Наталія РОМАНКО: «Мріємо повернутися додому, в Харків»

У дитячі роки Наталії Романко випало жити на дві країни – Україну й Білорусь. Нині через вторгнення рф у її житті склалася аналогічна ситуація: вимушено виїхавши до Чехії, жінка приїздить в Україну кожні півроку.
Як говорить сама Наталія, за освітою вона психолог, а за покликанням – езотерик. Тож приїздить не лише навідати батьків, а й проводить зустрічі, майстер-класи для землячок.
Передбачаючи запитання, відразу пояснимо: езотерика (буквально означає «внутрішній») – це сукупність знань про таємне, приховане (доля та характер людини, діагностика та прогнозування подій, пояснення містичних явищ, зв’язок зі своєю душею та Вищими силами, минуле життя та ін.) Езотерика не визнана релігією та наукою (можливо, тому, що конкурує з ними). Але скільки існує людство, стільки існує езотерика, бо в природі людей, особливо жінок, – прагнути доторкнутися до таємного, дізнатися більше, ніж видно на перший погляд.
Біографія Наталії Титар розпочалася в Білорусі, де на той час проживала родина, але на світ вона з’явилася у Біликах Кобеляцької громади у травні 1983-го року: народжувати мама поїхала додому.
– Добре пам’ятаю містечко в Білорусі, де пройшли перші сім років мого життя. Пам’ятаю розмову мами зі своєю подругою про аварію на Чорнобильській АЕС, хоча мені тоді було лише три роки. Власне, через цю трагедію мама і тато відвезли нас із сестрою до своїх батьків в Україну, село Котовське (зараз – Вітрова Балка), але не відразу (бо влада, як ви пам’ятаєте, мовчала про масштабні наслідки), а через кілька років, коли самі побачили, як багато людей хворіє та помирає. Дуже вдячна їм за це рішення.
Загалом я навчалася в трьох школах: перший клас закінчила в Білорусі, другий та третій – у селі Котовське тодішнього Кобеляцького району, в своїх бабусь та дідусів. Потім батьки остаточно переїхали з Білорусі, й ми всією родиною оселилися в Кобеляках. Тож з 4-го по 11-й клас я навчалася у Кобеляцькому НВК №1 (зараз – ліцей), який закінчила із золотою медаллю.
– Шкільні роки – це зазвичай, теплі й приємні спогади…
– Учитися я дуже любила й завжди була відмінницею. Не «зубрилою», а такою, що все розуміла «на льоту» та гарно запам’ятовувала. Дуже любила математику, займала призові місця на районних та обласних олімпіадах. Була сильною у фізиці. Втім, легко давалися мені й гуманітарні науки.
– Любов до точних наук вплинула на вибір майбутньої професії?
– За першою вищою освітою я економіст. Але, пропрацювавши два місяці в банку, розчарувалася, бо було нецікаво та не мало «великого сенсу», якого я підсвідомо завжди прагнула.
Півтора року в приватній компанії на посаді спеціаліста з маркетингових досліджень були цікавішими, але це теж було не зовсім моє. Потім я пішла в декретну відпустку, в якій з різницею в два роки народилися дочка та син. На роботу вже не повернулася, звільнилася за власним бажанням.
А свою, «ту саму», професію знайшла «випадково». У лапках, бо знаю, що насправді це був прояв долі, а ніяка не випадковість. На сеансі масажу жінка з захопленням повідала мені про знайому нумеролога, яка по одній тільки даті народження «розповіла про неї все». Я зацікавилася, теж звернулася до того спеціаліста і була вражена. Закінчила один за одним курси – Нумерологія, Таро, Медитації – і теж почала викладати.
– Виходить, маєте не лише диплом економіста?
– Першу вищу економічну освіту отримала в Харківському університеті радіоелектроніки. В гуртожитку познайомилася з майбутнім чоловіком та знайшла багато хороших друзів. Та і взагалі було весело!
Дівоче прізвище Титар змінила на Романко. Люблю обидва прізвища, але чоловіче надало мені «родзинку»: при записі НатаРоманко всередині читається «Таро».
До другої освіти прийшла свідомо, після 5–6 років захоплення езотерикою. За фахом я «психолог-педагог», закінчила Харківський педагогічний університет ім. Сковороди. Взагалі-то слово «психологія» буквально означає «наука про душу», і, на мій погляд, саме езотерика дає максимально точну інформацію про душу людини.
– Нумеролог, таролог, МАК-карти, ведуча трансформаційних ігор… Для багатьох це щось нове.
– Коли людина занурюється в езотеричні науки, то часто вивчає різні напрямки. Так було й у мене: почалося з нумерології, що описує характер людини в цілому. Для роботи з більш конкретними запитами вивчила карти Таро. Для кращого контакту зі своєю душею та гармонійного стану пройшла курс по медитаціях. Далі познайомилася з трансформаційною грою, в основі ігрового поля якої лежать аркани Таро, та стала її ведучою. Через кілька років у моєму арсеналі з’явилася ще одна гра на тему професійної реалізації. А де Т-ігри – там і метафоричні карти, ефективний психологічний інструмент для роботи з підсвідомістю (в якій сховано багато відповідей). Тож пройшла навчання по роботі з МАК-картами у двох відомих тренерів.
– Метафоричні карти, як з ними працюєте?
– Метафоричні карти використовую на різних майстер-класах: «Карта бажань», «Гармонізація року» та інших. А також безпосередньо на трансформаційних іграх, які базуються на використанні мак-карт. До війни всі ці заходи проходили в моєму харківському офісі. Але зараз, на жаль, проводжу їх дуже зрідка.
Моя основна робота останні 12 років – це викладання Таро-Нумерології та індивідуальні консультації. А майстер-класи та ігри завжди були і залишаються додатковим, періодичним напрямком. Особливо вони актуальні в святкові дні, в груповому форматі.
В індивідуальних консультаціях опираюсь виключно на Нумерологію та Таро. Поясню різницю між метафоричними картами та Таро: МАК-карти розшифровує людина, яка їх дістає. Тож на майстер-класах дівчата тягнуть карти і самі чудово бачать в них відповіді на свої питання. А на особистому прийомі я сама роблю розклад на Таро і розказую, що в них бачу. Ну і зображення на Таро і МАК-картах, звичайно, теж різні. МАК-карти визнані наукою (і вже вивчаються у ВНЗ), а Таро – ні. Для мене все єдине: науку я бачу як верхівку айсберга, а езотерику – його підводну частину. Головне, що це працює і допомагає людям.
У крайні роки робота залишилася тією самою, але, в силу відомих усім обставин, я повністю перейшла в онлайн. Усі мої учні та клієнти – українки (чоловіки звертаються за послугами нечасто, бо є скептиками за своєю природою).
– Припускаю, що на форматі роботи позначилося 24 лютого 2022 року.
– Так, як і в усіх українців, початок повномасштабної війни розділив життя на «до» та «після». Прокинулися з чоловіком о 5-й ранку від звуків вибухів. У вікні побачили спалахи світла. Одразу не зрозуміли, що відбувається, бо до останнього не вірили, що буде війна. Ні, я не дивилася на картах, бо працюю лише з індивідуальними запитами, а не глобальними процесами). Переписка в робочому чаті чоловіка (він працює в IT-сфері) та дзвінок його зятя підтвердили: почалася війна.
Пам’ятаю, як на ватних ногах опустилася на ліжко і не могла встати, щоб збирати речі. Була шокована. Врешті піднялася, схопила пакет і почала кидати в нього все, що потрапляло під руку.
Розбудили дітей, перше, що сказали: «Їдемо в Кобеляки» (на що діти закричали «Ура!»), але коли дізналися причину такої швидкої поїздки, звичайно, притихли. Зателефонували племіннику (на щастя, він жив неподалік), посадили в переноску кішку і поїхали до батьків. Два тижні посиділи в Кобеляках, але вирішили їхати далі. Тим паче, що чоловік міг поїхати з нами, бо багатодітна родина. Їхали «куди очі дивляться», ніде не могли знайти хороший варіант житла.
Врешті, знайома дівчина написала, що знайшла нам квартиру в Чехії. Ми відкрили мапу, подивились, «де ця Чехія», і поїхали. І досі живемо в цій квартирі, яка так «випадково» нам дісталася. Зараз, порівнюючи з іншими країнами, я прийшла до висновку, що Чехія – найкращий варіант для моєї родини. Не такі жорсткі правила, як у Німеччині. Легка зрозуміла мова. Потужна підтримка українців (особливо на початку війни). І просто «золотий» хазяїн нашого будинку, в якого ми винаймаємо квартиру.
– Багато українців зустрічаєте?
– У нашому містечку (пів години їзди до Праги) проживає досить багато українців. Періодично зустрічаємося в соціальному центрі, спілкуємося, ліпимо вареники чи готуємо суші, запрошуємо цікавих людей на ці зустрічі.
