Наталія РОМАНЕНКО:  “Найголовніше покликання лікаря –  допомагати людям”

Наталія Романенко (в центрі) з колегами-терапевтами.

Наталія РОМАНЕНКО: “Найголовніше покликання лікаря – допомагати людям”

Ім’я лікаря-терапевта Хорольської центральної лікарні Наталії Григорівни Романенко добре відоме багатьом хорольцям. Сорок років стажу практичного лікаря має Наталія Григорівна. Крім того, що вона висококласний фахівець, пані Наталя ще й надзвичайно цікавий співрозмовник. Втім переконаєтеся самі.

– Наталіє Григорівно, давайте почнемо бесіду з досить прозаїчного запитання: яка Ваша улюблена пора року?
– Осінь.
– Кожна пора має свої принади. А чому саме осінь?
– Це пора, коли, як правило, підбиваються підсумки трудового «семестру», який бере початок навесні. Восени ми збираємо урожай. Мій молодший син Віталій, інженер за фахом, має яблуневий сад. Знаєте, яка краса – заходиш у садок, а там до тебе посміхаються дозрілі червонощокі яблука. Їхній п’янкий аромат розливається усією околицею. Зірвеш плід, а він не лише пахощами, а й смаком дивує… Словами важко передати. Це – творча робота, за яку природа щедро віддячить, це – неоціненне, неповторне явище.
А ще я люблю вирощувати овочі, зокрема помідори. Надворі йде сніг, а в мене на підвіконні буяє весна, з’являються перші ніжні сходи. Пікірую, висаджую у відкритий ґрунт. І знову ж таки – кінець літа, осінь приносять урожай, вирощений власноруч. Хіба можна цьому не радіти? Ось така вона, королева-осінь.
– Чи не асоціюється у Вас осінь з певним періодом людського життя?
– Я не можу сказати, що ні. Молодість дозволяє нам підпорядковуватися шаленим ритмам, працювати на повну силу, а коли непомітно підкрадається осінь, тоді й серце відчуваєш, і ноги та руки дають про себе знати. Знаєте, найчастіше до лікаря звертаються люди старшого віку. І не лише до терапевта чи кардіолога, до всіх фахівців. Тож осінь є осінь.
– Що вплинуло на Ваш вибір професії?
– Я хотіла мати іншу професію, але мама наполягла. Чомусь вона побачила в мені медика. І ви знаєте, не помилилася. Зараз, маючи сорокарічний стаж роботи лікарем, я не можу себе уявити в іншій галузі.
– У чому, на Вашу думку, суть професії медичного працівника?
– Мабуть, у тому, що найперше твоє покликання – допомагати людям. Зрадити собі – значить, зрадити всім, хто тобі вірить. Ви ж помітили, що у нашому медичному закладі лікарі працюють по 20, 30, 40 років. Це так воно має бути. Адже досвід приходить не відразу. Ви ж добре знаєте Тетяну Петрівну Лисенко?
– Так, це лікар від Бога. Цю милу жінку Господь нагородив добротою, порядністю, людяністю, відданістю справі, а щодо фаховості – вона суперлікар.
– Так ось, із Тетяною Петрівною ми прийшли працювати в Хорол майже одночасно. Я рік до Хорола працювала в Кременчуці дільничним лікарем, а потім – заміжжя і поїхала на батьківщину чоловіка. Пригадую 1990-ті роки. Лише почали застосовувати в лікувальній практиці тромболізес – препарат, який розчиняє тромби при інфаркті міокарда. З Тетяною Петрівною спробували – ефект був позитивний. Ви ж самі розумієте, скільки це допомогло врятувати життів. Я дякую долі, що такий фахівець поруч – завжди радимося, як зробити краще, підтримуємо одна одну. Тетяна Петрівна очолює терапевтичне відділення, з нею працювати цікаво. В чомусь виникає сумнів – підкаже, порадить, а це багато значить.
– Не з чужих слів знаю, терапевтичне відділення хороше, колектив – злагоджений. Мабуть, не одну проблему доводилося долати разом?
– Безперечно. Справжнім викликом для нас усіх була битва із ковідом. Це було надзвичайне навантаження: і фізичне, і моральне. Коли ковід непрошеним гостем з’явився в Хоролі, першою стала на боротьбу з ним Світлана Михайлівна Міщенко. Так ось уявіть: ми всі похворіли, а вона – ні… Душевна й професійна мобілізація – ще той засіб від інфекції!
Далі працювали, всі об’єднавшись: терапевти, інфекціоністи, і ніхто не залишив пост, ніхто не розрахувався, хоч було ну дуже важко.
– Впродовж Вашої медичної практики багато змін відбулося?
– Звичайно, дуже багато. Перш за все змінилися технології лікування, і не лише в терапії. У нас в Хоролі вже є високотехнологічні фахівці: чудовий уролог. Відпала необхідність їхати хворим у Миргород. Є свій судинний хірург, щелепно-лицевий фахівець. Почали застосовувати лапероскопію, запроваджено комп’ютерну томографію, ультразвукову діагностику. До того ж наша лікарська сім’я поповнилася молодими, талановитими фахівцями. І до нас у терапію прийшла Маргарита Федорівна Селіженко, лікар-терапевт, яка займається функціональною діагностикою. Це дає можливість значно швидше і точніше встановити діагноз. А діагноз, як ви розумієте, – це шлях до правильного й успішного лікування. Поповнили наші ряди молоді спеціалісти: терапевти Катерина Сергіївна Антоненко, Альона Сергіївна Сербин. Це радує. Вони прислухаються до нас, ми – до них, а це означає, що терапевтична служба має перспективи.
Втім не лише терапевтична, адже наш головний лікар Михайло Васильович Виноград дбає про комплексний розвиток медицини.
– Наталіє Григорівно, у Вас два сини і донька. Хтось пішов маминою професійною стежкою?
– Ні. Обидва сини – інженери. Про Віталія я вже говорила, а старший Володя закінчив Київський політехнічний, аспірантуру, захистив дисертацію, працює за фахом в Києві. Донька Марина – еколог. Вже маємо четверо онуків: три хлопчики і дівчинка. Це наша радість.
– Нині трагічні й героїчні часи. Що б Ви побажали своїм землякам, усім українцям?
– Перш за все миру, нашої перемоги. Нехай кожну весну цвітуть сади, а кожна осінь радує нас щедрими врожаями.
Будьте здорові й щасливі.

Владиліна БАЛУХАТА
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий