Народний депутат України став командиром  взводу артилерії

Народний депутат України став командиром взводу артилерії

Засоби масової інформації оприлюднили новину: «Народний обранець став командиром взводу артилерії». Як з’ясувалося, це – нардеп Сергій Рудик, перший із 371 депутата-чоловіка Верховної Ради нинішнього скликання, який добровільно пішов на військову службу й уклав контракт із ЗСУ.

Ми вирішили поцікавитися у нардепа, як проходить служба. Набрали телефонний номер один раз. «Ваш абонент поза зоною досяжності», – повідомив автовідповідач. Набрали ще раз – те ж саме. Після третьої спроби надійшло повідомлення: «Ваш абонент знову на зв’язку». Після цього пролунав дзвінок.
– Алло, доброго дня! Ви мене набирали.
– Так, пане Сергію. Це «Зоря Полтавщини». Дасте відповідь на кілька запитань стосовно Вашої служби в армії?
– Будь-ласка. Але в мене не так багато часу, через 10 хвилин у нас шикування.
– То Ви у розташуванні частини?
– Так. Сьогодні (розмова відбувалася 25 вересня. – Авт.) наша бригада повернулася із дивізійних стрільб. До цього були батарейні.
– Де Ви служите?
– В 40-й окремій артилерійській бригаді. Зараз перебуваємо на полігоні «Широкий лан», тому якщо зникатиме зв’язок, поставтеся до цього із розумінням.
– Пане Сергію, а як у Вас виникла ідея піти на військові збори? І чому в артилерію?
– Вважаю, що служба в армії – обов’язок кожного чоловіка і кожного громадянина. Незалежно від того, є в тебе депутатський мандат чи ні, ти зобов’язаний виконувати свій обов’язок. За своєю військовою спеціалізацією я артилерист. Цю спеціальність отримав ще у 1991 році, закінчивши військову кафедру Чернівецького державного університету. Військову присягу склав 15 березня 1992 року. В 2006 році отримав звання капітана. Із початком війни на сході не раз бував «на передку», але не як офіцер ЗСУ, а як волонтер. Думаю, що таких, як я, було багато в той час. Був у Пісках, Волновасі, Щасті… Бував на всіх без винятку КПВВ (контрольних пунктах в’їзду-виїзду. – Авт.): «Новотроїцьке», «Гнутове», «Мар’їнка», «Станиця Луганська», «Майорськ», «Чонгар» та «Каланчак». Це, по суті, волонтерська справа. Для цього не обов’язково бути офіцером ЗСУ.
– Напевне, вже й призабули те, що вчили в університеті?
– Щось, звісно, пам’ятаю, але… Раптом повномасштабна війна – я маю звання офіцера. Відповідно повинен командувати. А як командувати, коли востаннє гармату бачив у 1990-х? Саме тому звернувся до військкомату за місцем реєстрації і написав заяву. Першу спробу зробив ще минулого року. Але тоді «завернули» на медкомісії.
Друга спроба була більш вдалою: медкомісію пройшов і готовий служити, чим, очевидно, поставив у ступор працівників військкомату, оскільки до мене ніхто з депутатів такого не робив. Більше того, виявилося, що для депутата, як і для інших категорій високопосадовців, це майже неможливо. Пройти військову підготовку планував під час депутатських канікул. Але армія є армія. Спочатку мені обіцяли, що служба почнеться 3-го числа (серпня. – Авт.). Потім – 17-го. Потім – 20-го. В результаті пішов служити аж 28-го.
А як відбувається Ваша підготовка?
– Спочатку мала би бути теорія. Потім – практика. От ми, приміром, вже пройшли батарейні та дивізійні стрільби. Сьогодні повернулися із дивізійних.
– А яка різниця між дивізійними та батарейними стрільбами?
– У батарейних стрільбах беруть участь тільки 6 артилерійських гармат. У дивізійних – 18, які є одним військовим злагодженням. І специфіка така, що залік відбувається по останньому. Самі розумієте, що розгорнути 18 гармат, уразити ціль, а потім відійти – набагато складніше, аніж 6. Але як для першого разу, то, вважаю, впоралися непогано.
– Буде і другий раз?
– Звичайно. Адже я уклав контракт із ЗСУ.
– Так Ви ж народний депутат України, хіба таке можливо?
– Було б бажання.
– А в чому суть контракту, якщо не секрет?
– Оскільки я, як народний депутат, згідно з чинним законодавством не можу суміщати дві посади одночасно, то ми знайшли вихід із ситуації – це буде служба за контрактом у резерві І черги. Що це означає? Наступного разу, коли будуть чергові військові збори або, не приведи Господь, почнуться повномасштабні військові дії з боку країни-агресора, я маю протягом чітко визначеного часу, незалежно від мого статусу, прибути в розташування частини і приступити до виконання своїх командирських завдань. І я вважаю, що це має стати обов’язком кожного. Важко вимагати від інших служити в армії, коли ти сам захищений депутатською недоторканністю.
