Свого часу, вивчаючи політекономію, я на все життя запам’ятала один із принципів функціонування соціально справедливого суспільства: різниця між доходами (читай – зарплатою) найнижче і найвище оплачуваних категорій громадян країни не повинна перевищувати 10-кратний розмір. Тобто, якщо мінімальна зарплата становить 3 тисячі, то максимальна має бути не вищою за 30 тисяч. В іншому випадку, як навчала політекономія, в країні назріватиме революційна ситуація. Звісно, до категорії з доходами в 30 тисяч не належать бізнесмени – власники потужних компаній, де капітал може накопичуватися у різних масштабах, але зарплату своїм працівникам вони сплачують належну.
Чи то наші можновладці не вивчали політекономію, чи геть усе забули, але та вакханалія, що твориться із пенсіями й зарплатами в Україні, не залишає жодних сподівань на соціальну справедливість. І мова зовсім не про бізнес-структури, а про державні служби та службовців. Адже тоді як переважна більшість українців ледве зводить кінці з кінцями на 1,5 тисячі гривень пенсії чи 3 тисячі зарплати, численна «гвардія» високопосадовців отримує сотні тисяч, а то й мільйони гривень зарплатні за місяць.
Звісно, ефективні менеджери мають отримувати достойну винагороду за свою працю, але чи вони й справді настільки ефективні, якщо економічна ситуація в країні вже кілька років, а може, й пару десятиліть, підпадає під визначення латентно кризової?
* * *
– Скільки не поклади грошей до гаманця, під кінець дня їх все одно не буде, всі розтратиш і нічого суттєвого не придбаєш, – скаржилася своїй знайомій одна з пасажирок громадського транспорту.
– Так ціни ж бо в нас європейські, а от із зарплатами щось не складається… Ще років 3–4 тому ми могли й на море поїхати, а зараз із грішми просто біда, все впритик, живемо від зарплати до зарплати, і це при тому, що нічого вартісного з одежі чи побутових пристроїв не купуємо, – констатувала її співрозмовниця.
– Чому з нами так трапилося, чому ми нікому не потрібні в своїй країні? Чиновники один з-поперед одного вихваляються, що ми тепер європейці. Та хіба в європейців такі зарплати чи пенсії? – продовжували розмову жіночки…
Згідно з даними, опублікованими на інтернет-сайті
24 каналу, станом на 1 січня 2018 року мінімальна зарплата в країнах Євросоюзу коливалася в межах 400–1600 євро на місяць. Якщо у Великій
Британії вона становить 1401 євро, в Німеччині та Франції – 1498, у Бельгії – 1563, в Нідерландах – 1578, то в Іспанії – 859 євро на місяць, Португалії – 677, у Греції – 684, в Словенії – 843 євро. Зарплатний мінімум у Литві, Чехії, Латвії, Румунії, Естонії,
Польщі – від 400 до 500 євро на місяць. Найнижча
мінімальна зарплата в Болгарії – 261 євро. В Україні
на відповідну дату було
100 євро.
А що ж ціни? Слід зазначити, що ціни на основні продукти харчування в Україні практично зрівнялися з цінами в багатьох країнах Євросоюзу. У всякому разі з цінами в найближчих євросусідів – так точно. І сталося це не в останню чергу тому, що вітчизняні виробники української продукції постачають свої товари до європейських країн, де ще донедавна ціни на продукти перевищували українські. Тому й, так би мовити, вдома втрачати свої «кровні» наші виробники не бажають. Більш того, за межами нашої країни наші продукти іноді коштують навіть дешевше, аніж вдома, в Україні. Як зазначила заробітчанка з Полтави Наталія, яка певний період працювала в Польщі, там (у Польщі) усе дешевше – й продукти, й промислові товари, одяг, взуття. За 20 днів роботи, щоправда, працювала вона в дві зміни, Наталка заробила стільки, що змогла, як каже сама, з ніг до голови одягти та взути своїх двох дітей-підлітків, сплатити в чужій країні за житло, харчування, страхування від нещасних випадків, бо ж працювала, так би мовити, офіційно. Ще й додому 400 доларів привезла. Інша полтавська заробітчанка Оксана зараз працює в Португалії. Вона також звертає увагу, що вартість м’яса в цій країні значно нижча за українську. Скажімо, курятина (та, що в нас по 90 гривень) у супермаркеті коштує 1,48 євро, а свинина – 2 євро за кілограм, тоді як у нас сягає 130 гривень за кілограм. Та чи не найбільше нині «радують» українців морква, вартість якої коливається в межах 18–31 гривні, та столовий буряк вартістю до 22 гривень за кілограм.
Але це ще не межа, вважають вітчизняні експерти…
Як зміняться ціни та що подорожчає до кінця року, або Чи витримає Україна без траншу МВФ
Як зазначає генеральний директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко, зростання вартості продуктів продовжиться й наступного року. Вже зараз головні фактори впливу на споживчу інфляцію можна передбачити, а це дає можливість зробити прогноз щодо продуктів до кінця року.
Так, у 2016 році українці
витратили 38% від усіх доходів на продукти. Це найвищий показник серед країн-сусідів. Наприклад, дещо менше
витрачають білоруси (36,2%), мешканці Грузії (31%), Росії (29,9%) та Румунії (29,6%). Водночас у Польщі, Чехії, Словаччині та Венгрії цей
показник сягає 16–18%,
а в Німеччині – лише 10,6%.
За словами експерта, головним фактором, який впливає на ціноутворення на продукти та товари цього року, є курс гривні.
– Початок року стартував із курсу 29, який поступово знизився до 26 гривень за долар. Це суттєво вплинуло на темпи зростання інфляції, перш за все продуктової. І хоча овочі борщового набору в січні встановили рекорди подорожчання, потім вони фактично повернулися до попередніх позицій. Стабільність курсу протягом двох місяців призвела до можливості планування виробниками, імпортерами та постачальниками, що позитивно позначилося на ціноутворенні, – зазначив Олексій Дорошенко.
За його словами, попри погіршення торгового сальдо України та ризик відмови МВФ у наданні траншу, до кінця року запасу міцності НБУ вистачить. Водночас серед продуктів, вартість яких поступово зростатиме, будуть не лише соціальні, а й усі види м’яса, окрім сала, недорогі сорти хліба, вершкове масло. До них слід додати ще й яблука, всі види фруктів та ягоди, уточнив експерт.
– Вирощування ягід в Україні стає популярним бізнесом саме через високу рентабельність експорту. Ягода постачається як у свіжому вигляді, так і в замороженому, – підкреслив Олексій Дорошенко.
Інший фактор, який дозволяє впевненіше говорити про цінову стабільність, – це наміри уряду не підвищувати розмір мінімальної заробітної плати. Невідомо, на скільки відклали ухвалення рішення, але цього точно не відбудеться до вересня, припустив економіст. При цьому, на його думку, на осінь залишаються погані прогнози через вплив майбутніх виборів президента та парламенту.
– Це традиційно супроводжується значними соціальними виплатами, що дає покращення на досить короткий період часу. Після чого купівельна спроможність українців повертається до попереднього рівня або навіть погіршується. Та, оскільки ми є свідками дедалі більшого розколу виконавчої влади на пропрезидентську і пропрем’єрську, це стане запобіжником такого розвитку ситуації, – пояснив Олексій Дорошенко.
Стабільності додає мобільність імпортерів, які за короткий час можуть завезти в Україну продукти, які на внутрішньому ринку досить часто є дорожчими, ніж за кордоном. Таким чином вітчизняним виробникам дають зрозуміти, що зростання собівартості або банальне бажання заробити не є причиною для підвищення цін. А отже, посилюється конкуренція.
– Оскільки ціна на овочі вже вийшла на європейський рівень, стає вигідно будувати для них сховища. Апофеозом цього за декілька років стане повна відмова людей від власних льохів, окрім тих, хто має власний город, – наголосив фахівець.
На його переконання, попри великий врожай агропродукції, на ціни це мало впливатиме. Вартість продуктів зростатиме й у 2019 році, але причинами будуть різниця в оподаткуванні й мала продуктивність в агросекторі та харчовій промисловості.
– Обладнання, яке морально застаріває за декілька років, низьке впровадження сучасних технологій, велика вартість залучення грошей, відсутність іноземних приватних інвестицій, корупційні ризики та ризики, пов’язані з війною, роблять українську продукцію надто дорогою. Тому в 2019 році ми знову бачитимемо зростання ціни більшості продуктів, і воно буде вищим за інфляцію. Якщо ПДВ на продукти уряд не знизить до європейського рівня, то більшість продуктів в Україні коштуватимуть на 11% дорожче, ніж у Польщі, – резюмував Олексій Дорошенко.
Хто і скільки коштів витрачає на їжу
За даними дослідження департаменту сільського господарства США, проведеного в 2016 році, 38% своїх доходів українці витрачають на придбання продуктів харчування. За цим показником ми – серед «лідерів», передає 1News.
Продовжувався ріст цін і в наступні 2017-й та поточний роки. Тож нині більшість українців витрачають на їжу 50 і більше відсотків доходу.
Загалом американські чиновники проаналізували витрати громадян 86 країн – більшості країн Европи, а також інших розвинених країн світу. Для цього використовувалися дані зі статистичних джерел, зокрема Euromonitor.
До речі, ми споживаємо м’яса удвічі менше за європейців. Адже тільки за останній рік «м’ясна корзина», до якої входять усі види м’яса й ковбас, подорожчала на 35 відсотків, або на 141 гривню. Так, на кінець квітня цього року вона коштувала 543 гривні проти 402 гривень рік тому. За цей же час загальна інфляція в країні склала 13%, а продуктова – 17%.
Українці стали більше купувати в аптеках
Ще одна дорога складова сімейних бюджетів наших співгромадян – придбання ліків.
У січні–квітні цього року аптечні продажі в Україні в грошовому обчисленні зросли, в порівнянні з аналогічним періодом 2017 року, на 41% і склали понад 30 мільярдів гривень. Про це повідомили агентству Інтерфакс-Україна в компанії Бізнес Кредит.
Середньозважена ціна кожного з товарів «аптечного кошика», за підсумками чотирьох місяців 2018 року, склала 55,5 гривні за упаковку, лікарських засобів – 66,6 грн за упаковку. Тоді як за підсумками 2017 року складала, відповідно, 45,1 гривні за упаковку, лікарських засобів – 58 гривень за упаковку.
Варто додати, що, за підсумками минулого року, аптечні продажі в грошовому обчисленні зросли, в порівнянні з 2016 роком, на 19%, до 68,3 мільярда гривень, у натуральному обчисленні – на 12%, до 1,5 мільярда упаковок.
Отже, ліки дорожчають, а ми купуємо їх з року в рік все більше й більше. Як кажуть, лікуйтеся на здоров’я!
Соціальна несправедливість росте, як на дріжджах: злиденні пенсії та мінімальні зарплати пересічних і мільйонні премії українських чиновників.
Кажуть, що рахувати чужі гроші не коректно. Звісно, ні. Але ж на зарплати нашим високопосадовцям «скидаємося» усі ми з вами, оскільки бюджет країни – то наші з вами податки. Відтак і «годуємо» їх усім миром. А апетити в українських чиновників просто шалені (безмежні). Адже вони чи не щомісяця нараховують собі захмарні суми премій. А річні чи квартальні премії можуть сягати сотень тисяч чи навіть мільйонів гривень.
Скажімо, в НАЗК отримували шалені премії в той час, коли відомство ще фактично не почало працювати. Про це йшлося в сюжеті програми «ТСН.Тиждень».
– Уже навіть зараз не існує жодних перешкод для підвищення
тарифів на газ для населення. Адже за обіцянками ще попереднього глави уряду Арсенія Яценюка разом із екс-очільницею Нацбанку Валерією Гонтаревою Україна взяла на себе відповідні зобов’язання. Тож і повинна виконувати те, що погодила у документах, –
зазначив в ефірі телеканалу ZIK енергетичний експерт Валентин Землянський. – Цілком імовірно, що ми йдемо за сценарієм, коли влітку підняття вартості становитиме 11–12 тисяч за тисячу
кубометрів, а взимку – 13–14 тисяч. Тоді пільг потребуватиме
90% домогосподарств. У жодній державі світу не йдуть на такі
підвищення цін. Та і нам не були потрібні й ті, які є сьогодні. Адже реальна ціна газу, навіть із врахуванням імпорту, не перевищує
4 тисяч гривень, – переконував експерт.
«У мене і моїх колег, що очолюють міністерство, посадовий оклад становить 5100», – сказав у грудні 2015 року голова Нацагентства державної служби Костянтин Ващенко.
Згодом він зазначив, що разом із надбавками на руки отримував близько 10 тисяч гривень.
Минуло два роки. Зарплата Костянтина Ващенка зросла вп’ятеро – 677 тисяч на рік (у середньому 56,4 тис. грн щомісяця). І це не все – вже під ялинку, 29 грудня, він повідомляє про зміну майнового стану – ще 83 тисячі гривень щорічної премії…
«…голові Національного агентства Корчак Н.М., члену Національного агентства Скопичу О.Д. премія за травень–липень була виплачена в липні 2016-го…»
Цифри вражають – у липні 2016-го Наталія Корчак отримала 330 тис. 822 грн, з яких премія становила 165 тис. 411 грн. І це тоді, коли агентство існувало фактично на папері, а про успіхи в його роботі годі було говорити. В інші місяці розмір премії коливався від 55 тис. до 11 тис. Щоправда, було кілька місяців, коли членів НАЗК позбавили премії – мабуть, через конфлікт з Кабінетом Міністрів.
«ТСН. Тиждень» знайшов чиновників, які отримують найбільші премії в Україні.
Деякі чиновники нараховують собі премії від 70 до 170% від посадового окладу. А в Адміністрації Президента офіційно зазначили, що система оплати праці, скажімо, депутатів передбачає щомісячну премію як складову їхньої заробітної плати без визначення або обмеження індивідуального розміру премії. Загалом же в Україні величезна кількість державних компаній, акціонерних товариств, монополістів, які дуже рідко приносять прибутки до бюджету. Там менеджерам платять такі премії, що посмішка ніколи не зникає з їхніх облич.
«Укрзалізниця»
Журналісти повідомляють, що виконувач обов’язків голови правління «Укрзалізниці» Євген Кравцов має оклад більше 500 тисяч на місяць. А ще він може отримувати щоквартальну та річну премії. Квартальна – в розмірі трьох окладів – півтора мільйона. Щорічна премія керівника «Укрзалізниці» може становити 24 місячних оклади. Тобто більше 12 мільйонів. Як там подорожувати «Укрзалізницею», комфортно?
Чи заслужило керівництво цієї установи такі премії? Запитання риторичне.
«Нафтогаз України»
Керівництво НАК «Нафтогаз» – люди дуже прогресивні. Вони отримують не зарплату, а винагороду. Річна винагорода голови правління Андрія Коболєва, скажімо, становить 19 мільйонів гривень. Його заступник Сергій Перелома за рік отримав 10,1 мільйона. Та восени минулого року 8 керівників «Нафтогазу» отримали ще й премії за виграш справи проти «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі. Відомо, що розмір премії дорівнював річному гонорарові. Тобто голова правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв до 19 мільйонів гривень зарплати отримав 19 мільйонів гривень премії. Оце вже премія так премія.
До речі, наш «Нафтогаз» за рівнем прибутків уже зрівнявся чи, може, й перегнав російський «Газпром». Але ж масштаби досить різні. До того ж це компанія, яка нічого не виробляє, а тільки збирає, чи, точніше, «здирає» шалені гроші з українців за транзит природного газу.
До переліку зазначених високооплачуваних професіоналів можна долучити й керівника ПАТ «Укргазвидобування» Олега Прохоренка та ПАТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського, сума зарплат і премій котрих теж сягають 10 мільйонів гривень.
Усі перелічені та ще сотні інших чиновників вважаються успішними менеджерами, та є сумніви, що більша частина грошей, які держава заплатила саме за високопродуктивну й ініціативну працю, підвищення її ефективності, витрачена за призначенням. На жаль, премії і досі залишаються цементом для старих правил і схем у чиновницькій піраміді, яку повинні фінансувати українці.
Людмила ДАЦЕНКО.