Над берегами  Сейму-ріки

Кадр із фільму «Сейм виходить з берегів».

Над берегами Сейму-ріки

Фільми нашої юності… Багато з них яскравих, самобутніх і вражаючих назавжди залишилися у наших вдячних серцях і душах, вони і понині окрилюють і надихають. Серед таких стрічок особисто я на перше місце ставлю хвилюючу мелодраму «Сейм виходить з берегів», якій цього року – 23 липня – виповнилося 60 літ. Саме такого ж спекотного липневого дня далекого вже 1962 року в Києві відбулася велелюдна прем’єра нової роботи довженківців – кольорового фільму «Сейм виходить з берегів». Це була екранізація повісті самобутнього прозаїка з Чернігівщини, з присеймівського краю Вілія Костянтиновича Москальця.

Перед тим, як розпочати написання статті, присвяченої ювілею картини, яка у буквальному розумінні цього слова супроводжувала мене у роки строкової армійської служби у далекій Німеччині, а потім у студентські роки, яка і донині хвилює мене щемними спогадами, я мав щасливу можливість взяти ексклюзивне інтерв’ю по телефону у заслуженої артистки України і кінорежисера Сільвії Олександрівни Сергейчикової. На час виходу кінострічки в прокат вона була випускницею акторського факультету ВДІКу. У кінофільмі Сільвія Сергейчикова блискуче зіграла роль милої сільської трудівниці доярки Софійки, якій несолодко жилося в хаті свекрухи – жінки сварливої і недовірливої. До того ж чоловік Софійки в пошуках довгого карбованця часом забував про родину. Молода актриса передала високі почуття, збережені через роки, до свого друга дитинства, а нині механізатора їхнього колгоспу Миколи Дончака, роль якого виконав актор і відомий поет Микола Вінграновський.
Картину знімав, розповіла шановна Сільвія Олександрівна, кінорежисер Ісаак Петрович Шмарук, у творчому доробку якого були вже такі відомі широкому глядацькому загалу стрічки, як «Украдене щастя», «Доля Марини», «Зірки на крилах», «Безвісти пропалий»… У створенні кіносценарію майбутньої стрічки брали участь автор повісті «Сейм виходить з берегів» Вілій Москалець та молоді кінодраматурги Ігор Болгарин і Євген Онопрієнко.
На головну роль запросили одного з корифеїв українського театру та кіно, народного артиста СРСР Віктора Добровольського. Він створив образ голови колгоспу Терентія Буслая – неординарної особистості, в роки війни – партизанського ватажка, а нині – керівника передового в районі господарства. Його поважають чесні трудівники, районне керівництво. Незатишно було з ним лише п’яницям та ледарям. Однак слава, авторитет і визнання запаморочили голову Буслаю. Зазнавшись, увірувавши у свою непогрішимість, він допускає ряд серйозних прорахунків. За його добре ім’я бореться механізатор Микола Дончак, який повернувся до свого села після строкової служби в армії, він доб’ється позитивних результатів – з часом Буслай глибоко усвідомив свої помилки, і земляки, побачивши його непідробні душевні страждання, все зрозуміють і пробачать йому. На закінчення інтерв’ю актриса, яку ми пам’ятаємо і по фільмах «Дума про Ковпака», «Два роки над прірвою», «Літак відлітає о дев’ятій», щиро побажала «Зорі Полтавщини», її читачам і журналістському колективу подальших творчих успіхів, міцного здоров’я і мирного неба.
Як повість, так і фільм щиро розповіли про життя і трудові будні українського колгоспного села кінця п’ятдесятих – початку шістдесятих років минулого століття.
Фільм збагатила чудова музика і пісня, автором якої був наш уславлений земляк, композитор Олександр Білаш. Вона глибоко лірична, мелодійна і хвилююча з широко вираженим національним колоритом. Неповторні краєвиди Довженкового краю сусідньої з нами Чернігівщини зняв головний оператор картини Микола Кульчицький.
Фільм «Сейм виходить з берегів» переглянули мільйони кіноглядачів. Картина мала добру пресу, схвальні відгуки і на радіо та телебаченні. А ще, як повідомив мені ветеран кінофікації і кінопрокату Микола Васильович Січкар, тоді до Полтавської обласної контори кінопрокату надійшли 5 кольорових фільмокопій фільму «Сейм виходить з берегів». Вони були розподілені по районних дирекціях кіномережі, власне по Полтавському, Кременчуцькому та Миргородському відділеннях облкінопрокату.
Час невблаганний. Відслужили свій строк фільмокопії, відійшли за межу Вічності майже всі творці фільму, та пам’ять про них, про кінострічку живе. Адже пам’ять серця є нетлінною.

Євген НІКОЛЕНКО
Заслужений працівник культури України

Добавить комментарий