Настя Махтеївна, берегиня сільських жінок

Настя Махтеївна (ліворуч) із фронтовою подругою Марією Криворотько.

Настя Махтеївна, берегиня сільських жінок

Не можу забути того епізоду: нашою невеликою затишною вулицею літнього погожого дня йде – чи то до родичів, чи на кладовище провідати могили батьків – Настя Махтеївна Бохан, колишня багаторічна акушерка Рашівської дільничної лікарні (на той час вона вже перебувала на заслуженому відпочинку і мешкала з молодшою донькою в Гадячі), а з дворів, наче за командою, виходять літні жінки, і всі вони хочуть привітатися з нею, перекинутися хоч словом, всі такі розчулені, немовби зустріли рідну людину після довгої розлуки. «Що то було?» – поцікавилась я, вражена побаченим, у своєї мами. «А те, що Настя Махтеївна – усім нам і порадниця, і рятівниця, – відповіла мама. Людина прямолінійна, вона не любила ходити околяса. – Половина сільських дітей народилися під її наглядом і з її допомогою без усяких ускладнень. Багатьом вашим полтавським акушерам із інститутськими дипломами ду-у-же далеко до неї».

Життя Насті Махтеївни Бохан (25.12.1920 – 20.07.1998) нерозривно пов’язане з Рашівкою: тут вона народилася (батьки – Махтей Федорович та Уляна Кузьмівна Рудичі), звіди вирушила на навчання в Роменське медучилище, тут пошлюбилася в 39-му році з учителем сільської школи родом із сусідніх Харківець Боханом Андрієм Никифоровичем (далеко пізніше він напише історію села і створить нову сім’ю, – з пісні слова не викинеш), звідси пішла на фронт у далекому 41-му, сюди ж повернулася після війни і тут невтомно трудилася три десятки літ аж до призначення пенсії і навіть після того.
Разом із Марією Гнатівною Гресь вони ділили непрості обов’язки акушерок, допомагаючи породіллям і патронуючи сільських малят. «Розклад роботи був простий, – згадує старша донька Насті Махтеївни гадячанка Лариса Олексієнко, – один місяць мама чергувала в пологовому відділенні, прив’язана до лікарні день і ніч, не могла нікуди поїхати, навіть коли йшла в кіно чи в гості, мусила повідомляти, де її можна буде при потребі знайти. А наступного місяця чергувала на прийомі і відвідувала малят удома». «Тільки чомусь усі молодиці прагнули народжувати саме тоді, коли чергувала Боханша», – констатує Ніна Григорівна Данильченко, колишня голова сільради, тим самим потверджуючи, що ненаукові поняття «легка рука» і «важка рука» таки мають своє життєве підґрунтя.
* * *
Мабуть, немає в селі жодної жінки більш-менш солідного віку, яка б не згадувала Настю Махтеївну добрим словом. «Це людина красива обличчям і душею, – каже колишня сільська листоноша Тетяна Панаща, пригадуючи, як молодою 21-річною жінкою, ще не зовсім розуміючи, що відбувається в її тілі, прийшла в лікарню, і уважна та лагідна Настя Махтеївна розповіла їй усе, що треба, заспокоїла, встановила точний термін першої вагітності. – А коли настав час народжувати, вона, на жаль, перебувала у відпустці, тому мені довелося їхати в Гадяч», – спогадує моя сусідка. Любов Черкащенко, моя однокласниця, обох синів народжувала в Рашівці. Молодшого – вже у 38-річному віці. «Як тепер пам’ятаю: квітень 1980 року, половина на шосту вечора, почалися перейми. Микола відвів мене в лікарню. Чергували Надя Сніжко й Ніна Цуприк. Чую, каже одна другій: треба гукати Махтеївну. І вона скоро прийшла, почала так ласкаво до мене говорити, підказувати – і все закінчилося благополучно», – розповіла Люба, у якої сьогодні підростають на Харківщині два чудових онуки, які безмежно люблять свою бабусю, що зуміла, як і Настя Махтеївна, не розгубити в життєвих випробуваннях своєї вродженої доброти.
Молодше покоління рашівського жіноцтва вдавалося до послуг акушерки Надії Сніжко, яка приїхала в село 1977 року за направленням після закінчення Полтавського медучилища, коли Настя Махтеївна, переступивши межу пенсійного віку, підпрацьовувала вже на спокійнішій роботі – медсестрою. «Але в складніших випадках, коли ми брали вагітну на облік, – говорить Надія Миколаївна, – то завжди зверталися до Насті Махтеївни за порадою, і вона, завжди лагідна, завжди розважлива, ніколи не відмовляла».
У професії медика багато важать не тільки професійні знання та доброзичливе ставлення до пацієнта, якими наша героїня володіла сповна, не менше потрібні у цьому фахові й такі чесноти, як швидка реакція, готовність узяти на себе відповідальність у складну мить, самопожертва. Вигранювала-випробовувала ці риси Насті Бохан війна.
* * *
У липні 41-го вона пішла на фронт добровольцем. Служила в хірургічному польовому пересувному госпіталі № 2640 40-ї гвардійської танкової армії, яка у складі Першого українського фронту брала участь в одній із найкривавіших воєнних операцій Другої світової війни – битві за Київ у жовтні-листопаді 1943-го. Нагороджена медаллю «За бойові заслуги» (листопад 1943 р.), кавалер ордена Червоної Зірки (травень 1945 р.). У нагородному листі (клопотанні), підписаному начальником госпіталю, капітаном медслужби Гладким, мовиться, що молодша палатова сестра, старший сержант Бохан А. М. «не тільки відмінно виконує всі призначення лікарів, а й навчилася самостійно провадити найскладніші процедури (крапельне переливання крові тощо)», «весь час працює в палатах тяжкопоранених, за два роки роботи 140 днів – у палатах гангренозних, має сотні подяк від бійців, що одужали, і від командирів», «особливо відзначилася в час останніх наступальних операцій у серпні 1943 року», «завдяки своєчасному втручанню молодшої сестри Бохан А. М. врятовано від смерті десятки бійців», «тільки в селі Костєво вона за шість днів провела 118 різних процедур». У клопотанні про орденську нагороду начальник госпіталю, майор медслужби Знобей також не скупиться на найвищі оцінки: «надзвичайно уважно і чуйно ставиться до поранених», «виявила найвищі взірці роботи», «точно і своєчасно виконує призначення лікарів», «здала для поранених бійців 2,8 л крові», «має велику шану серед поранених».
Донька Лариса пригадує мамину розповідь про ті часи, коли доводилося працювати по кілька діб без сну і перепочинку, бо кількість тяжкопоранених перевищувала можливості медперсоналу, бійці помирали. Якщо був іменний медальйон на грудях – добре, а як його не знаходили, солдата ховали безіменним. Через операції Настя Махтеївна не склепила очей три дні підряд, ідучи коридором, зачепила плечем виступ і впала, втративши свідомість. Лікарі не могли зрозуміти, що з нею, а вона просто заснула після падіння і спала довго-довго, аж поки прийшла до тями. Такими нелюдськими були тодішні навантаження. Можна тільки уявити, яку невимовну втіху мав приносити їй у мирний час перший плач немовляти.
* * *
…Підросли свої діти – їх у неї троє (і всі, як і мати, розумні та вродливі): доньки Лариса (технік-технолог харчової промисловості, бухгалтер) і Валентина (учителька молодших класів) та син Олександр (інженер зв’язку). Вони подарували матусі шістьох онуків і внучок. Однак спогади про війну вертали до неї знову й знову. Якось вирішила розшукати бойову подругу. Написала разом із донькою листа в сумську газету – і отримала відповідь, тільки від іншої однополчанки, а в ній – море непідробного захоплення. «Здрастуйте, шановні! Хочу запитати у вас, яка судьба моєї фронтової подруги, золотої душі людини, красавиці Настеньки. Ми з нею до самої Перемоги були разом. О Господи! Такі не помирають. Скільки люду спасла ця хороша душа. Ця лагідна усмішка, чорні великі очі, чорне блискуче волосся і родимка… Прошу вас, повідомте. Я буду Богу молитись за вас і за неї. Т. Гр.».
Фронтове сестринство з роками не піддавалося корозії, тільки міцніло. Настя Махтеївна, попри немолодий уже вік, їздила на зустрічі колишніх бійців 40-ї армії до Києва, до останніх днів підтримувала зв’язок із фронтовими посестрами – полтавкою Марією Криворотько (у дівоцтві Степанович, родом із сусідньої Лисівки), разом із якою вирушала на фронт, із Анною Дмитрівною Паккель із Києва, підставляла плече самотній Галі Мірошниченко із Зінькова. Якщо людина совісна, вона така в усьому…
Мить появи на світ нового життя неможливо забути. Як і людину, що допомагала породіллі. Тому-то рашівське жіноцтво пам’ятає і завжди пам’ятатиме красиву зовнішньо і душею Настю Махтеївну Бохан.

Тетяна ДЕНИСКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий