У червні 2016 року до Конституції – Основного закону України внесені докорінні зміни у сфері правосуддя, зокрема надання професійної правничої допомоги віднесено до функції адвокатури, незалежність діяльності якої гарантується державою (ст. 131-2).
У відповідності до п.п 11 п. 161 Розділу XV Перехідних положень Конституції України з 1 січня 2019 року представництво згідно зі статтею 131-2 Конституції у судах першої інстанції буде забезпечуватися виключно адвокатами. Втім, чинна Конституція України передбачає можливість винятків щодо представництва в суді, зокрема у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Нова редакція Цивільного процесуального кодексу України набула чинності 15 грудня 2017 року. В оновленому ЦПК України знайшли відображення конституційні новели щодо удосконалення представництва інтересів сторін у цивільному процесі. Ключовим є надання сторонам – фізичним особам правничої допомоги адвокатами – фахівцями з правознавства (ст. 60 ЦПК України). Даним Кодексом передбачена можливість здійснення представництва малолітніх чи недієздатних осіб законними представниками (ст. 59 ЦПК України). Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах представниками можуть бути особи, які досягли вісімнадцяти років, мають цивільну процесуальну дієздатність та повноваження яких підтверджені належним чином оформленими довіреностями.
Системний аналіз положень оновленого ЦПК України вказує на те, що дієвий та належний захист прав та інтересів громадян може бути забезпечено саме фахівцями з права.
Частиною 3 ст. 2 ЦПК України передбачені основні засади (принципи) цивільного судочинства, зокрема змагальність сторін, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Також до принципів судочинства віднесена диспозитивність, керуючись якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Дані принципи тісно пов’язані зі своєчасним та якісним залученням до справ належних, допустимих та достовірних доказів. ЦПК України передбачає суворі строки та умови подання доказів. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ст. 83 ЦПК України). Отже, формування вичерпної доказової бази необхідно здійснювати до початку підготовки відповідних заяв по суті справи.
Також слід враховувати стислі строки для реалізації процесуальних прав сторін, які передбачені ст. 49 ЦПК України, як-то право позивача відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання. У разі пропуску передбаченого строку реалізувати відповідні права буде неможливо.
Необхідно враховувати суворі вимоги до оформлення позовних заяв, що передбачено ст. 175 ЦПК України, адже недотримання вимог даної норми стане причиною залишення позовної заяви без руху та, у разі не- усунення недоліків, повернення заяви (ст. 185 ЦПК України).
Окрім зазначеного, ЦПК України містить безліч інших положень, які вимагають від учасників судового процесу максимального прогнозування та, відповідно, документального підкріплення усіх процесуальних дій.
Таким чином, значення адвокатури в Україні підняте законодавцем на новий рівень з метою якнайкращого забезпечення передбаченого ст. 59 Конституції України права громадян на професійну правничу допомогу.
Статтею 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 із змінами передбачене поняття “адвокатська діяльність” – це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Видами адвокатської діяльності у цивільному процесі є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних осіб у державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Надзвичайно важливими чинниками дієвої правничої допомоги є широкі права адвоката, передбачені
ст. 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також гарантії адвокатської діяльності, що охороняються Конституцією України та чинними законами України.
Отже, фраза “…я маю порадитися зі своїм адвокатом…” стає в Україні надзвичайно актуальною.
Людмила РІЗНИЧЕНКО
Правознавець