Неспинний гончарний круг Гаврила Пошивайла

Минула 110-та річниця від дня народження корифея українського гончарства Гаврила Ничипоровича Пошивайла. Його творчість стала одним із найкращих надбань українського народного мистецтва ХХ століття. Спираючись на віковічну традицію місцевого гончарства, Гаврило Пошивайло по-новому відродив знамениту гончарну пластику, зробив її багатомовною і водночас глибоко індивідуальною.

“Життя, гідне людини”

Майбутній опішненський гончар, відомий майстер української народної кераміки народився 7 квітня 1909 року (на Благовіщення) в родині потомственого гончаря-посудника, кустаря-середняка Ничипора Тарасовича Пошивайла та гончарки Ганни Іванівни Пошивайло (Оначко), батько якої був відомим опішненським цегельником. Дід Тарас був гончарем-кустарем, в останній чверті ХІХ століття виготовляв полив’яний посуд, а баба Килина ліпила дитячу іграшку.
До гончарної справи Гаврила долучив батько. Із 13 років хлопець почав кустарювати. Навчання продовжив у Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937). До примусової колективізації працював гончарем-кустарем. У довоєнні роки – гончарем артілі “Художній керамік” (1934– 1941).
На фронтах Другої світової війни Гаврило Ничипорович воював у складі 53-ї мотострілецької бригади. Був поранений, контужений. Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, численними медалями, у тому числі “За відвагу”.
У повоєнний час майстер був гончарем промартілі “Художній керамік” (1946–1960). Відтак – гончарем, творчим майстром лабораторії заводу “Художній керамік” (1960–1971). Після виходу на заслужений відпочинок продовжив трудитися на Опішнянському заводі “Керамік” (до 1987). Паралельно, незважаючи на високі податки, гончарював удома, вироби випалював у горнах, які побудував на власному подвір’ї.
Упродовж другої половини 1970-х – у 1980-х роках майстер постійно брав участь у Сорочинських ярмарках, святах народної творчості, днях ремесел, етнографічних ярмарках у Києві та інших містах України. Всіляко сприяв становленню дитячих гончарних студій в Опішному та Києві.
За творчі досягнення Гаврило Пошивайло відзначений почесним званням “Заслужений майстер народної творчості Української РСР”, численними нагородами художніх виставок, конкурсів і симпозіумів. Був членом Спілки художників СРСР. Фонд міжнародних премій посмертно вшанував життєвий подвиг Гаврила Пошивайла спеціальною відзнакою “За життя, гідне людини”.

Майстер “широкого діапазону”

На відміну від діда й батька, Гаврило Пошивайло не обмежувався виготовленням лише посуду. Він був майстром “широкого діапазону”. Серед асортименту його виробів – мальований посуд (глечики, горщики, барила, тикви, куманці, вази, миски, тарелі), зооморфний посуд (барани, леви, лисиці, птахи), ритуальні вироби (куришки (кадильниці), свічники), дитячі іграшки (солов’ї, свистунці, чайки з чаєнятами, “монетки”), антропоморфна пластика на теми народного побуту (пані, вершники, сюжетні композиції). Пані за манерою ліплення демонструють продовження давніх місцевих традицій з архаїчними елементами: дзвоноподібна спідниця, заокруглені руки, піднята вгору голова роблять їх гордовитими, статечними. Одяг оздоблено суто гончарними елементами: “яблуками”, кривулями з накапуванням, рослинними мотивами тощо.
Вершники уособлюють кращі зразки народної пластики: гордовита постава козака, де значну увагу приділено головному убору (картузу, смушевій шапці тощо). Гаврило Ничипорович уперше в українському гончарстві створив сюжетні композиції на теми гоголівських героїв, Сорочинського ярмарку.
Також майстер зберіг традицію виготовлення простого побутового посуду, стилістично близького горщикам, глечикам, ринкам, макітрам, тиквам, мискам, пасківникам, носаткам кінця ХІХ – початку ХХ століть, який декорував “писанням” із давніми опішненськими мотивами: горизонтальними й вертикальними мазками, кривульками, плямами, рисками тощо. Глечики помічав хрестиком, що є надзвичайно давньою традицією.

Сімейний і творчий тандем

Свій життєвий і творчий шлях Гаврило Пошивайло пов’язав із гончаркою-малювальницею Явдохою Пошивайло. Це був один із найбільш відомих творчих тандемів майстрів української народної кераміки другої половини ХХ століття. Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Стилізовані квіти, виноградна лоза, парні зображення птахів і риб, конвалії й волошки мисткиня віртуозно писала по всьому тлу виробу.
Гончарні твори Гаврила та Явдохи Пошивайлів від 1948 року експонувалися на художніх виставках в Україні, Росії, Литві, Латвії, Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великій Британії та інших країнах, широко представляючи у світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачити в найбільших музеях світу, передусім українських: Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Полтавському, Донецькому, Запорізькому, Луганському, Харківському художніх музеях, Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”, Національному музеї народної архітектури та побуту України, Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, Канівському музеї народного декоративного мистецтва… Чимало творів розійшлося з щедрих рук господарів по приватних колекціях.

Дім-музей

На початку 1970-х років Гаврило та Явдоха Пошивайли створили перший в Україні приватний Музей гончарства. З 1999 року він функціонує як Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, де зберігається гончарна спадщина митців (колекція кераміки налічує близько 1400 творів), раритетні твори українських старожитностей: народні картини, ікони, полтавські й кролевецькі рушники, скатертини, домоткані рядна. У недоторканому вигляді збереглися інтер’єри домашнього помешкання та надвірні будівлі.
Про творчість і мистецьку спадщину Гаврила та Явдохи Пошивайлів існує значна кількість публікацій у науковій і популярній літературі, періодичних виданнях, що належать перу відомих мистецтвознавців, керамологів, культурологів, журналістів. Відомості про самобутніх митців увійшли до узагальнюючих наукових видань: “Історія українського мистецтва” (1968), “Українське народне мистецтво. Кераміка і скло” (1974). Про майстрів знято документальні фільми, зокрема “Круг” (1972), “Щоб не згасло горно” (1988), “Незабутні” (2009).
На Стіні гончарної слави України в Опішному встановлено меморіальну дошку Гаврилові та Явдосі Пошивайлам роботи видатного українського скульптора, народного художника України, заслуженого діяча мистецтв України Василя Ярича. Із цього чудового витвору, оздобленого гончарними мотивами, і сьогодні дивляться двоє світлих людей, які своїми талантом і працею зробили наш світ прекраснішим і добрішим.

Наталя ГРИНЬ
Завідувач Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів