Кожному з нас у житті потрібна якась віддушина – улюблена справа, зміна обстановки чи виду діяльності. Хтось потребує цього змалечку і постійно, а для когось осяяння приходить уже у зрілому віці. Саме так сталося і з Любов’ю Іванівною Шикор.
Вона протягом багатьох років завідувала Пригарівським відділенням Укрпошти. Нині Любов Іванівна на пенсії. Тож нарешті з’явився час для занять, які лягають на душу.
– Замолоду працювала і свинаркою, і дояркою, згодом – на пошті, спочатку листоношею, а пізніше – завідувачкою відділення зв’язку. Сім’я, діти, господарство… Не було коли думати про якісь заняття для душі, – розповідає Любов Іванівна. – А коли вийшла на пенсію, то з’явився вільний час. Випадково по телевізору кілька років тому натрапила на передачу «Все буде добре» Надії Матвєєвої. Там розповідали про ляльки-мотанки і показали, як зробити ляльку Берегиню. Я швиденько записала, що за чим, зробила свою найпершу лялечку і подарувала її своїй доні…
Це заняття нагадало Любові Іванівні дитинство. Їх у мами з татом було дев’ятеро. Діти самі собі шили ляльки, а допомагала їм бабуся, при цьому завжди співала. Брала звичайне березове полінце, замотувала його у свою картату хустину – і ось такою «лялькою» діти бавилися…
Любов Іванівна вміє шити, вишивати, в’язати, а ось тепер ще й ляльки навчилася мотати. І це заняття приносить жінці найбільше задоволення.
– На столику, за яким я роблю свої ляльки, окрім ікон, стоять фотографії бабусі й мами з татом. Це мій оберіг. Погомоню з ними – і на душі полегшає. У важкі життєві моменти згадую, що мама говорила й робила в такій ситуації. То фраза якась спаде на думку, то усмішка. Я пов’язана з рідними ніби якоюсь ниткою: не бачу її, але відчуваю. Я завжди відчуваю тепло їхніх сердець. Вони зігрівали і зігріватимуть мене все життя. І ляльки починаю робити з того, що спершу помолюся, попрошу благословення у Бога, у покійних бабусі й мами: «Рідненькі, допоможіть»…
Ляльки-мотанки здавна були оберегами українських родин, уособлюючи жіночність, мудрість, охороняючи сімейне щастя й добробут у домі. Символічно, що таку ляльку не шиють, а виготовляють за допомогою ниток, стрічок, намотуючи. Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг.
При створенні ляльки бажали людині, для якої робився оберіг, добра і щастя, міцного здоров’я, начитували молитви. Майстриня з Пригарівки, виготовляючи свої мотанки вже не перший рік, просто дарує їх рідним, близьким, друзям.
– Щодня дякую Богові за те, що живу і роблю ляльки, – каже Любов Іванівна. – Дарувати мотанку – найприємніший момент, адже бачити задоволені очі та посмішку є чи не найвищою похвалою, яка неабияк радує. Думаю, що це своє захоплення я не полишу ніколи. Хочу, щоб мої мотанки несли радість. У кожну з них я вкладаю свою душу.
Майстриня із задоволенням ділиться секретами своєї роботи, завжди може провести майстер-клас. Каже, що для виготовлення мотанки-оберега потрібно використовувати клаптики лише ношеного одягу, до того ж «щасливого», який носили у кращі періоди життя, не затьмарені ні лихом, ні бідністю.
– У мене є лялечки, виготовлені ще з маминого одягу, – розповідає жінка. – Це обереги для моїх сина й донечки. Ще від мами мені залишилися нитки муліне, старі-старі, лежали у її скрині. З них я роблю сакральні хрести на обличчі деяких ляльок. Горизонтальна лінія – це жіноче начало, вертикальна – чоловіче. Разом вони означають продовження роду. Спідниця лялечки символізує землю. Сорочка позначає минулий, теперішній і майбутній час. Обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що є символами зв’язку з небом. Кожна виготовлена мною лялька-мотанка, як і кожна людина, – неповторна, яскрава особистість, має свій характер, свій вимріяний образ, свою прекрасну легенду, своє яскраве життя.
Любов Іванівна залюбки показує свій невеличкий домашній ляльковий музей і захоплено розповідає про кожну мотанку, як про власну дитину.
– Українка (вона ж і Княгиня або Наречена) може бути як оберегом, так і іграшкою. Такими ляльками залюбки бавилися дівчатка, граючи у «доньки-матері». Щоб зробити таку красунечку, я брала тільки натуральні матеріали. Вдягла її у сорочечку зі старовинного рушника, поверх сорочки обгорнула стан плахтою. Далі – фартушок, бо він обов’язковий в українському вбранні. Опоясала стрічечкою – і моя лялька іншою стала… На обличчі з яскравих ниток, що були ще в бабусиній скрині, виклала сакральний хрест. Сплела їй віночок – у давнину він теж був своєрідним оберегом. У моєї ляльки довгі коси, тому і стрічки на всю довжину, щоб їх сховати. Найпершою по центру світло-коричнева стрічка – символ землі-годувальниці, жовті – символ сонця, світло-зелені – краса та молодість, блакитні й сині – небо і вода, що дають силу і здоров’я, жовтогаряча – символ хліба, фіолетова – мудрість, малинова – душевність і щирість, рожева – достаток. Усього їх має бути дванадцять. Лялька готова привабити доброго парубка!