Я розумію, що навряд чи стану кращим артилеристом, аніж ці хлопці, як-от, приміром, наш комбат. Він також закінчив ту саму військову кафедру, що і я, але з початком війни пішов добровольцем на схід. Пройшов пекло війни. Має унікальний бойовий досвід, як і багато хлопців, з якими мені довелося перетинатися під час служби. Тому я не бачу нічого негожого як для себе, так і для будь-яких інших депутатів і чиновників, аби вони раз на рік проходили військові збори. Згідно з чинним законодавством за ними зберігаються місце роботи та заробітна плата. Зараз я готую відповідну законодавчу ініціативу. Суть проста: зобов’язати всіх державних службовців щорічно, не менше одного місяця, проходити воєнну перепідготовку, щоб у час «Х» бути завжди готовими боронити нашу країну від ворога.
– Пане Сергію, а як налагоджений побут? У Вас там, мабуть, особлива – депутатська – казарма? Що їсте? Як відпочиваєте?
– Артилерія – це особливий рід війська. Тут не зустрінеш загальноармійського принципу «я начальник – ти дурень», адже від злагодженості батареї в бою залежить дуже багато. На відміну від піхоти, яка має можливість захиститися в окопах, чи танкістів, які прикриті бронею, артилерія зазвичай перебуває на відкритій місцевості. І будь-які непорозуміння в колективі можуть породити багато бід. От уявімо собі, що в нас почалася активна фаза бойових дій. Командування визначило ціль. Ми маємо за 5 хвилин провести бойове злагодження, уразити ціль і вийти із зони ураження.
– А 5 хвилин – це якийсь норматив?
– Так. Норматив, який встановило життя. Як нам розповідали наші бойові побратими, які були в гарячих точках, саме через такий час прийшла «отвєтка» від російських військових після обстрілу. Дякувати Богові, тоді обійшлося без «200-х» і «300-х», але наша техніка зазнала ушкоджень. От тому такі навчання і необхідні.
– І все ж таки, як там щодо умов?
– Казарма у нас спільна. На 20 осіб. Незалежно від того, хто командир, а хто простий солдат. Режим для всіх однаковий. Підйом о 6-й ранку. О 6.50 перше шикування. О 7.00 сніданок. О 8.00 основне шикування і роздача нарядів на день. Це і теоретичні заняття, і робота з озброєнням. І так до обіду. Початок зборів припав на аномальну спеку, доходило до +37 градусів, то з 12-ї до 15-ї була перерва. Після того, як спека спала, ця перерва скоротилася. Тепер ми відпочиваємо з 13-ї до 14-ї. А далі знову навчання. І так щодня.
– А як же сесія Верховної Ради України?
– На ключових засіданнях я був. Приміром, на голосуванні змін до статутів ЗСУ щодо використання «Слава Україні! – Героям Слава!» в привітанні у війську голосував «за». Голосував і за зміни до Конституції України в частині закріплення прагнення України в ЄС та НАТО.
– Як Вас відпускають із військової частини?
– Як і всіх. За два дні до події пишу рапорт керівництву і потім після згоди командира їду на сесію. Але відразу ж після голосувань в установлений час повертаюся у розташування частини.
– Пане Сергію, читав в Інтернеті що Ви ніби вже порушували питання з приводу поліпшення харчування військових і їхнього матеріального забезпечення. Можете дати коментар з цього приводу?
– По факту, ми вже визначилися з прагненням України до натівських стандартів, передусім у питаннях військового адміністрування, планування та управління. Але як ми можемо говорити про натівські стандарти, коли кожен старший офіцер батареї їздить на ГАЗ-66? «Мій», приміром, – 1984 року випуску. Далеко на ньому заїдеш? Те саме можу сказати про «Урали»…
Звичайно, армія за один день не формується. Але ми робимо кроки в цьому напрямку. Візьмімо для прикладу фінансове забезпечення. 15 вересня Уряд вніс у Парламент проект бюджету на 2019 рік. Тож у мене і колег є чудова можливість зробити все для того, щоб фінансове забезпечення військових стало на порядок кращим. Приміром, щоб рядовий ЗСУ першого року служби отримував не менше 10 000 гривень. А ще краще – всі 12 000 гривень.
– Дякуємо за змістовну розмову. ?

Євген КІЯШКО
Журналіст

Поділися:
  • 4
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    4
    Shares

Добавить комментарий