«Не підкажете, як пройти у бібліотеку…», або «Не можеш подолати – очоль»?

«Не підкажете, як пройти у бібліотеку…», або «Не можеш подолати – очоль»?

Відомий англійський вислів «If you can not beat’em, join’em», який у перекладі на українську мову здебільшого промовляється як «Не можеш подолати – очоль», винесено у заголовок цього матеріалу, бо саме так виглядає ситуація, що склалася з проектом реконструкції простору перед Полтавською обласною універсальною науковою бібліотекою імені І. П. Котляревського.

Скажу відверто, писати на цю тему особисто мені, як журналісту, велика кількість статей якого присвячена спортивним темам, було складно. Підтримка спорту, здорового способу життя, з моєї точки зору, як то кажуть, – «святе»! Але… Не менш святим для мене є й друковане слово, осередком якого в усі часи, від стародавнього світу й понині, є бібліотеки. Можна багато сперечатися про те, чи дійсно читання «паперових» книжок нині стає не більше, ніж «забавою естетів», як вважають адепти сучасних технологій та Інтернету. Впевнений, що жодну зі сторін переконати в правоті однієї чи іншої точки зору не вдасться нікому. Хоча, знову ж таки, з моєї особистої точки зору (і в цьому не побоюся виступити в ролі такого собі «динозавра», який пречудово жив-був собі в доцифрову епоху) надмірне захоплення ідеями цифровізації вже у недалекій перспективі може завдати досить болючий удар по людству. Згадаємо хоча б масштабний збій у кількох соцмережах, який стався лише тиждень тому. До речі, як повідомили світові ЗМІ, «прилягли» не лише відповідні ресурси, заблокованими виявилися і двері умовних серверних, відкрити які можна було лише за допомогою ключів-карток. Тож, щоб «розрулити» ситуацію і виправити глобальну помилку, яка призвела до того, що мільярди користувачів по всьому світу позбавилися можливості спілкуватися та вести бізнес, співробітникам Фейсбуку довелося використовувати банальні «болгарки». Так, так! В ХХІ столітті, у серці, як то кажуть, «просунутої» наднаціональної корпорації, надсучасні «цифрові» замки просто вирізали вручну. Чи це не є прикладом того, що людина аж занадто захопилася комп’ютерізацією?
А якби стався всепланетний збій, який би охопив системи життєзабезпечення, лікарні, транспортну систему (до речі, подібні проблеми, хоча й у менших масштабах, трапляються все частіше)… Нарешті, уявімо собі, що Інтернет взагалі зник на кілька тижнів. Звісно, в цій ситуації читання друкованих книжок і періодичних видань навряд чи врятує світову економіку й звичний для сучасної людини лад життя, але замислитися про те, що паперові носії і понині залишаються найнадійнішим джерелом інформації, який є у арсеналі людства, мабуть, все ж таки, слід…
Але облишимо глобальні апокаліптичні сценарії і повернемося до Полтави, спорту й обласної бібліотеки. Саме в її приміщенні близько місяця тому відбулася презентація реконструкції й облаштування простору навколо будівлі й громадські слухання стосовно цього питання. Залишимо поза дужками фінансові та архітектурні аспекти на кшталт, а чи потрібно будувати в центрі міста ще один фонтан, якщо за кілька сотень метрів не працює вже давно збудований; як швидко «обмалюють» (при, на жаль, досить високому рівні вандалізму) трибуни, що збираються звести (їх, звісно, ніхто не буде спеціально охороняти), питання «червоних ліній», комунікацій тощо. Адже правди нема куди діти, площа перед обласною науковою бібліотекою імені Івана Котляревського виглядає певним чином «по совковому». Перед досить великою (на час зведення приміщення бібліотеки) будівлею було реалізовано проект не меншого за розмірами закутого у бетон і мармур вільного простору, який нині виглядає «білою плямою» біля оновленого скверу пам’яті Героїв України. Тому жодних заперечень стосовно реконструкції, озеленення, створення зон відпочинку біля приміщення бібліотеки, як мені здається, бути не може. Але, знову ж «але»…
Ні для кого не секрет, що саме завдяки досить великому вільному простору майданчик перед бібліотекою став своєрідним «скейтодромом» для місцевої молоді, що вже неодноразово призводило до пошкодження сходів приміщення, та й взагалі створює певні незручності для бібліотекарів та відвідувачів. Люди старшого покоління мають пам’ятати, що, мабуть, найтихішими місцями у громадських установах завжди були саме читальні зали, де навіть тиха розмова вважалася ознакою «дурного тону».
Спілкуючись із працівниками бібліотеки, довелося дізнатися про цікавий, на мій погляд, факт. Саме бібліотекарі були, мабуть, найактивнішими ентузіастами створення у Полтаві скейтпарків. Проводили роботу з підтримки проектів у рамках «Бюджету участі», сподіваючись, що спеціально облаштовані місця «відвадять» від площі перед бібліотекою любителів цього виду спорту, який цьогоріч дебютував на Олімпіаді у Токіо (три з чотирьох золотих нагород зі скейтбордінгу, що розігрувалися на головних спортивних змаганнях планети, до речі, вибороли саме японські спортсмени). Але, як то кажуть, «віз і нині там». Більше того, біля бібліотеки тепер хочуть розмістити вже, так би мовити, «офіційну» скейтзону. Місцеві мешканці і співробітники бібліотеки від цього, звісно, не в захваті, але, спілкуючись «не під диктофон», зазначають: якщо вже навіть презентовано проект, за який сплачено кошти, навряд щось вдасться змінити.
Звісно, кореспондент «Зорі Полтавщини» поспілкувався і з юними скейтбордистами, що підтримують ідею розміщення зони стріт-скейтинга із чашею-пулом саме під вікнами обласної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського, як то кажуть, «всіма руками і ногами». Аргументація досить проста і зрозуміла, мовляв, «вже тут призвичаїлися, не потрібно нікуди їхати, та й не так ми вже і галасуємо». До речі, і проектанти обіцяють зробити все можливе, щоб зменшити шумове навантаження (хоча, мабуть, всім зрозуміло, що це потребуватиме додаткових витрат).
І ось тут ми повертаємося до початку цієї статті. Лише мені здається, що ті, хто ініціював розміщення «скейтодрому» саме у цьому місці, пішли по стежці, окресленій приказкою, що винесена у заголовок? Якщо молодь «облюбувала» це місце, не проганяти ж її звідти? Давайте, так би мовити, очолимо і цивілізуємо. Та чи є такий підхід прагматичним? Ще раз повторю, осучаснити територію перед бібліотекою, мабуть, слід, але ж навіщо витрачати кошти на шумозахист, заглиблення чаші-пулу і певним чином продовжувати «зіштовхувати» читачів і бібліотекарів із (цілком можливо) майбутніми спортсменами, а може, й учасниками Олімпійських ігор? Невже не зрозуміло, що якщо невеличка чаша не зможе «прийняти» всіх бажаючих, то кататися все одно будуть і поруч? Тобто ситуація кардинально не зміниться. Невже осередок науки не заслуговує на таку саму повагу, як і юні скейтбордісти? Невже не можна знайти іншого, менш, так би мовити, проблемного місця? Звісно, все це риторичні питання, але поки остаточне рішення все ж іще не прийнято, можливо, ініціаторам цього проекту варто звернути увагу на думку шанувальників книги, які пропонували підшукати місце для шумного і веселого «скейтодрому» десь поруч, але не під самими вікнами обласної бібліотеки? Сумний жарт, але якщо цього не станеться, на питання, як пройти в бібліотеку, ми скоро почнемо відповідати: «Йдіть на сміх та гуркіт скейтбордів».

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Ілюстрація Павла Кучинського/zbruc.eu.

Добавить комментарий