На Тютюнниковому  Лелечому кутку

На Тютюнниковому Лелечому кутку

На Тютюнниковому  Лелечому куткуКоли йдеш у гості до Григора Тютюнника в Мануйлівці, першими тебе зустрічають лелеки. Вони вже давно уподобали цей мальовничий куточок поблизу дворища Корецьких. У цій оселі народилася дружина Григора, Людмила, тут жила його теща, Віра Дмитрівна, сюди 21 рік поспіль навесні або влітку приїздив сам письменник. Тут йому гарно писалося, легко дихалося. «Деревій», «Лісова сторожка», «Крайнебо», «Кізонька», «Степова казка», «Облога», «Устим і Уляна», «Холодна м’ята», в Мануйлівці перекладено «Калину червону» Шукшина, казки Максима Горького… Близько двох десятків новел, оповідань Григора засновано на місцевому матеріалі або написано саме тут, в зеленому кабінеті, як він сам називав тещину комору, до речі, єдиний окремий робочий кабінет у житті письменника.
«Мало бачити, мало розуміти, треба любити. Немає загадки таланту, є вічна загадка любові». Часто спадають на думку ці слова, які вже давно стали крилатими. Ми читаємо Григора Тютюнника, захоплюємося його творами, неперевершеною поетичною мовою, любимо цього письменника, та що практично зробили для вшанування його пам’яті? Єдиний в Україні музей-садибу облаштувала власними руками одна тендітна жінка, літератор і педагог Ніна Данько. І коли я думаю про любов дієву, завжди згадую саме її. Тож не могла не відгукнутися на запрошення Ніни Леонтіївни відвідати Мануйлівку. Наприкінці травня, у рік 90-річчя Григора Тютюнника, тут відкрили пам’ятну дошку письменника.
Ніна Данько розповіла:
– З ініціативою відкрити нарешті дошку на цьому будинку я звернулася до спілки літераторів Кременчука «Славутич», до якої також належу. Її рада підхопила ідею. Дошку зроблено фактично на народні гроші, які збирали друзі нашої спілки, ті, хто любить Григора Тютюнника. І не тільки на дошку зібрали, а й поставили частину нового паркану замість старого, що вже сипався. Звісно ж, не тільки спілка літераторів «Славутич» відгукнулася, а й усі, хто приєднався до нас у Фейсбуці. А ще вчителі Мануйлівського ліцею, місцеві бібліотекарі, працівники літературного музею Горького теж долучилися. Мануйлівка на наш заклик відгукнулася.
Будь-яка добра справа починається з любові та небайдужості, а ще з його величності випадку, який недаремно називають ім’ям Бога. Ніна Данько народилася у сусідньому селі, ходила в Мануйлівську школу. Вчителькою української мови була Віра Дмитрівна Корецька, мати дружини Григора, його теща. «Спочатку було Слово», рідне слово, в яке дівчинка закохалася на все життя. Тепер пані Ніна живе й працює в Кременчуці, та вже більш як 30 років має дачу в Мануйлівці, сім років опікується садибою, яку колись доручила їй Людмила Василівна, на жаль, уже покійна. Поступово завдяки зусиллям Ніни Данько садиба перетворилася на музей, який не має жодного офіційного статусу, ніким не фінансується, а тримається переважно на ентузіазмі.
– Куди ми тільки не зверталися: до районної влади, обласної, міністерства освіти, щоб якось на нас звернули увагу, чимось допомогли. Ні. А допоміг народ, – каже Ніна Данько. – Я бачу в цій акції гарантію того, що ця хата не піде по руках. Навіть тоді, коли мене не стане, ця дошка повинна її захистити.
Відкривали дошку, згадували Григора, його твори, читали вірші, співали пісні… Це була яскрава непересічна подія, свято, на яке зібралися літератори, журналісти, працівники культури, бібліотекарі, вчителі з Мануйлівки, Козельщини, Кременчука. Приємне товариство, творче спілкування, чарівні квіти, клекіт лелек – усе незабутнє. Мені навіть пощастило потримати ручку, якою писав Григір Тютюнник… І все ж не йшло з думок запитання: «Що далі?»
Одне з оповідань Григора Тютюнника закінчується такими словами: «Страх люблю, як на спілі яблука та сліпий дощ іде. Тоді вони й плачуть, немов, і сміються. Страх люблю». Цей настрій панував і біля музею-садиби Григора. Як сказав відомий журналіст з Козельщини Олександр Синягівський:
– З одного боку, радісно, приємно, що відкрито дошку, а з іншого боку – навертається сльоза й хочеться заплакати. А що далі? Хто у майбутньому оберігатиме цей архів, хто дбатиме про усе це?
Рукописи Григора Тютюнника, фото, особисті речі, книги… Цей приватний будиночок і шматочок землі за сімейним заповітом відданий онуці Григора, та невідомо, як вона розпорядиться усім цим. Що буде далі? Питаю у Ніни Леонтіївни:
– Чи підтримують Вас молоді люди, хто готовий підставити плече?
– Я сподіваюся на учителів мануйлівського ліцею. Вони мені завжди найбільше допомагають і морально, і справою.
Цікаву ідею запропонував хтось зі спілки літераторів «Славутич», мабуть, її підказали лелеки, які своїм клекотом упродовж дня надихали усіх нас. А якщо заснувати в Мануйлівці щорічний літературний фестиваль? «На Тютюнниковому Лелечому кутку», можливо, так він називатиметься. Це допоможе зберегти пам’ять і слово.
Григоре, чи вистачить на таку справу твоєї любові й нашого завзяття?

Інна СНАРСЬКА (ДІДИК).
Фото надані автором та Юрія Операйла.

Добавить комментарий