Лялька Коляда символізує сонце й добрі стосунки у родині. Це – справна молодиця в гарному новому вбранні. Від імені Коляди прославляли господарів і бажали їм щастя колядники. До пояса ляльки підвішували два мішечки: один – із сіллю, другий – із зерном. А за пояс затикали віник, яким вона вимітає все недобре, що накопичилося у господарів за рік.
У давнину сім’ї були багатодітними, тож робився оберіг Сім’я: шість діток-немовлят і жінка-мати. На фартуху ляльки вишитий стародавній обереговий символ. У центрі зображений Славець – небесний солярний символ, що оберігає здоров’я дівчат і жінок. Заміжнім жінкам допомагає народити міцних і здорових дітей. По кутах вишита Вогневиця – вогняний символ-оберіг, через який Небесна Заступниця, Богородиця, дарує заміжнім жінкам усяку допомогу та дієвий захист від темних сил. На голові у Сім’ї очіпок, бо для заміжньої жінки вважалося тяжким гріхом ходити з непокритою головою. За народними уявленнями заміжня простоволоса жінка накликала неврожай, хворобу. Тільки дівчата могли носити віночки або стрічки у косах, а заміжня мала носити хустку – головний убір української жінки з давніх-давен.
Лялька Травниця очищала в будинку повітря. Травницю наповнювали запашними лікарськими травами, пахощі яких заполоняли житло. У давні часи в пору, коли земля вкривалася запашними травами, жінки збирали лікарські рослини. Сам Господь, коли ходив по землі, сіяв цілюще зілля для людей, а Богородиця його збирала і на допомогу давала. При виготовленні цієї ляльки змішуємо сім різних трав (м’яту, мелісу, лаванду, чебрець, липу, ромашку, любисток). При цьому примовляємо: «Щоб я і діти мої жили, не хворіли на голову і на все тіло». Травниця – це оберіг здоров’я. Від ляльки йде тепло, як від турботливої господині.
Лялька Зоря дарується на успіх і нові можливості. Її легко впізнати за характерним хрестом на обличчі – у нього шість, а то й вісім кінців. На фартуху мотанки я вишила Ладинець – стародавній символ любові, гармонії і щастя в родині. Цей жіночий оберіг дарує своїй власниці здоров’я, спокій, радість на душі й усвідомлення себе жінкою. Важливо, щоб після отримання цього оберега жінка чи дівчина, для якої він створювався, ходила 40 днів лише у жіночому одязі, навіть удома.
Ляльку-мотанку Берегиню й досі вважають надійним оберегом, адже здавна Берегиня, зроблена власними руками, оспівана піснями, одягнена у все домашнє, рідне, володіла потужною позитивною енергетикою найдорожчої людини – матері, яка, вкладаючи в іграшку душу, з любов’ю робила її для своєї дитини. В одязі цієї ляльки завжди мав бути червоний колір – колір сонця, тепла, здоров’я, радості. Лялька Берегиня ніколи не могла бути використана в недобрих цілях, бо негативних енергій вона просто не приймала. Берегиня – богиня добра, захисту людини, оселі, малих дітей від хвороб і злих сил. У неї пишні груди. Це символ того, що жінка здатна вигодувати чимало здорових діток. Усередину ляльки я поклала п’ятикопійчану монетку й зерно – для достатку й щедрих урожаїв, а вовну – для збереження домашнього тепла. Ще я для своєї Берегині вишила амулет із символом «Засіяне поле» і прикрасила його бісером. Цю ляльку розміщували на видному місці. У мене вона стоїть у червоному кутку біля ікон.
Нерозлучники – це дві поєднані ляльки, що означають чоловіче й жіноче начало, міцний сімейний союз. Зазвичай Нерозлучників розміщували на чолі весільного кортежу, ляльки відводили лихі погляди і святу ніхто не міг завадити. А після весілля Нерозлучників берегли все життя побіля ікон як символ любові, вірності. Ця лялька може стати ідеальним подарунком на річницю весілля. Нерозлучників дарують із побажаннями усе життя прожити разом. Адже особливість виготовлення цієї ляльки в тому, що подружня пара має одну загальну руку на двох – це символізує злагоджене життя, сповнене любові. Виготовляючи ляльку, думаю про щасливу долю молодят, на кожен зав’язаний вузлик я намовляю добрі, щирі побажання. Щоб у радощах і щасті народжувалися діти, щоб у домі був добробут, а подружжя жило у злагоді, мирі й коханні, підтримувало одне одного в усіх життєвих ситуаціях.
Мої Нерозлучники виконані у червоному кольорі. На їхню спільну руку я посадовила діток: хлопчик – біленький, дівчинка – червона.
* * *
Ось така незвичайна майстриня живе у нашому краї. А ви й не підозрювали? Озирніться навколо: може, поруч із вами теж живе незвичайна людина з творчою душею і неповторною долею?
P.S. Висловлюємо вдячність директорові Пригарівського сільського будинку культури Ліні Глові за надані матеріали для розповіді.
Надія ЛИТВИН
Журналіст