Кілька разів цією «цікавою людиною» була я. Це відбувається не часто, бо всі працюють, у всіх діти, різні плани на вихідні. Але все одно дуже радісно від цих теплих зустрічей. Діти товаришують і з чехами, і з українцями, бо вже адаптувалися в новому середовищі. Ми з чоловіком, оскільки обоє працюємо за комп’ютерами, адаптувалися, м’яко кажучи, слабо. Мову вивчили на базовому рівні. На вихідних та у відпустках багато мандруємо разом з дітьми як по Чехії, так і в сусідні країни, бо тут все близько. За три години, що ми доїжджали з Харкова в Кобеляки, з Праги можна доїхати до Польщі, Австрії чи Німеччини.
– Згадали вареники й з’явилося запитання: чого не вистачає з українських національних страв?
– Це прямо «хвора» тема. Всім моїм знайомим українцям не вистачає в Чехії рідних продуктів, особливо оселедця. Національна кухня базується на борошняних продуктах (так звані «кнедлики» – для нас це просто шматки вареного тіста) – та м’ясі. Дуже багато пива. А ми не п’ємо алкоголь, м’ясо їмо дуже рідко (чоловік взагалі вегетаріанець), тож усі ці кулінарні радощі проходять повз нас. А ось «тердельники» – підсмажена булка з цукром та корицею (а інколи і морозивом усередині) нам до смаку! І в Празі, і в нашому містечку відкрилися магазини з українськими продуктами. Але вони надзвичайно дорогі (приблизно вдвічі, ніж аналогічний товар у нашому «АТБ» та «Маркет-опті»).
– Як часто згадуєте малу батьківщину і чи плануєте повернутися?
– І мала, і велика Батьківщина завжди в нашому серці і думках. Регулярно переводжу донати знайомим волонтерам – як з Харкова, так і з Кобеляк. Мріємо повернутися додому, в Харків, бо, чесно кажучи, не бачимо себе до кінця життя в Чехії. Наша квартира стоїть там порожня, чекає на нас. Але хто знає, що нам підготувала доля…
Діти, можливо, залишаться тут, бо старша донька вже навчається в університеті на актрису. Для її професійного вибору в Чехії дуже сприятливі умови – сюди навіть Netflix приїжджає знімати фільми. Син та менша донька поки що вчаться в обох школах – зранку йдуть у чеську, після обіду підключаються до українських онлайн-уроків.
– Чи цікавляться діти справою мами – нумеролог, таролог?
– Менші діти не дуже розуміють і мало цікавляться моєю професією. А ось старша донька вже неодноразово переконувалася в ефективності нумерології: «Мама, порахуй мій день», «А скажи по даті народження, що це за людина» і т.п. Власне, саме нумерологія допомогла мені в свій час побачити в дочці акторський потенціал та відвести навчатися до потужного режисера дитячого театру в Харкові. І, звичайно, підтримати її рішення вступати до акторського вищого навчального закладу.
– Як часто буваєте в Кобеляках?
– У Кобеляки їжджу кожні півроку. Навідую батьків, родичів, нашу кішку Машу, яку вимушені були залишити, коли їхали в «невідомість» (вона дуже погано переносить дорогу). Кобеляки я називаю своєю «базою відпочинку», бо тільки в батьківській хаті можу розслабитися, як ніде. Відпочити від роботи та купи справ, які треба постійно вирішувати в Чехії (один пошук лікарів чого вартує). Прошу своїх батьків жити до ста років, щоб якнайдовше відчувати себе хоча б у короткі миті дитиною, – це потрібно всім нам, особливо в ці непрості часи.
– Та не лише відпочиваєте, бачила повідомлення про майстер-клас Наталії Романко.
– Я дуже скучаю за живим спілкуванням, тому проводжу такі майстер-класи при кожній нагоді. Активність кобелячанок, чудовий організатор Марина Сідаш, мій професійний досвід – цього разу усе зійшлося, і ми провели дуже цікаву та надихаючу зустріч.
– Цікаво, чи відзначаєте якісь зміни в Кобеляках?
– Таксист сміявся, коли заїхали в місто, а діти кажуть: «Ура, Кобеляки! Тут все, як і було, нічого не змінилося!..» Якщо дивитися на дороги, то, на жаль, так воно і є. А в цілому бачу відкриття багатьох нових магазинів, кафе. Сподобалося кафе «Та ти шо», смакувала влітку в ньому устриці (в Європі це рідкісне і дороге задоволення). Помітила зміни в пляжах: найближчий до нас пляж Заїки, на жаль, заріс куширами. А пляж напроти Рибалок став дуже популярним місцем. Туди й ми з дітьми ходили влітку.
Відрадно, що збільшується вибір у сфері косметичних послуг. Завжди, коли приїжджаю, роблю манікюр та фарбую волосся. Кобеляцькі майстрині чудові!