По закінченні Кобеляцького НВК № 1 Роксолана Венгер (Різун) поїхала в Харків, подала документи в університет ім. В.Н. Каразіна, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка…
Для неї головне було – вступити на бюджет, щоб батькам не довелося платити за навчання. Стала студенткою Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
– Навчалася на факультеті «Правознавство». У лютому 2020 року закінчила магістратуру, отримала диплом з відзнакою. Так сталось, що в моєму житті таки був і Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка: після того, як закінчила бакалавріат юридичного університету, паралельно з навчанням у магістратурі вступила на контракт у технічний університет. У грудні 2019 року закінчила його за спеціальністю «Менеджер».
– Школу закінчили із золотою медаллю, юридичний вуз – із відзнакою…
– І другий диплом із відзнакою. Згодом поїхала в Київ, де вже працював чоловік – Ігор на два роки раніше закінчив юридичний університет. А за кілька днів в Україні оголосили карантин. Певний час ми були в батьків, а потім повернулись у Київ, і перше, чим я зайнялась, – пошуком роботи. Вакансій практично не було – ринок праці переповнений спеціалістами в галузі права. Я ходила на співбесіди, але умови прийому на роботу й оплати просто дивували… Ось тоді я і згадала про своє хобі – відеомонтаж. У вільний час я спробувала себе в новому амплуа, і це мені сподобалося. Коли ж карантин вніс корективи в звичний ритм, натрапила на інформацію про курси. Чоловік мене підтримав. На курсах ми отримали інформацію щодо стандартного набору програм, з якими працюють телевізійники. Але є й інші, не менш важливі, в яких працюють одиниці. Тому я продовжила вчити програми, користуючись інформацією з Інтернету. Елементарний приклад: матеріал чи рекламу знято в одній програмі, при монтажі слід зробити кольорокорекцію, попрацювати над звуком. Знайшла неофіційний підробіток і продовжувала шукати роботу. Дізнавшись про вакансію на каналі «1+1 Медіа», відправила резюме. А пропозицію отримала щодо іншої вакансії. Оскільки я вчила програми, в яких мало хто працює, це стало вирішальним у тому, щоб зорі зійшлися так, як мені хотілось. А ще особисто для мене дуже важливою була підтримка чоловіка, батьків, усіх рідних.
– Чи не шкода часу, сил, потрачених на навчання, здобуття двох вищих освіт?
– Мабуть, більше цим переймаються батьки, а я вдячна, що в моєму житті був Харків, два університети. Я навчилася комунікувати з однолітками, людьми старшого віку, відповідально ставлюся до кожного слова, вмію пояснити, обґрунтувати свою точку зору, позицію, переконати. Основою стало те, що в нас не було письмових іспитів, лише усні. Ось там ми й стали до певної міри спікерами. Стресостійкість. Цю рису в мені теж виховало студентське життя, і це дуже потрібне в роботі на телебаченні. Коли ти працюєш у прямому ефірі, а тут сталася подія, яку негайно слід донести глядачам, то треба не панікувати (нічого хорошого не вийде), а оперативно реагувати. За кожну дію ти несеш відповідальність, бо це – репутація каналу, твій особистий рейтинг…
– Що потрібно, аби робота була в радість?
– Атмосфера в колективі – хороший клімат і настрій: співпраця, взаєморозуміння, допомога, взаємовиручка… У мене з першого дня повна гармонія: мені щось підказують, я ділюся тим, що знаю. Трапляється, що допомагаю при підготовці сюжетів як правник: розумію, що журналіст не може досконало знатися на законодавстві. А до різноманітності тем і самій доводиться звикати: сюжети ж різні – про медицину, освіту, культуру, спорт…
– Це складно?
– Ні, я з тих, хто не втомлюється вчитись. Але в житті повинен бути баланс: робота і відпочинок. Творчим людям притаманне емоційне вигорання. Це розуміють роботодавці, й трудоголізм нині не вимагається. Треба вміти цінувати кожну годину і на роботі, й у вільний час. Але обов’язково шукати себе, здобувати професію.
– Чим зараз займаєтесь?
– Ми живемо в період темпоритму, все на великій швидкості. Це змушує інформацію подавати швидко, стисло, лаконічно, вміщати в 30 секунд, по-іншому інтерес до неї втратиться.
– Впевнена, що маєте плани на ближній і далекий періоди…
– Укріпитися в професії, зрозуміти, що краще вдається. Звісно, розпочати з короткометражних (10–15 хвилин) програм і дійти до повнометражного кіно. У моїх планах – кіноіндустрія. Це вершина майстерності, де потрібно знати не тільки техніку, а й психологію. На щастя, українська кіноіндустрія нині розвивається, але спеціалістів, пов’язаних із монтажем, не так уже й багато. Тож, як кажуть, поле для діяльності режисера монтажу дуже велике.
– А як щодо спеціальностей правознавство, менеджмент?
– Їх у моїх планах немає. Але, як кажуть, ніколи не кажи «ніколи». Усе може статись.
Наталя ПУЗИНА
Журналіст