Незвичайна історія сільського юнака

Незвичайна історія сільського юнака

Якби не випадкова зустріч, я б не познайомилася із цікавим земляком, а читачі не дізналися б історію юнака, який через терни йде до своїх мрій. Одна мама розповіла, що син дуже любить уроки англійської мови, бо вчитель цікаво проводить заняття, розповідає про свою роботу… в Китаї. Зателефонувала директору Вільховатської школи Кобеляцького району, й Тетяна Коваленко розповіла:
– Англійську мову викладає Юрій Курись, мій учень. Добре навчався, був відповідальним, дисциплінованим. Успішно закінчив університет, працював у ньому ж викладачем, викладав англійську в Китаї, в Америці, виграв грін-карту. Виручив і нас, коли вчителька пішла у відпустку по догляду за дитиною. Швидко знайшов спільну мову з учнями, а вони захоплені його уроками.

Несподіваний поворот долі

Юрій Курись після школи навчався у Полтавському національному технічному університеті, обрав спеціальність «Телекомунікація».
– Отримував підвищену стипендію, університет закінчив з червоним дипломом, – ділиться Юрій. – Не скажу, що навчання давалось мені легко, але оте почуття відповідальності, що було притаманне з дитячих років, і далі не полишало мене. І хоч було багато бажань: записатися на курси англійської мови, отримати посвідчення водія, знайти якийсь підробіток, але не наважувався, боявся, що не зможу поєднувати це з успішним навчанням. Та коли з’явилася можливість поїхати безкоштовно на навчання в Китай, я по-доброму позаздрив одногрупникам, а сам не міг скористатись цим шансом, оскільки не знав англійської. Під час літніх канікул надійшла пропозиція попрацювати в Америці. Історія повторилася: друзі поїхали без мене, а я зрозумів, що треба було давно перебороти страхи й узятись за вивчення англійської мови. Зробив це на п’ятому курсі: записався на курси з вивчення англійської мови, влаштувався на роботу офіціантом і все це поєднував із написанням дипломної роботи. Розумів, що теоретичні знання я мав, а практичних навичок – нуль. Відповідно на роботу ніхто не брав.
Та прийшов час, коли на диплом Юрія Курися звернули увагу.
– Один із викладачів підказав, що є вакансія на кафедрі фізики мого рідного технічного університету. Мене взяли асистентом викладача фізики, що стало для мене справжнім шоком. Ось такий несподіваний поворот долі, адже я казав, що ніколи ні за яких обставин не буду вчителем. Згодом став ловити себе на думці: а чому б і ні? Одного дня мене запросив завідувач кафедрою і запропонував викладати фізику іноземцям… англійською мовою.

Китайський калейдоскоп

Юнак погодився вести і лекції, і практичні заняття. Три роки працював в університеті. У червні 2018 року розпочалася нова сторінка в житті Юрія Курися: він отримав документи щодо легальної роботи в Китаї.
– За півтора року в Китаї відбулось більше подій, ніж за 24 роки життя: я працював у дитсадках, школах (молодшій, середній, старшій), на курсах для дітей в університеті, – розповів Юрій.
Початок був дуже нелегким. Перший місяць проходив тренінг, потім поїхав на роботу в село (де населення було не менше, ніж у Полтаві), поселили в квартирі, де, окрім ліжка, не було нічого. Закінчувались і гроші. Бюджет на день складав 20 юанів, порція рису чи лапші коштувала 12–13.
– Врятувало те, що я повернувся в Чанчунь. Там першу половину дня працював у приватному дитсадку, де було два уроки, а решта часу – ігри з дітьми. Другу половину – в тренінг-центрі. Там познайомився з Павлом. Він поділився своїми ідеями, які в майбутньому не раз рятували мене на уроках. Далі був університет, потім – тримісячне безробіття. Далі – елітна школа, досить добре обладнана, але й вимоги до вчителя були дуже високі. В іншій школі працював з першокласниками, які нічого не розуміли англійською, але завжди бігли обіймати, коли бачили мене. Був у мене й досвід роботи у 8–9 класах державної школи. Працювати із старшокласниками було легко, а коли я змінив місце роботи, мої учні писали дуже теплі листи. І знову працював у дитсадку, але вже відчував, що «виріс» у професійному плані: з тим, що на початку здавалося нереальним, успішно справлявся. Але, на жаль, жодна робота не навчила мене адекватно справлятися зі стресами.
– Як складалися стосунки між учителем/викладачем і учнями/студентами?
– Китайські школярі й студенти дуже відкриті й дружелюбні з іноземними викладачами. Молодші постійно намагаються обійняти. Старші проявляли увагу по-іншому – часто приносили мені на урок або в учительську морозиво, цукерки й інші смаколики.
Юрій також розповів, що китайці-пенсіонери майже не сидять удома. Увечері на кожному кроці зустрінеш бабусь і дідусів, які танцюють, прогулюються. Усі спортивні майданчики зайняті.
– Цікаві історії, пов’язані з тим, що не знав китайську мову, були?
– Звісно! Мене навчили, що «тінбудон» («не розумію») рятує від настирних китайців, але не пояснили, що це слово часто сприймається як прохання більш детально пояснити. Через це я декілька разів потрапляв у цікаві ситуації. Приміром, забігаю в якесь кафе, тикаю пальцем на те, що хочу з’їсти, а тобі тисячу слів у відповідь. Кажу: «тінбудон» і чую у два рази більше пояснень.
– Які найяскравіші спогади?
– Мені пощастило зустріти в Китаї два дні народження – 26 і 27-й. У Китаї є традиція дарувати кількість грошей відповідно до дати. Наприклад, на 12.04 прийнято відсилати імениннику 120,4 або 412 юаней. Увечері планував з друзями зібратись у барбекюшні, що поряд з будинком. Прийшов, а там нікого немає. Почекав. Розсердився і вирішив піти, але отримав повідомлення від Паші, що він на підході. Тоді й дізнався, що друзі приготували для мене квест.
– Кажуть, що китайці дуже гостинні.
– І це правда. Китайці прагнуть повести кожного нового співробітника в ресторан і нагодувати його від душі. Мене через декілька тижнів роботи запросили на банкет і караоке. Інший студент запросив у гості, зимові канікули провів у його родині. Китайська гостинність не дозволяє брати гроші з гостя, власним коштом організовують цікаву програму відпочинку, пригощають. Дейма, так звали цього студента, часом запрошував на обіди, за які теж платив, і дуже хотів зі мною дружити (за межами університету). У Китаї дуже круто мати друга – європейця чи американця.

На шляху до “американської мрії”

Через півтора року Юрій Курись повернувся в Україну, бо ради цікавості заповнив анкету на право отримати безкоштовно американську візу й грін-карту – й став тим щасливцем, якому дісталася виграшна лотерея. Та юнак навіть не здогадувався, скільки випробувань чекає його в майбутньому. Краще про це дізнатись з перших уст…
– У 2018 році на очі потрапила інформація про лотерею, де розігрувалась можливість отримати безкоштовно американську візу, а в перспективі – стати громадянином Америки. Вирішив спробувати й відправив заявку, анкета була нескладна, я її заповнив за 10 хвилин. Результати оголосили в травні 2019-го, і, на моє глибоке здивування, я виграв! Спочатку необхідно було відправити попередній пакет документів, заповнити детальну анкету (вказати всі місця проживання, навчання, соцмережі й т. ін.). З анкетою я з горем пополам справився, а з документами відразу не заладилось. Необхідно було надати довідки про несудимість з України й Китаю. Врешті візу мені відмовили дати без… довідки про несудимість із Китаю, яку в Україні одержати так і не зміг через свого роботодавця. Тож я вирішив допрацювати контракт у Китаї, звільнитися і отримати довідку без участі роботодавця. Але розпочинається пандемія коронавірусу, яка руйнує мої плани. Я залишаюсь удома, чекаю, коли відкриють кордони. Пишу листи в консульство: «Коронавірус. Не можу полетіти за довідкою. Може, без неї?» Але отримую категоричне «ні» і ще раз прощаюся з американською мрією. Я пишу безліч листів директору моєї компанії і співробітникам із проханням віддати документи, але відповіді не отримую. Звернувся за допомогою в Консульство України в КНР, і, о диво, мені відповідають, що зв’язалися з компанією і та пообіцяла все віддати, як тільки вийдуть із карантину. З’явився промінець надії, але мені відмовили надати документи, і консульство на повторне звернення не відповіло…
В один весняний день приходить на електронну пошту лист про те, що Консульство США повертає мені документи. У конверті було повідомлення, що призупинено видачу імміграційних віз, щоб захистити американський ринок праці від мігрантів. Знову прощаюсь зі своєю американською мрією. У вересні 2020 року отримую чергове повідомлення: «Ваша заявка в пріоритеті, пришліть новий медогляд, довідки про несудимість з України і… КНР. Пишу, що не можу поїхати в Китай, а в Україні такої довідки не видають.
Подальший перебіг подій неможливо було спрогнозувати: це був ще той «квест», уже за участю пандемії коронавірусу. Врешті Юрій Курись таки прилетів у Нью-Йорк.
– Моя грін-карта активована. Тепер я можу легально працювати в Сполучених Штатах. Уже познайомився з містом із землі, води (парому), повітря (гелікоптер і хмарочос) і навіть з-під землі (метро) й зробив висновок: «Нью-Йорк – прекрасний!» Найперше – це люди: завжди привітні, готові допомогти, підказати. Хоч у фільмах і показують, що вони постійно кудись поспішають, я цього не помітив. Ньюйорківці живуть у розміреному темпі, багато займаються спортом, просто насолоджуються життям. Ціни – все дуже дорого. Проїзд у метро – 2,75$ (76 гривень!) за одну поїздку, пляшка води – 2$, перекус – від 4 до 20$. Житло – мінімум 30$ за добу одне ліжко-місце. Мабуть, для тих, хто отримує зарплату в доларах, це недорого, але я до цієї категорії не належу…
***
Нині Юрій Курись продовжує працювати вчителем Вільховатської школи й проводить заняття он-лайн. Звісно, має безліч планів. Серед них – робота за кордоном. Хоча й вірить у те, що українці зможуть змінити себе і країну на ліпше. А ми сподіваємось отримати репортаж з Нью-Йорка чи іншого міста, куди занесе доля нашого земляка.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий