Ми поспішаємо у своїх справах, занурюємося в повсякденні турботи, не помічаючи, які видатні люди живуть і працюють поряд. З однією такою людиною мене звела, на жаль, хвороба. Я потрапив до Полтавського обласного клінічного онкодиспансера, який очолює здібний організатор і хірург Орест Ярославович Вовк. Чув і раніше добрі відгуки про цей заклад, а тепер і сам можу підтвердити: тут вдало підібраний медперсонал, лікарі чуйні, людяні у ставленні до хворих.
Мене взявся оперувати досвідчений хірург Володимир Миколайович Коротич. І в будні, й у вихідні він – на роботі: особисто оглядає хворих, пам’ятає їхні прізвища, історії хвороб, їх перебіг і динаміку. Завжди привітний, впевнений у своїх діях, що додає віри пацієнтам: все буде добре. Береться за найскладніші операції. До прикладу – при мені потрапив на лікування пацієнт із пухлиною в кишківнику, який мав ще й цукровий діабет та купу супутніх болячок. Володимир Миколайович цілий тиждень готував його до операції, яка тривала чотири з половиною години і зрештою пройшла успішно. Мені здавалося, що хірург впаде з ніг від перевтоми, та він одразу після операції зайшов у нашу палату і почав оглядати хворих!..
Володимир Миколайович в онкодиспансері з 1983 року, майже щодня оперує, важко порахувати, скільки життів він врятував за цей час. Щедро ділиться своїм досвідом із молодшими колегами: йому асистує і завжди поруч здібний хірург Олександр Леонідович Добринський, з ними працює віртуоз своєї справи анестезіолог Сергій Іванович Гагін.
Одного разу у Коротича вирвалось: «Якби нам американське обладнання, ми б робили чудеса!». Якби то. Сподіваюся, у владних кабінетах прочитають мій допис і якось відреагують, бо ж онкозахворювання не обирає – бідні люди чи багаті, прості чи при владі.
Лікарі, про яких розповідаю, не мають ні почесних звань, ні нагород – лише вдячність врятованих пацієнтів. Їхня праця, їхня людяність вселяють упевненість, що все у нас буде добре. Україна була і завжди буде! Надія є!
Олександр ЗУБАР.
м. Полтава.