На порозі Різдвяного посту, з молитвами  до преподобного  Паїсія Величковського

На порозі Різдвяного посту, з молитвами до преподобного Паїсія Величковського

Заговини на Різдвяний (Пилипів) піст щороку припадають на 27 листопада. У перший день посту, 28 листопада, православний світ вшановує пам’ять преподобного Паїсія Величковського, «родимця полтавського», як він сам себе називав, відроджувача традицій істинного чернечого і духовного життя. Завдяки його перекладацькій праці святоотцівські творіння стали доступними й зрозумілими православному люду на наших теренах.
Святого Паїсія вважають небесним покровителем Полтавської землі.

Майбутній святий Паїсій Величковський з’явився на світ 21 грудня 1722 року в Полтаві, в сім’ї настоятеля Успенського храму. Хлопчика назвали Петром. Ще в ранньому дитинстві, читаючи Святе Письмо, він мріяв про наслідування древніх християнських подвижників.
Вступивши до Києво-Могилянської академії, Петро написав для себе короткі правила, яких неухильно дотримувався: не засуджувати своїх братів за їхні гріхи, ніколи ні до кого не мати ненависті й від усього серця прощати ближнім. Разом із товаришами присягався не постригатися в багатих монастирях, а служити Господу в бідній, віддаленій від світу обителі.
У сімнадцятирічному віці Величковський залишив академію, щоб почати чернече життя під керівництвом старця. Спочатку вирушив на батьківщину преподобного Антонія Печерського – до Любечського Антоніївського монастиря (Чернігівщина), згодом – у Медведівський Свято-Миколаївський монастир (Черкащина), в якому вперше сподобився постригу в чернецтво з іменем «Платон». Відтак ніс послух гравера і різьбяра у Києво-Печерській лаврі. Але в жодній обителі не знайшов справжнього аскета-наставника й того самозреченого життя у Христі, якого прагнула його душа.
Пошуки продовжилися. Молодий чернець перейшов служити в молдавський скит Трейстени, а потім – у скит Керкул. Звідти вирушив на святий Афон. Обійшовши всю Святу Гору, він побачив, що колишні чернечі традиції занепадають, адже ця земля знаходилася в той час під владою турків і багато монахів змушені були покинути свої обителі.
Величковський поселився в убогій келії, харчувався тільки хлібом і водою, та й то через день. Чотири роки провів у самотності. Єдиною його розрадою стали рукописи святоотцівських писань, які він знайшов у бібліотеках болгарських і сербських монастирів. Всотуючи досвід подвижників, аскет поступово перетворювався на мудрого наставника.
У схиму з іменем «Паїсій» його постриг молдавський старець Василій, який приїхав на Афон. 1759 року Величковський заснував український скит святого пророка Іллі, або так званий Іллінський козацький чи запорізький. Сюди прибилося чимало козаків з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи дожити свій вік у молитві.
1763 року Паїсій Величковський із 64-ма монахами залишив Афон і знайшов пристановище на Буковині. Дванадцять років був настоятелем монастиря Драгомирна (Румунія), а коли закінчилася російсько-турецька війна, переселився разом із братією в Секульський монастир. Тут взявся облаштувати школу перекладацької літератури. У цей час його було призначено також настоятелем сусіднього Нямецького монастиря.
1794 року, на 72-му році життя, подвижник відійшов до Господа. Канонізований 1988-го. Його шанують як старця, аскета, відновлювача істинного духу чернечого життя. Найбільшою перлиною творчої спадщини Паїсія Величковського є збірка перекладів духовних творів православних авторів IV – XV століть на церковно-слов’янську мову «Добротолюбіє».
***
Різдвяний піст триває 40 днів. Протягом цього часу Церква закликає своїх вірних чад до благодійності, зразком якої є святий Миколай. Важливо також відвідувати богослужіння у храмах, читати Святе Письмо вдома, посилено молитися, не ображати й не засуджувати ближніх – загалом переглянути своє життя відповідно до християнських цінностей.
За церковним статутом протягом Різдвяного посту забороняється вживати м’ясо, молоко, масло, сир, яйця, а у середу й п’ятницю – також рибу. Ці два дні вважаються особливо скорботними для православних християн: у середу Іуда зрадив Господа нашого Іісуса Христа за тридцять срібних монет, а іудейські первосвященики разом зі старійшинами вирішили Його вбити; у п’ятницю Спаситель був розп’ятий за наші гріхи.
Ретельне, щире та нелицемірне дотримання посту дарує людині перш за все мир Божий у душі. Тільки в такому просвітленому стані можна відчути й збагнути всю радість свята Різдва Христового.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий