує до 200 досліджень цілодобово. За період карантину в області вже проведено близько 4,5 тисячі лабораторних досліджень для медпрацівників і понад 1000 – пацієнтів із підозрою на хворобу. Станом на 25 травня діагноз COVID-19 лабораторно підтверджений методом ПЛР у 266 хворих, серед яких – 65 медпрацівників.
Серед підтверджених випадків – 17 дітей у віці від 2 до 17 років. Вікова структура для дорослих: 18–29 років – 23 випадки, 30–38 – 23, 40–49 – 54, 51–59 – 43, 60–69 – 43, 70–78 – 29, 80–89 років – 7, 90 років – 1 випадок.
Одужали від COVID-19 з початку реєстрації 235 захворілих.
Найбільше досліджень проведено в містах Кременчук, Полтава, Горішні Плавні, у Миргородському, Кобеляцькому, Зіньківському та інших районах.
– Чи достатньо нині фахівців, реагентів? Фінансування служби загалом зросло?
– У зв’язку з величезним навантаженням та кадровою кризою до лабораторного центру було залучено додатково двох фахівців з обласних лікувальних закладів. МОЗ України додатково виділив кошти в сумі 1 мільйон гривень для придбання медикаментів, антисептиків, деззасобів тощо. Але коштів не вистачає. Додаткові кошти для заробітної плати, наприклад, для вірусологів, які щоденно працюють у зоні ризику з коронавірусом, із Державного бюджету поки що не виділили, і працівники їх не отримали.
– Можливо, ще хтось допомагає на волонтерських засадах?
– Без благодійної допомоги ми б не впоралися. Наприклад, Всеукраїнський благодійний фонд допомоги та розвитку ХБЛП-групи придбав для вірусологічної лабораторії системи ампліфікації RONOR-gene, а благодійний фонд Всеукраїнської мережі торгівельних центрів АТБ – систему для виконання ПЛР-тестів у реальному часі. Українська медична стоматологічна академія надала ламінарну шафу та швидкісну центрифугу. Від благодійного фонду фермерського господарства «ЕКО-МАЯК» засновник Герой України Тетяна Корост особисто доставила сучасну комп’ютерну систему для відділення особливо небезпечних інфекцій. Аналогічна комп’ютерна система надійшла також від благодійного фонду Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Надав допомогу й університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Придбати засоби індивідуального захисту допомогли й інші благодійні фонди.
– Чи звертаються люди особисто, аби їх протестували на коронавірусну інфекцію?
– Зверталися. Але робота вірусологічної лабораторії направлена лише на діагностику хворих або осіб із підозрою на коронавірус.
– В одній із нещодавніх розмов ви висловлювали оптимізм щодо відновлення роботи санепідслужби, далі був песимізм, а як зараз?
– Оптимізм з’явився тому, що професійною спільнотою України торік був розроблений пакет законопроєктів щодо створення сучасної системи епіднагляду. Мова йшла про те, щоб на базі лабораторних центрів МОЗ України були організовані регіональні центри контролю та профілактики хвороб на державному бюджеті. Адже це безпека нації. Але так звані реформатори та ще й іноземці, навіть не фахівці, протягом останніх років створювали не життєдіяльні децентралізовані структури – Центри громадського здоров’я, без відповідного кадрового потенціалу, матеріального режиму та законодавчої бази, що суперечить статті 49 Конституції України, якою передбачено, що охорона здоров’я забезпечується соціально-економічними, медико-санітарними й оздоровчо-профілактичними програмами, а держава дбає про розвиток фізичної культури та спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Водночас обласним лабораторним центрам МОЗ України примусово та безпідставно скорочувало фінансування видатків на покриття заробітної плати, і – як наслідок – відбулося вимушене вивільнення фахових епідеміологів, гігієністів та інших фахівців. Наступила чергова хвиля кадрового колапсу, безробіття медиків та деморалізація фахівців і втрата матеріально-технічної бази, в тому числі лабораторної, яка створювалася майже століття. Тож оптимізм зник.
– Як ви вважаєте, санепідслужба в Україні може бути відновлена і за яких умов?
