Не може бути?  Може! Або – "Виконувач бажань"

Не може бути? Може! Або – «Виконувач бажань»

Зазвичай ми загадуємо бажання у певний час – у ніч новорічну, на Місячну повню, у спеціально вираховану свою «золоту хвилинку» – існує чимало технік і порад щодо цього. Пам’ятаєте, як у Пауло Коельйо: «Якщо ти чогось захочеш, то увесь Всесвіт допомагатиме тобі»? А може все скластися й значно простіше: несподівано з’явиться «Виконувач бажань», який і не надто перейматиметься, чого ти хочеш, – легко й магічно здійснить щойно почуте твоє побажання. Дарма, що воно було вимовлене так, для красного слівця, образно, зопалу, в сварці, коли понад усім тим «за замовчуванням» існує переконання: такого ж насправді бути не може!

Ось і ці двоє просто сваряться: Марина й Богдан втомилися від рутинних буднів, вона – від щоденних домашніх справ, він – від роботи, після якої єдине бажання – полежати на дивані та подивитися телевізор. А їй хочеться уваги чоловікової, ласки, любові. Набридло все – у запалі вони класично «з’ясовують стосунки» і риторично виголошують спільне бажання побачити партнера «у своїй шкурі», помінятися ролями – отоді, мовляв, зрозумієш, як мені ведеться! Хотіли – маєте: якраз тут і нагодився представник фірми «Фігреалізейшн», що пропонує придбати чудодійні сковорідки, швабри за «акційними» цінами. Не зацікавили товари – гаразд, буде вам здійснене бажання, бо той представник за сумісництвом і є виконувачем бажань. І він уже почув, що тут пролунало: пара мріє, аби партнер на своїй шкурі відчув життя свого коханого.
І все відбувається миттєво, бо ж відбувається – на сцені Полтавського академічного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя, в комедійній виставі «Виконувач бажань» (режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України, головний режисер театру Владислав Шевченко) за п’єсою білоруського драматурга Андрія Курейчика. Допрем’єрний показ спектаклю пройшов 13 лютого, а його прем’єру приурочили до Дня всіх закоханих, і відбувся її показ 14 і 16 лютого.
Якщо читачі уже подумали про те, що вистава їм щось нагадує, вони не помилилися: подібну історію вже бачили у французькій стрічці «ПАРАнормальний обмін» і російській комедії «Кохання-зітхання», що була знята за мотивами п’єси цього ж білоруського кіносценариста. Перші глядачі зустріли новий спектакль захоплено: весела, енергійна комедія, де багато музики й хореографії (задіяний балет театру), – та новинка в репертуарі, яка ніби дає змогу переключитися настроєво після цілого ряду серйозних, філософських, містичних робіт. Але акторам і тут працювалося нелегко, бо ж перевтілитися жінці в чоловіка й навпаки – то непросто. Ольга Чернявська і Сергій Жмурко чудово впоралися із цим завданням. Хоч у певні моменти навіть глядачам було непросто зорієнтуватися, хто із них хто, надто ж коли «обмін тілами» не доповнювало й відповідне переодягання. Мова, хода, жести, гендерні звички ставали підказкою. За сюжетом цей обмін тривав упродовж трьох місяців, за які багато чого змінилося. Повернувшись до себе, кожен із партнерів по-новому побачив друга, і це знову була закохана пара, але – з новим досвідом, із розумінням своєї неповторності, із прагненням справжніх сімейних цінностей, усвідомленням помилок. А вічний спокусник (Олександр Бородавка), як і виконувач бажань (Максим Дашевський), – уже в пошуках своїх нових жертв: таке життя, кожен проходить свій власний шлях з його випробуваннями. Смішними й не дуже…
Глядачі палко вітали акторів, окрім названих, – заслуженого артиста України Богдана Чернявського і Тетяну Беленьку, художника Ірину Кліменченко, балетмейстера Світлану Мельник, артистів балету.
Наступні зустрічі з героями комедії – вже у березні.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий