За час тривалої перерви через карантин це зібрання стало першою зустріччю полтавських митців у виставковій залі обласного осередку Національної спілки художників України (Художньому салоні). І привід особливий: виставка творів заслуженого художника України Валерія Мозока на честь його 80-річчя. В експозиції близько 60 робіт, їх представила родина митця – сам художник півроку не дожив до свого 70-річчя, ту дату так само відзначили його вернісажем у Художньому салоні. І хоч уже чимало літ Валерія Леонтійовича немає з нами, але тут, в атмосфері ним створеного такого прекрасного, досконалого, такого реалістичного світу, і колегам, і рідним та друзям здавалося, що він десь поруч, він є. На жаль, тільки з автопортрета митець дивився в очі дорогих йому людей.
– Це дуже оригінальний, самобутній художник, майстер реалістичного живопису. І ми переконуємося: якщо є талант і майстерність, то й реалістичне мистецтво живе вічно. А воно щире, відкрите, наповнене любов’ю – бачимо це в його творах. Валерій Леонтійович у житті був неговірким, але з добрим прочуттям гумору, тож його слово не просто звучало, а іскрилося в певний момент. Після закінчення Харківського державного художнього інституту, де навчався на живописному факультеті, він повернувся до рідної Полтави і став одним із відомих, провідних, шанованих художників, – розповідає присутнім голова обласної організації НСХУ Юрій Самойленко, наголошуючи:
– Як важливо, щоб сім’я розуміла митця, шанувала його творчість, адже ми сьогодні якраз завдяки родині, в першу чергу доньці Ользі, її сім’ї відкриваємо цю виставку. Це твори із сімейної колекції – і це його душа, його надії, сподівання. І виставка ця знакова.
Спогадами про свого колегу поділилися народний художник України Анатолій Чорнощоков, заслужений художник України Микола Підгорний, художник Володимир Пащенко (йому саме в ході урочистостей вручили членський квиток і привітали зі вступом до НСХУ), а також науковець, друг Валерія Леонтійовича Сергій Пічугін, його учениця, відома художниця Марина Рожнятовська, донька Ольга Мозок. Із їхніх розповідей вимальовувався портрет митця і в іпостасі волейболіста, шахматиста, гумориста, і в образі мислителя, педагога (він працював викладачем кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка), творця. А Валерій Леонтійович був неперевершеним портретистом – він тонко вловлював настрій, характер людини і легко втілював це на полотні. Любив людей і любив природу. Все в його пейзажах написано з натури – рідне, впізнаване, але відтворене з його особливого бачення й розуміння. І то вже впізнаваний глядачем почерк Валерія Мозока. Його твори зберігаються в полтавських музеях – Художньому і Краєзнавчому, в художній міні-галереї Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, в приватних колекціях багатьох європейських країн та у США.
Виставка триватиме в Художньому салоні упродовж місяця.
Лідія ВІЦЕНЯ,
«Зоря Полтавщини».