Одвічна селянська місія – хліб ростити  і землю свою берегти

Одвічна селянська місія – хліб ростити і землю свою берегти

Цьогорічна зима чи не вперше за останнє десятиліття порадувала нас справжньою сніговою феєрією. Глибокі білі, із сріблясто-сонячними “зайчиками”, сніги лише вдало підкреслювали мрійливу чистоту і якусь особливо затишну новорічно-різдвяну велич Калашників і Сердюків. Цих невеликих майже приміських сіл, схожих і водночас не схожих на сотні інших населених пунктів Полтавщини.
Добре розчищені широкі сільські вулиці й сірувато-блакитний димок над охайними будинками ніби нашіптували: тут живуть і працюють справжні турботливі господарі своєї землі.

І це справді так. Тут господарює ПП імені Калашника. Майже два десятиліття сільгоспформування очолює діловий і енергійний, мудрий аграрій, голова ради сільгосптоваровиробників Полтавського району Іван Іванович Степаненко. Селяни відповідально ставляться до землі, утримують близько 2 тисяч голів свиней і понад 1,5 тисячі голів ВРХ. Окрім достойних зарплат (середня по господарству складає 12 тисяч гривень), виплачують премії і дивіденди. На підприємстві загалом відчувається турбота про людей. Працівникам агроформування не страшні примхи погоди, адже в негоду – для забезпечення обслуговування тваринницьких ферм – доярок і свинарок підвозять транспортом сільгосппідприємства. А з Решетилівського району, де господарство обробляє землі, постійно підвозять на роботу працівників будівельної бригади, трактористів, водіїв…
Створено належні умови для працюючих, як виробничі, так і побутові. У кожному виробничому підрозділі обладнано кімнати відпочинку з душовими кабінками й сантехвузлами. Профспілковий комітет агроформування забезпечив усі ці кімнати електричними чайниками й мікрохвильовими печами, а в тих підрозділах, де трудяться жінки, є ще й електричні фени. Тож працівники господарства завжди мають можливість і гаряченьким чайком відігрітися, й зачіску поправити, розповідає голова профспілкового комітету ПП імені Калашника Любов Дорошенко.
– Грошові премії та продуктові набори, святкові “вогники” до Дня працівників сільського господарства, а ще новорічно-різдвяні вертепи за участю Діда Мороза й аматорських колективів сільського Будинку культури для кожного виробничого підрозділу агроформування – усе це стало неодмінним атрибутом калашниківських трударів, – зазначила вона.
Не забувають і про ветеранів праці, для них теж влаштовують святкові заходи, вручають вітальні адреси. Підприємство також підтримує соціальні проекти. Матеріально допомагає двом школам і дитсадкам, частково займається й ремонтом сільських доріг та сільського Будинку культури.
Функціонує в агроформуванні й хлібопекарня, де випікають кілька видів хлібобулочних виробів, у тому числі маківники, булочки й рогалики. Для власних потреб – для харчування працівників агроформування – вирощують також овочі.

Одвічна селянська місія – хліб ростити  і землю свою берегти
Майстри машинного доїння Валентина Яценко, Лариса Гаркавець, головний зоотехнік ПП імені Калашника Тетяна Баклицька.

* * *
На центральній молочнотоварній фермі № 3 ПП імені Калашника, що в селі Сердюки, утримують 600 голів корів і більше 90 голів молодняку ВРХ (віком до 3 місяців) породи українська чорно-ряба молочна. За 11 місяців тут надоїли майже по 7,1 тисячі кілограмів молока на кожну фуражну корову. Навіть зараз, серед зими, добовий надій становить 21,5 літра на корову. В раціоні годівлі нині силос, сінаж люцерновий, сіно з однорічних трав, комбікорм і соняшниковий шрот. Усі ці складові у відповідних пропорціях подрібнюють, перемішують і кормороздатчиком подають на кормостоли худобі.
Молоко через молокопроводи надходить до холодильних установок, а вже звідти реалізується на переробні підприємства.
– Кожна доярка обслуговує групу з 80 корів. Загалом таких груп на фермі 8, і майже в половині з них майстри машинного доїння надоюють за рік по 8 тисяч кілограмів молока. Практично всі доярки працюють на совість, тож назвати кращих – означає перерахувати більшість працівників ферми, – зазначила головний зоотехнік ПП імені Калашника Тетяна Баклицька.
Усього на МТФ № 3 трудиться 30 працівників. Здебільшого це молоді люди. Як з’ясувалося в ході розмови, вони задоволені умовами праці й достойною заробітною платою. Добовий приріст молодняку тут становить близько 800 грамів, а вихід телят перевищує 90%. У тваринницьких приміщеннях тепло, чисто, сухо, світло і затишно.

Одвічна селянська місія – хліб ростити  і землю свою берегти
Працівник тваринницької ферми Василь Вензел.

* * *
Хоча рік, що минув, був для ПП імені Калашника дуже складним, тут не звикли нарікати на труднощі. Оскільки добре розуміють, що, окрім них самих, усього трудового колективу сільгосппідприємства, ніхто не забезпечить ні їхній власний добробут, ні добробут агроформування й усієї громади.
– За 18 років моєї роботи в агроформуванні такого року я не пам’ятаю, – розповів директор приватного підприємства імені Калашника Іван Степаненко. – Спочатку посуха, а потім двадцятихвилинний град завдали шкоди господарству майже на 10 мільйонів гривень. Такого ще не було, щоб озимої пшениці на площі 643 гектари ми збирали по 23,8 центнера. Адже зазвичай ранні зернові давали по 40–45 центнерів з гектара. Відтак ми недоотримали більше тисячі тонн збіжжя, що в грошовому виразі склало понад 6,2 мільйона гривень. Додати до цього практично знищений майже на 200 гектарах ріпак, якого після граду намолотили по 15 центнерів, а в попередні роки мали по 30–32 центнери з гектара, це ще мінус 3,5 мільйона гривень. На ці кошти ми могли б три місяці виплачувати зарплату нашим працівникам. А так нам довелося за рахунок реалізації урожаю кукурудзи виплачувати орендну плату, розраховуватися за кредити, словом, проводити всі фінансові розрахунки. І хоча отримали в заліку по 96 центнерів кукурудзи з гектара, але, як мовиться, звести дебіт із кредитом сьогодні дуже складно. Раніше ми ніколи не відправляли на “біржу” наших працівників, але зараз цей процес розпочали. Адже 260 працюючих – це немало на наші близько 4 тисяч гектарів орендованої землі.
На жаль, майже 400 гектарів земель ми втратили через те, що деякі власники паїв забрали свої наділи й віддали їх в оренду “ефективним господарям”, які не сплачують державі податки і можуть розраховуватися готівкою. Тому вони можуть заплатити землевласникам більші гроші за оренду паїв. А наше підприємство не може, бо, окрім того, що працюємо прозоро, “по-білому”, ми ще й утримуємо тваринництво. Тільки податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) складає 5 мільйонів гривень. Загалом же до бюджету місцевої територіальної громади ми сплачуємо до 8 мільйонів гривень. Ще 12 мільйонів складає орендна плата. Для того, щоб заплатити одну гривню зарплати, нам необхідно сплатити 1,3–1,4 гривні різного роду податків і зборів. Оце така наша арифметика.
* * *
Тваринництво – це загалом соціальний проект, вважає Іван Степаненко. Саме тому чимало сільгосппідприємств позбавляються тваринницької галузі, а в деяких районах агроформування практично не утримують худобу. У ПП імені Калашника для виробництва кормів для тваринництва відводять 1220 гектарів площ, які засівають травами, зерносумішшю та кукурудзою на силос і зелений корм. У цій галузі працює 95 фахівців.
– Якщо, скажімо, засіяти ці площі (1220 гектарів. – Авт.) кукурудзою, ми мали б 34 мільйони гривень надходжень. Відкинувши 60 відсотків на затрати, залишилося б 15 мільйонів гривень чистого доходу, – розмірковує керівник господарства. – Ці гроші могли б бути використані як рентна плата й хороший додаток до розрахунку за оренду паїв. Адже сьогодні ті, хто надає нам в оренду свою землю, говорять: для чого нам тваринництво, ліпше вищий відсоток розрахунку за пай. Водночас працюючі в цій галузі – за те, щоб тваринництво залишалося, бо це їхня робота й стабільний заробіток для сімей. Усього в господарстві є близько 1000 пайовиків, а працюючих пайовиків – одиниці. Доярка зараз отримує 15–20 тисяч гривень зарплати. Якщо не буде тваринництва, куди вона піде працювати: в селі роботи немає, а чи всі зможуть поїхати на заробітки за кордон?
– Поки держава хоч якось стимулювала розвиток тваринництва, залишався спецрежим оподаткування, ще якось можна було зводити кінці з кінцями, – констатує Іван Степаненко. – Минулого року ми отримали від держави лише по 1,5 тисячі гривень на кожну основну корову, що в сумі склало 750 тисяч гривень, а податку на додану вартість (ПДВ) заплатили 12 мільйонів гривень. Це непорівнянні цифри. Адже на нашому підприємстві 260 працівників, а в аналогічному за розмірами, тільки без тваринництва, працює з півсотні людей. І там посіяв–виростив– зібрав урожай, і ні про що голова не болить. У нас же, за відповідними розрахунками, дуже велике фінансове навантаження на підприємство. З огляду на кількість площ орендованої землі у нас мало б працювати приблизно 160 осіб, а насправді маємо 260 робочих місць. То чи будуть сільгоспвиробники за таких умов, які є нині, утримувати тваринництво? Навряд чи. Якщо державі ми не потрібні, то чому повинні брати на свої плечі турботи про продовольчу безпеку країни?
Ми теж, якщо нічого не зміниться й державна політика залишатиме нас сам на сам зі всіма проблемами, змушені будемо проводити оптимізацію тваринництва. Звісно, не рубатимемо з плеча, але з молодняку залишатимемо лише кращих із кращих. Решту реалізуємо, роздамо людям. Але вони їх утримувати теж навряд чи зможуть. Бо сьогодні практично всі селяни утримують домашню худобу завдяки тому, що в господарстві є силос, який ми їм виписуємо й продаємо. Якщо ж його не буде, де взяти корм для худоби? Таких питань, на жаль, більше, ніж відповідей.
* * *
Незважаючи на всі проблеми й негаразди, життя продовжується, й потрібно працювати далі. В хорошому стані у ПП імені Калашника ввійшли в зиму посіви озимої пшениці на площі 600 гектарів і ріпака – на 200 гектарах. Нині ж основне завдання: купити насіння та інші необхідні для проведення комплексу весняно-польових робіт матеріально-технічні ресурси, в оптимальні терміни провести сівбу ярих культур. А далі, як мовиться, буде хліб, буде й пісня. Одвічна селянська місія – хліб ростити і землю свою берегти.

Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий