Неня

Неня

– Розкажи-но, онучку, нені, що ми сьогодні бачили в гаю, – попросив Дмитрика дідусь Демид.
– Якій нені? – питає Дмитрик. – Де вона?
– Он збирається вечерю нам варити.
– Так то ж мама.
– Вона і мама, і неня.
– Мамо, ти неня? – допитується в мами Дмитрик.
– Так, синочку, – усміхається мама.
– Вона ще й матінка, матуся, – додає дідусь Демид.
– Чому так багато? – дивується малий.
– Бо така багата мова українська. Це ж гарно, Дмитрику.
– Гарно, – каже хлопчик, – і неня, і матінка, і матуся – це моя мама.

Сонечко

– Йдучи до дядька Степана, я побачила, що й сонечко йде зі мною понад ясенами, понад черешнями, – розказує своїй мамі Наталя. – Прийшла я на дядькове подвір’я, зупинилася – і воно зупинилося над дядьковою хатою… То моє сонечко. Правда ж, мамо?
– Авжеж, твоє… – сказала матуся.
– Так, так, – тішилась Наталя. – До дядька Степана тільки зі мною йшло. Потім разом ішли додому, я – вулицею, воно – небом. Хіба сонечко зі всіма ходить?
– Зі всіма, Наталочко, – сказала мама. – Воно і твоє, і моє, і таткове – єдине, воно для всіх людей і зі всіма ходить.
– Так багато людей, і встигає зі всіма?
– Встигає, доню…

Андрій М’ястківський

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий