Окопні свічки – маленький вогник,  який зігріває багатьох

Окопні свічки – маленький вогник, який зігріває багатьох

У Козельщині майже щодня з десятої ранку протягом кількох тижнів волонтери виготовляють окопні свічки.
«Невеликий та непривабливий виріб, але функціональність вражає», – так кажуть про окопні свічки волонтери з багатьох міст України, що їх виготовляють. Такою свічкою можна обігріти й освітити невеликий бліндаж чи укриття. З її допомогою можна готувати нехитру гарячу страву. Скажімо, воду на свічці можна підігріти за 24 хвилини. Ще один «плюс» таких виробів – їм не страшний дощ чи сніг. З їхньою допомогою можна розпалити багаття навіть із мокрої деревини…

Як усе почалося

Якось у одній із волонтерських груп громади прочитав оголошення: «Для виготовлення окопних свічок потрібні металеві консервні бляшанки! У Лутовинівському старостаті збір!». Подумав: треба допомогти. Зранку обдзвонив усіх родичів, друзів та знайомих. Об’їхав велосипедом «точки видачі» й таким чином назбирав штук сорок банок. Потім тару треба було підготувати. А далі – поїздка з Козельщини до села на велосипеді, з «гримучим» багажем…
Крутячи педалі, я замислився: «А як виготовляти ті окопні свічки?». Через кілька днів на сторінці «Суспільне Полтава» у Фейсбуці з’явилося відео, як із моїх банок (чесно, упізнав по етикетках!) дві полтавки вправно виготовляють ці, тоді ще загадкові для мене, окопні свічки. Технологія проста: скрутити картон «рулетиком» під розмір тари, гарно затовкти його, потім розплавити віск чи парафін та щедро залити усередину бляшанки.
Подумалося: «А чом би й у нас таке не зробити? Процес начебто не займає багато часу, а самі свічки прості у виготовленні».

Через два дні уже запрацювало виробництво

Звернувся до волонтерів Козельщини у групі з пропозицією почати виготовляти ці окопні свічки. Приміщення традиційне – центр волонтерського руху селища – концертна зала дитячої музичної школи.
Бляшанки на перший випадок є, трохи назбирав удома ті, що спочатку не знайшов, коли відвозив у Лутовинівку. Також друзі-волонтери постаралися. Одна з них – Ольга, теж, до речі, з Лутовинівки, – не встигла віддати бляшанки у себе в старостат, тож принесла нам їх із пів сотні. Але ж де взяти парафін чи віск? Допомогла сила Інтернету, соцмережі.
Наступного ж дня після поширення оголошення в усіх групах люди почали зносити бляшанки, по одній-дві, а дехто – й десятками. Хтось знайшов удома майже два кілограми парафіну кількадесятрічної давності. Я гортав стрічку і знайшов оголошення – чоловік із Рівного продає парафін! Ні на що не сподіваючись, написав йому, чи не погодиться віддати свій товар для доброї справи? І продавець погодився, надіслав нам парафін безкоштовно!..
Добре, трохи для першої «заливки» є, але в чому розтопити парафін? Знову допомогли Інтернет і волонтерська група у Вайбері. Відразу ж після публікації оголошення жіночка на ім’я Світлана зголосилася передати не потрібну їй електродуховку. Добре, що це був вівторок, бо у середу волонтерська машина з Лутовинівки їхала через Козельщину та попутно завезла нам «топильню» для парафіну, ще й цілий пакет бляшанок як бонус!
Того ж дня запустили виробництво нашого «свічкового заводика», як назвали його між собою. Встановили столи, підключили електродуховку, поставили туди старий чайник, закинувши в нього шматки парафіну. І через пів години отримали рідину кольору слабкого чаю, яку розлили у наготовані бляшанки з картоном.
Перші залиті свічки милували око. Коли застигли – взагалі неймовірно. Але ж вироби треба випробувати. Підпалили ми свічку для проби і поставили біля столу, аби догоріла повністю. Аж тут повз нас йде чоловік, та як закричить: «Гей! У вас розетка горить!». Ми спочатку не зрозуміли, кинулися до подовжувача, куди була підключена духовка, – все гаразд. А потім зрозуміли, що перехожий просто сприйняв нашу «експериментальну» свічку за палаючу розетку… Ото сміху було!
Наступного дня наш невеличкий запас парафіну закінчився. Телефоную знайомій, ініціаторці створення музею «Хатинка, в якій зупинився час» Зої Колосовській. Знаю, що вона зібрала багато чого собі у музей, то й, може, десь віск чи парафін завалявся? Вона сказала, що у неї немає, але запитає у кременчуцькій церкві, можливо, недогарків дадуть. Через декілька днів пані Зоя зателефонувала й повідомила, що у Свято-Троїцькому храмі їй дали кілограмів десять воскових свічок. Незабаром цей матеріал доставили, і ми досі користуємося ним.

Справа всіх і кожного

Нещодавно за ініціативи Олени Гордієнко, учительки природознавства та біології Козельщинського ліцею, учні п’ятих класів разом зі своїми батьками виготовили окопні свічки.
– У програмі природознавства є міні-проєкт «Смітити не можна переробити», – говорить ініціаторка. – За планом усі мають виготовити щось із непотребу, тобто переробити його на щось корисне. Таким чином виховується патріотизм. Добре, що ще зовсім юні школярі долучаються до корисних справ. Пізніше виготовлені учнями свічки ми відправимо на лінію фронту, – підсумувала пані Олена.
Нині ми вже відправили на фронт 65 свічок. Так, можливо, це й небагато, але в майбутньому буде більше. Тож, земляки, прошу допомогти! Перешерстіть у своїх закутках, сараях, пошукайте жерстяні банки, віск та парафін! Можливо, десь припадає пилом одна чи декілька свічок. Підійдуть навіть декоративні. До речі, ця справа корисна не лише для воїнів, а й для природи. Називається апсайклінг – творче перетворення відходів у предмети побуту.
***
За час виготовлення свічок нам, волонтерам, допомогло багато людей. Щиро вдячні Юлії Колісніченко, магазину «Маркетопт» за картон для основ свічок, Сергію Щербі за віск, Галині Микитенко за те, що стала спонсоркою та дала гроші на парафін. Андрію Євстропову за доставку свічок із Кременчука, добродію з Рівного, що надіслав парафін безкоштовно, Ларисі Несвітайловій за велику та гарну свічу у формі шахового слона, яку так шкода було розплавляти. Олені Кравченко за збір та доставку бляшанок із Лутовинівки, Дарині Чирві, Кирилові Продану, Іванові Ноженку, Софії Полонській, Уляні Бойко, Максимові Попельнюху, Поліні Фатко, Валерії Гуляєвій, Артемові Авдєєнку, Сергію Проскурні, Павлові Фатку та Назарові Доленку – п’ятикласникам Козельщинського ліцею, Олені Гордієнко, усім-усім небайдужим жителям Козельщинської громади, внутрішньо переміщеним особам та місцевій владі – за надану допомогу. Разом до перемоги!

Захар ЗІНЕНКО
Волонтер

Поділися:

Добавить комментарий