– Пандемія коронавірусу показала, що розв’язання проблеми епідеміології, гігієни та санітарії набувають особливого значення у планетарному масштабі, бо можуть застерегти нас від розповсюдження тих чи інших епідемій, пандемій, зокрема й коронавірусу. В нашій країні за існуючих умов увага має бути прикута до проблем епідеміології, гігієни та санітарії, які є взаємопов’язаними. Медицина, в широкому розумінні, має трансформуватися в гігієну та епідеміологію. Тому назріло питання щодо негайного відновлення державної санепідслужби, як системи профілактичної галузі в охороні здоров’я – це єдиний шлях до обмеження кількості випадків тяжких захворювань. Тож потрібно сідати за «круглий стіл» на всіх рівнях, щоб це зробити. Відновити при органах влади всіх рівнів постійні державні протиепідемічні комісії, які також були ліквідовані, а державні протиепізоотичні комісії (для тварин), між іншим, були збережені. Це ж нонсенс. Хто ж ми тоді є, якщо про здоров’я людей, про генофонд нації дбаємо менше, ніж про тварин?
Дуже важливо не ігнорувати міжнародних медико-санітарних правил і негайно розробити на рівні Кабінету Міністрів України та запровадити нові правила з санітарної охорони території України, відновити відповідну нормативну базу МОЗ України, оскільки під час останніх недолугих реформ нічого путнього так і не було зроблено. Чекати вже неможливо. А де взяти лікарів епідеміологів, вірусологів, бактеріологів, дезінфекціоністів, санітарних лікарів різного профілю та середніх медичних працівників? На це знадобиться не менше 8–10 років. У вишах їх не готують уже 6 років. Як бути з матеріально-технічною базою? Хто понесе відповідальність за ті злочинні дії, які призвели до руйнації профілактичної галузі охорони здоров’я як частки системи біобезпеки нації? Чому МОЗ України очолювали іноземці і навіть не лікарі?..
– Отож виходить, що запитань поки що більше, ніж відповідей?
– На жаль, так. Знаєте, з якими перепонами під час реформ, наприклад, зіткнувся обласний лабораторний центр, і зокрема вірусологічна лабораторія? Це здивує вас. У 2008 році, коли я ще очолював державну санепідслужбу області, за підтримки МОЗ України та наших спонсорів – Героя України, Героя Соціалістичної праці Семена Антонця, Героїв України Тетяни Корост, Олександра Коросташова, Івана Балюка, Миколи Гавриленкова та голови правління ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» Віктора Лотоуса – була відремонтована й реконструйована вірусологічна лабораторія. А на базі колишньої клінічної лабораторії обласного тубдиспансеру обласною СЕС була створена лабораторія для ПЛР-досліджень. Перші наші чотири проби від хворих області під час пандемії (свинячого пандемічного каліфорнійського грипу) були підтверджені у світовому центрі грипу в Лондоні. Але лабораторія проіснувала лише до 2013 року… Відтак нам знову довелося відновлювати лабораторію з великими труднощами та перепонами, які виникли внаслідок недолугої реорганізації, дивного об’єднання з Держспоживслужбою, у складі якої санепідробота виявилася не те що на другому плані, а на задвірках. У прямому й переносному значенні.
Нині посада головного державного санітарного лікаря поновлена, але в нього немає «армії» фахівців і взагалі не діє система щодо забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя України. Відновлення санітарно-епідеміологічного нагляду можливе лише за умов оперативних і конструктивних рішень з формування політики забезпечення епідеміологічної безпеки країни в інтересах нашого населення, а не іноземців. У МОЗ України мають працювати фахівці, а не чиновники без медичної освіти, які намагаються вчити населення, як лікуватися, чи займатися профілактикою, не маючи на це відповідної медичної освіти та досвіду. Бо це шлях у нікуди. Сподіваюсь, що новий міністр охорони здоров’я, який за фахом є лікарем, прагнутиме виправити помилки проведених реформ. Хочеться побажати йому позбавитись від тих кадрів, які входять у систему грантоїдів. Це може стати черговим сигналом до оптимізму.
– На вашу думку, як довго ще може тривати карантин і чи насправді коронавірус такий страшний, адже від інших хвороб (серцево-судинних, онкологічних…) за останні 2–3 місяці померли понад 200 тисяч українців?
– COVID-19 – це нове особливо небезпечне інфекційне захворювання, яке призвело до пандемії у світі і проникло на всі континенти та у всі країни світу. Скрізь установлено карантин. Такого у світі за 55 років моєї професійної діяльності ще не було. Тому висновки необхідно чекати від ВООЗ, нашого уряду та органів влади на місцях із врахуванням конкретної епідситуації. У зону ризику під час пандемії коронавірусу в першу чергу потрапляють хворі з цукровим діабетом, серцево-судинними, онкологічними та іншими хворобами. Тому в даний період необхідно дотримуватись усіх вимог карантину та берегти своє здоров’я.

Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий