Незабаром, 29 жовтня, Віктор Павлович СЕМЕНЯКА відзначатиме славне сімдесятип’ятиріччя. Перу зорянина, заслуженого журналіста України, кавалера державних нагород, лауреата багатьох загальноукраїнських і обласних літературних премій Віктора Семеняки належить близько двох десятків книжок. А вже газетних публікацій і не перелічити. Благословення у велику літературу він отримав від славетного Олександра Ковіньки. З тих пір прагне виправдати високу довіру славетного сміхотворця. Гумор і сатира Семеняки – ніби на теми сьогодення. Але в цих гуморесках, образках – про споконвічні суспільні вади: пристосуванство, корисливість, підлабузництво, невігластво. Висміюючи ці явища і творців та сподвижників маргінальності, Віктор Семеняка прагне застерегти від «лиха давнього і свогочасного» – меншовартості у всіх її проявах. Нехай не тупиться перо і не западають клавіші клавіатури.
Вітаємо Віктора Павловича Семеняку із ювілеєм! Зичимо міцного здоров’я, творчої наснаги, Перемоги і миру!

Зоряни.

Як мене “підставили”

Голова нашої фракції Кирило Булька прискіпливо оглянув мене з ніг до голови. Дивився так, ніби мірку знімав для нового костюма. І запитав:
– Як ви почуваєтеся?
– На здоров’я не скаржуся. Лише в дитинстві хворів на свинку.
Булька був відвертим.
– Партія хоче покласти вас на лікарняне ліжко.
– Добре, що не посадити на нари чи зіграти в ящик.
– Жарти жартами, а річ серйозна, – взяв Булька бика за роги. – Все буде оплачено.
– Головне – віддати своє життя за партію.
– Гаврош ти наш, – пустив Булька сльозу. – Але барикади – попереду.
І пояснив:
– Завтра буде розглядатися важливе для нашої партії питання. І не на нашу користь. Не встигли купити опозиціонерів. Потрібно зірвати і засідання, і голосування. А це можливо лише за відсутності кворуму. Тому завтра сидіть вдома. Який хочете діагноз?
– А що, діагноз встановлює партія, а не лікар?
– Будете багато розмовляти, то й лікарі на ноги не поставлять.
І запропонував на вибір: інфаркт, інсульт, гіпертонічний криз.
Я відмовився. І вибрав енурез.
Булька схвалив. Лише попередив:
– При цій хворобі блискавка на ширінці завжди має бути мокра. Бо не повірять.
Ось так, у мокрих штанях, я і відстояв інтереси нашої партії. Не встиг просохнути, як знову на порядку денному постало питання заокруглення нулів, і знову не на нашу користь.
– Хто буде «косити» під інваліда? – запитав лідер нашої групи.
– Бутерброденко! – крикнули гуртом. Мене привітали і урочисто вручили милиці.
– Або сам стрибай на одній нозі, – попередили, – або наша фракція тобі другу зламає. Пройде по ній партійним асфальтним котком.
І ми знову виграли.
Опозиція почала ставитися до мене з недовірою. Обмацували ногу. Обнюхували гіпс. Пропонували гроші за те, щоб я «докостиляв» на засідання.
На провокацію не піддався.
А тут раптом вирішальне засідання у суді.
А без мене там, як без рук і без ніг.
– Тут енурезом не відбудешся, – сказав наш лідер.
– А гланди? – пропоную.
– Тільки операція, – сказала партія. – Як мінімум – апендицит.
– У мене вирізали ще в минулому столітті.
– Краще нирку видалити.
– А вам – язик.
Зійшлися на автомобільній аварії і струсу мозку.
Три тижні в лікарні.
Там про мене і забули.
Спроба вийти з лікарні своїм ходом не вдалася.
– Тільки через мій труп, – сказав головний лікар. – Без дозволу партії і за поріг не випущу. Не було команди.
Доки йшло листування між головним лікарем і фракцією, грянули позачергові вибори.
Звичайно, у списках кандидатів у депутати я свого прізвища не знайшов.
Степан Булька аж почервонів від злості, почувши моє дурне запитання про те, чому я не потрапив у кандидати.
– Та з вашим здоров’ям уже потрібно про вічність думати.
І перерахував: енурез, гіпертонія, стрес, поломана нога і розбита голова. Ідіть собі на заслужений відпочинок, доки шизофренію наша фракція вам не піднесла.
Ось така подяка за партійну відданість. Тепер одна дорога – в опозицію. Я вас іще всіх до інфаркту доведу!

Віктор СЕМЕНЯКА