Обговорюємо “післясмак” пенсійної реформи

16 січня цього року в “Зорі Полтавщини” був опублікований матеріал “Гіркий “післясмак” пенсійної реформи” – про те, як не виправдала ця реформа завищених очікувань багатьох пенсіонерів. Вони постійно пишуть до редакції, а ми ці листи або публікуємо (з коментарями чи без), або просто відповідаємо на деякі з них авторам особисто, хоч і не зобов’язані це робити. Але як інакше, коли людям – болить?

Спеціалісти Головного управління Пенсійного фонду України в області у минулому році кілька разів на наші прохання коментували ті чи інші ситуації як до прийняття змін у законодавстві, так і після них. За що їм окрема й дуже щира подяка. Експертів із приводу новацій у пенсійному законодавстві на наших шпальтах побувало чимало. Але, повторюю, детально проконсультуватися з приводу конкретної пенсійної справи може лише сам пенсіонер – особисто. Стороннім людям, у тім числі й журналістам, конфіденційна інформація недоступна, й це – правильно. Але лист із Диканьки від О.Вовк (повного імені дописувачка, на жаль, не вказала), про який піде мова далі, дійсно прокоментувала особисто я, як журналіст, виходячи з попереднього досвіду.
Тож повертаємося до надрукованого. У матеріалі про гіркий “післясмак” пенсіонерка журиться своєю мізерною надбавкою і тим, що їй особисто пишатися своєю країною дуже хочеться, але поки що не виходить. Пенсії ледь вистачає на продукти, а на новеньку білизну чи капці грошей уже нема… Тому навіть на вибори жінка обіцяє більше не ходити.
Таку позицію не назвеш державницькою, але вона – є, подобається нам чи ні. Й ігнорувати цей факт не можна. І, напевне, саме ця позиція та ще спогад дописувачки про те, що за радянських часів пенсія хоч і була копійчаною, але ціни не росли з такою шаленою швидкістю, дуже обурила іншого нашого читача, який надіслав емоційного листа на електронну адресу “Зорі Полтавщини”.

Цитую дослівно:
“Хочу заперечити Ользі Щегловій, бо ж ініціатори та творці пенсійної реформи не обіцяли пенсіонерам раю. Особисто я чекав від реформи справедливості. Як на мене, то крок до цього зроблено. Більший заробіток, вища зарплата, стаж за 35 років – доплата більша. Ясно, як Божий день, не потрібно і Флобера читати. Тим, кому мало добавили, до них і я відношусь, пораджу подивитись на “совкову” зарплатню. Мізерна і в цілому однакова для робітників, селян, лікарів, вчителів, техпрацівників, навіть чиновників. Немає з чого добавляти. Шахтарі, металурги, романтики з Крайньої Півночі мовчать. А що їм говорити, відішачили, тож почуваються впевненіше. Зрештою, так і повинно бути.
Людям треба втлумачити в голову, що пенсію треба заробити, інакше – розраховуй на соціальну допомогу. Не потрібно скиглити і щодо пенсійного стажу в 35 років. У мене він 44 роки: без надмірних зусиль, не ловчив, не тинявся, а просто працював. Крикунам, які зараз хочуть продертися до влади, тимошенківцям, регіоналам та іншим “енківцям” пораджу: не брешіть людям. Президент, Верховна Рада, Кабмін працюють. Собаки гавкають,а караван чимчикує.
І наостанок, просто собі не уявляю, як ледацюги і ті, що заробляють собі зараз за кордоном, хоча і в 65 років, почнуть у матінки України клянчити пенсію, та ще й не нижчу, ніж у чесних патріотів, українців, що зараз воюють, працюють, виборюють незалежність України.
Василь Коротич”.
Не можу не відповісти на такий небайдужий та емоційний допис. Та й відповідь буде не без емоцій.
Те, що “раю” не обіцяли, – спірно. Згадаймо, якою неймовірною була попередня рекламна кампанія. Про те, що так розхвалювати заздалегідь результати реформи – це ризик значно завищити очікування людей, фахівці говорили ще до її прийняття. У тім числі – й на наших шпальтах.
Із тим, що “людям треба втлумачити в голову”, – це не до газети. У всякому разі не до “Зорі Полтавщини”. І вже точно не до моєї майже 90-літньї тітки – нехай їй легенько гикнеться, вже втретє згадую на шпальтах саме про її пенсію (бо ж точно знаю, про що кажу). Вона не “скиглить” за стаж, бо має його аж півстоліття. Повторю, що починала його підлітком у плугу замість худоби одразу після окупації. А в 65 років ще полола буряки в степу й на питання: “Навіщо?” відповідала: “Так увесь хутір поле. Як із дідусем не вийдемо, скажуть – найледачіші”!
І за весь вік ні в крикунах, ні, тим більше, у “тимошенківцях” чи “регіоналах” не ходила, а брехунів зневажала все життя.
Як “клянчать пенсію” ледацюги – не знаю, не чула. А як по селах витирають від образи скупі сльози отакі дідусі й бабусі (з величезним стажем тяжкого труда) – бачила. І вдома бачу. Краще такого не бачити. Бо ж саме на цей найбільш довірливий та законослухняний електорат і розраховані оті маски-шоу популістів із сесійної зали та хвастовиті саморекламні ролики по телевізору. У тім числі й минулорічні – про майбутню пенсійну реформу. Аж так старатися по-російськи називається “перебдеть”.
І якщо отакий перерахунок пенсій останніх колгоспних аборигенів – то справедливість, тоді виходить, що й принизлива (порівняно з іншими галузями народного господарства) їхня зарплата також була справедливою. То, може, і паспортів колись їм не видавали теж справедливо? Бо як же інакше було досита нагодувати шахтарів, металургів та романтиків із Крайньої Півночі, дай їм Боже здоров’я?

Ольга ЩЕГЛОВА.