Обговорюємо “післясмак” пенсійної реформи

16 січня цього року в “Зорі Полтавщини” був опублікований матеріал “Гіркий “післясмак” пенсійної реформи” – про те, як не виправдала ця реформа завищених очікувань багатьох пенсіонерів. Вони постійно пишуть до редакції, а ми ці листи або публікуємо (з коментарями чи без), або просто відповідаємо на деякі з них авторам особисто, хоч і не зобов’язані це робити. Але як інакше, коли людям – болить?

Спеціалісти Головного управління Пенсійного фонду України в області у минулому році кілька разів на наші прохання коментували ті чи інші ситуації як до прийняття змін у законодавстві, так і після них. За що їм окрема й дуже щира подяка. Експертів із приводу новацій у пенсійному законодавстві на наших шпальтах побувало чимало. Але, повторюю, детально проконсультуватися з приводу конкретної пенсійної справи може лише сам пенсіонер – особисто. Стороннім людям, у тім числі й журналістам, конфіденційна інформація недоступна, й це – правильно. Але лист із Диканьки від О.Вовк (повного імені дописувачка, на жаль, не вказала), про який піде мова далі, дійсно прокоментувала особисто я, як журналіст, виходячи з попереднього досвіду.
Тож повертаємося до надрукованого. У матеріалі про гіркий “післясмак” пенсіонерка журиться своєю мізерною надбавкою і тим, що їй особисто пишатися своєю країною дуже хочеться, але поки що не виходить. Пенсії ледь вистачає на продукти, а на новеньку білизну чи капці грошей уже нема… Тому навіть на вибори жінка обіцяє більше не ходити.
Таку позицію не назвеш державницькою, але вона – є, подобається нам чи ні. Й ігнорувати цей факт не можна. І, напевне, саме ця позиція та ще спогад дописувачки про те, що за радянських часів пенсія хоч і була копійчаною, але ціни не росли з такою шаленою швидкістю, дуже обурила іншого нашого читача, який надіслав емоційного листа на електронну адресу “Зорі Полтавщини”.

Цитую дослівно:
«Хочу заперечити Ользі Щегловій, бо ж ініціатори та творці пенсійної реформи не обіцяли пенсіонерам раю. Особисто я чекав від реформи справедливості. Як на мене, то крок до цього зроблено. Більший заробіток, вища зарплата, стаж за 35 років – доплата більша. Ясно, як Божий день, не потрібно і Флобера читати. Тим, кому мало добавили, до них і я відношусь, пораджу подивитись на «совкову» зарплатню. Мізерна і в цілому однакова для робітників, селян, лікарів, вчителів, техпрацівників, навіть чиновників. Немає з чого добавляти. Шахтарі, металурги, романтики з Крайньої Півночі мовчать. А що їм говорити, відішачили, тож почуваються впевненіше. Зрештою, так і повинно бути.
Людям треба втлумачити в голову, що пенсію треба заробити, інакше – розраховуй на соціальну допомогу. Не потрібно скиглити і щодо пенсійного стажу в 35 років. У мене він 44 роки: без надмірних зусиль, не ловчив, не тинявся, а просто працював. Крикунам, які зараз хочуть продертися до влади, тимошенківцям, регіоналам та іншим «енківцям» пораджу: не брешіть людям. Президент, Верховна Рада, Кабмін працюють. Собаки гавкають,а караван чимчикує.
І наостанок, просто собі не уявляю, як ледацюги і ті, що заробляють собі зараз за кордоном, хоча і в 65 років, почнуть у матінки України клянчити пенсію, та ще й не нижчу, ніж у чесних патріотів, українців, що зараз воюють, працюють, виборюють незалежність України.
Василь Коротич».
Не можу не відповісти на такий небайдужий та емоційний допис. Та й відповідь буде не без емоцій.
Те, що «раю» не обіцяли, – спірно. Згадаймо, якою неймовірною була попередня рекламна кампанія. Про те, що так розхвалювати заздалегідь результати реформи – це ризик значно завищити очікування людей, фахівці говорили ще до її прийняття. У тім числі – й на наших шпальтах.
Із тим, що «людям треба втлумачити в голову», – це не до газети. У всякому разі не до «Зорі Полтавщини». І вже точно не до моєї майже 90-літньї тітки – нехай їй легенько гикнеться, вже втретє згадую на шпальтах саме про її пенсію (бо ж точно знаю, про що кажу). Вона не «скиглить» за стаж, бо має його аж півстоліття. Повторю, що починала його підлітком у плугу замість худоби одразу після окупації. А в 65 років ще полола буряки в степу й на питання: «Навіщо?» відповідала: «Так увесь хутір поле. Як із дідусем не вийдемо, скажуть – найледачіші»!
І за весь вік ні в крикунах, ні, тим більше, у «тимошенківцях» чи «регіоналах» не ходила, а брехунів зневажала все життя.
Як «клянчать пенсію» ледацюги – не знаю, не чула. А як по селах витирають від образи скупі сльози отакі дідусі й бабусі (з величезним стажем тяжкого труда) – бачила. І вдома бачу. Краще такого не бачити. Бо ж саме на цей найбільш довірливий та законослухняний електорат і розраховані оті маски-шоу популістів із сесійної зали та хвастовиті саморекламні ролики по телевізору. У тім числі й минулорічні – про майбутню пенсійну реформу. Аж так старатися по-російськи називається «перебдеть».
І якщо отакий перерахунок пенсій останніх колгоспних аборигенів – то справедливість, тоді виходить, що й принизлива (порівняно з іншими галузями народного господарства) їхня зарплата також була справедливою. То, може, і паспортів колись їм не видавали теж справедливо? Бо як же інакше було досита нагодувати шахтарів, металургів та романтиків із Крайньої Півночі, дай їм Боже здоров’я?

Ольга ЩЕГЛОВА.

Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Вы должны Войти, чтобы оставить комментарий.