Олександр ДЖУГАНЬ: “Необхідно робити корисні справи для людей, для нинішнього і майбутнього місцевої громади”

Футбольний клуб “Комунар”, на передньому плані в центрі – керівник ПП “Комунар” Олександр Джугань.

Олександр ДЖУГАНЬ: “Необхідно робити корисні справи для людей, для нинішнього і майбутнього місцевої громади”

Приватне підприємство “Комунар” – одне з небагатьох у Великобагачанському районі, де успішно розвивається тваринництво, а молоковиробництво є прибутковим. Агроформування господарює на 2,5 тисячі гектарів землі й забезпечує роботою 140 працівників. Тут дбають про соціальну сферу села, про культуру і спорт, з любов’ю ставляться до землі-годувальниці, із повагою – до людей, які її обробляють. Працівники господарства мають повний соціальний пакет і безкоштовні обіди, а профспілкова організація сільгосппідприємства турбується про їхнє оздоровлення й дозвілля. Середня заробітна плата по господарству сягає 15 тисяч гривень, а рівень розрахунку за оренду земельних паїв є чи не найвищим не тільки в районі, області, а й в Україні. Це 20% від вартості паю, що в реальних цифрах становить 27 тисяч гривень. Майже 7 років ПП “Комунар” очолює член виконкому Великобагачанської селищної ради Олександр Васильович ДЖУГАНЬ.

– Коли в 2012 році Олександр Джугань очолив агроформування, спочатку не вірилося, що він утримає господарство. Молодий, без досвіду керівної роботи в агропромисловому комплексі, – розповідає заступник Великобагачанського селищного голови Віктор Беркало. – Але вже за 2–3 роки він довів протилежне. Бо не лише утримав, а й розвинув сільгоспвиробництво, застосовуючи нові підходи і власне бачення його розвитку. Якщо загалом молоді керівники агроформувань насторожено ставляться до галузі тваринництва, то Олександр Джугань почав удосконалювати процеси утримання худоби, проводити реконструкцію ферм, збудував сушильний комплекс, оновив машинно-тракторний парк. Попередній керівник ПП “Комунар” був дещо економним, а нинішній робить усе можливе, вкладаючи кошти в розвиток виробництва, й не користується банківськими кредитами. Агроформування не в останню чергу успішно господарює за рахунок тваринництва.
Напередодні професійного свята аграріїв – Дня працівників сільського господарства України ми побували в ПП “Комунар” і запросили Олександра Джуганя підсумувати сільськогосподарський рік, що минає, та поділитися своїм баченням ситуації в АПК загалом.
– Яким був цей рік для вашого господарства?
– Із червня по вересень у нас зовсім не було опадів, що не могло не вплинути на врожайність сільськогосподарських культур. А отже, сільгоспвиробники недоотримали зерна. До того ж у цьому році знизилися й ціни на нього. Якщо торік ми намолотили кукурудзи по 118 центнерів з гектара й вона коштувала щонайменше 4 тисячі гривень за тонну, то в цьому році урожайність склала 68,6 центнера, але її вартість становить лише 3,4 тисячі гривень за тонну. Уявляєте, яка різниця? Тож і виходить, що після сплати податку на додану вартість від реалізації кукурудзи залишаються кошти лише на виплату орендної плати пайовикам. А як же прибуток сільгоспвиробнику, де мотивація вирощувати цю культуру? Соняшнику в цьому році ми намолотили по 33,7 центнера з гектара. Але, знову ж таки, торік його вартість сягала 10 тисяч гривень, а в цьому році – 8 тисяч. Хоча в порту вартість олії фактично не знизилася. Тоді куди поділися 2 тисячі гривень? Виходить, що одні надзбагачуються, а інші не знають, як розраховуватися за оренду земельних паїв.
– Поля входять у зиму готовими до майбутнього урожаю?
– Підготовку грунту ми завершили. Озимі посіяли пізно й на дещо менших за заплановані площах, оскільки довго не було опадів. Сіяти ж насіння у “в’ялу” землю не стали. Тож навесні доведеться збільшити посіви ярих колосових культур, під які загалом відводимо 400–450 гектарів. Сходи озимини отримали дружні. Хотілося б, щоб у зиму вони, як і торік, увійшли під шаром снігу.
– Урожай нижчий, вартість зерна нижча. Здається, не до соціальної сфери. Але ж ви її підтримуєте…
– А ми все одно допомагаємо Степанівській школі й дитсадку, розчищаємо автодороги взимку, що коштує – ні мало ні багато – від 100 до 150 тисяч гривень. Загалом щорічні відрахування на підтримку соціальної сфери сягають 500 тисяч гривень. Наше підприємство тісно співпрацює з Великобагачанською об’єднаною територіальною громадою, завдяки якій перекрито дах і замінено систему опалення в нашій Степанівській школі, а це великі кошти, мільйонів 3–4. До речі, я був одним з ініціаторів створення ОТГ.
– Ви ще й утримуєте футбольну команду, яка неодноразово була володарем різних кубків, чемпіоном району з футболу, має й інші титули переможців.
– Ми виросли тоді, коли вся молодь була на стадіонах. Я грав у футбол, люблю цю гру, тому й утримуємо футбольний клуб і стадіон. І тут питання не в грошах, а в тому, що коли грає ФК “Комунар”, то на стадіон приходить усе село, від малого до старого, вболіває за свою команду. І це є загальне свято. А ще – це приклад для шкільної дітвори, яка теж грає в футбол. Інакше не може бути, бо як це, щоб діти не грали в футбол? Сьогодні можна сидіти в соціальних мережах у телефонах і планшетах і нічого, окрім цього, не бачити, але так не повинно бути. Тому питання не в коштах, а в тому, щоб робити корисні справи для людей, для нинішнього і майбутнього місцевої громади.
– На вашу думку, які перспективи в питаннях розвитку має аграрна галузь в Україні?
– Думаю, не надто райдужні. На жаль, у проекті Державного бюджету на 2020 рік фактично не закладено коштів для підтримки аграріїв. Тобто не буде дотацій на розвиток тваринництва, хоча ще в цьому році надавалось по 1500 гривень на корову, а отже, держава забрала навіть ті копійки, які були в цьому році. Не закладено коштів і на будівництво елеваторів, у поточному році була компенсація
20 відсотків вартості, тваринницьких ферм, придбання сільгосптехніки вітчизняного виробництва (було 20 відсотків) та на інші програми. В таких умовах незрозуміло, як сільгоспвиробникові розвивати своє виробництво? До того ж не за горами впровадження ринку землі, і це відбудеться, бо людські паї – це приватна власність, і має бути механізм продажу земельної ділянки, щоб її, за бажанням власника, можна було продати.
– Як ви вважаєте, яким буде ринок землі, який планується відкрити у жовтні 2020 року?
– Поки що незрозуміло. Як невідомо й скільки коштуватиме земельна ділянка та хто матиме першочергове право на її придбання. Хоча і вважається, що в Україні найкращі чорноземи, але ж питання не тільки в якості грунтів, а й у кількості опадів. Нині ми спостерігаємо, що клімат на Полтавщині поступово змінюється, зона лісостепу змінюється на степову зону. Якщо в нас за рік випало 148 міліметрів опадів, то на які врожаї ми можемо розраховувати? Можна внести в грунт достатню кількість мінеральних добрив, але якщо немає опадів, то чим більше добрив, тим скоріше “згорить” урожай. Оскільки кожен інгредієнт “витягує” вологу саме для себе. Тобто щось конкретне планувати в цих умовах досить складно. Загалом я вважаю, що ліпше було б підняти орендну плату на державні землі не менш як до 12 відсотків, а то й до 20. Якщо наше підприємство може платити такі ставки, то й інші змогли б. І тоді можна порахувати, скільки коштів отримав би бюджет України. Бо зараз у нас договори оренди укладають під 5 відсотків, сплачує загалом хто як хоче… Але необхідно робити все чесно й прозоро, заробітну плату виплачувати чесно, без конвертів. Тоді будуть великими відрахунки єдиного страхового внеску, а відтак і хороше наповнення місцевих та Державного бюджетів. Але ж нам готують ринок землі, тож треба готуватися до ринку.
– За вашими спостереженнями, скільки людей продадуть свої наділи на першому етапі?
– На мою думку, відсотків 10 власників земельних паїв можуть погодитися продати свої наділи. А що буде потім? У нас в Україні все вирішується просто: немає м’яса – купимо в Польщі, немає молока – привеземо з Німеччини. Не проблема сьогодні завезти готову продукцію. Питання в тому, хто буде створювати робочі місця? Свого часу в нашому районі практично в кожному селі було сільгосппідприємство, була соціальна інфраструктура. Скажімо, в Першій Багачці, поки там було сільгосппідприємство, були школа, ФАП, дитсадок, Будинок ветеранів, сільська рада. Було все. Зараз немає підприємства, там залишилися лише ФАП, який ледь животіє, і школа з двадцятьма учнями. Нічого в селі немає, роботи немає. А кому село потрібне? Нікому.
І порівняти Степанівку, де є господарство, де надається житло працівникам агроформування, а в школі навчається 60 учнів. Хоча свого часу “Комунар” було приєднано до Першої Багачки, де був колгосп “Зоря”. “Зорі” вже давно немає, а “Комунар” працює, бо тут було нормальне керівництво, яке від’єдналося від “Зорі”.
Якщо ж говорити про ринок землі
й можливу купівлю її іноземцями, які можуть взяти доларовий кредит під 1,5 відсотка, й українцями, кредит яким дадуть під 15 чи 20 відсотків, – це різні речі. Хто в ліпшій ситуації: скажімо, німець, котрий узяв 1 мільйон доларів кредиту, чи наш співвітчизник із 27 мільйонами гривень кредиту, який думає: чи компенсує держава відсотки по кредиту чи ні? Якщо ні, тоді треба буде все віддати банкові, бо заставою буде земля. Питання ж не в тому, щоб купити, а в тому, якщо рік чи два будуть засуха й неврожай, або цінова політика на ринку зерна буде такою, як у цьому році, то що далі? Адже відсотки банку треба виплачувати, податки сплачувати, зарплату, а ще – вести виробництво…

Питання ринку землі дуже складне. Зрозуміло, що надходження до Держбюджету потрібні, й саме цього прагнуть в уряді. Але ж продаж землі – це в жодному разі не відродження економіки. Це разові надходження. Сьогодні продали землю, гроші отримали – потратили, умовно кажучи, проїли, і все. Розвитку країни немає. Економіка не працює, вважає Олександр Джугань.

Обговорювати законність рішення про ринок земель – справа невдячна. Нам потрібно готуватися до ринку. Чи то вишукувати власні фінансові резерви, чи брати банківські кредити, або ж просити землевласників не поспішати із продажем паїв, обіцяючи купити в них цю землю дещо пізніше.
– Висока орендна плата у вашому господарстві, думаю, сприятиме тому, що люди не поспішатимуть продавати свої земельні наділи. Адже в такому випадку вони й гроші отримуватимуть, і земля у власності залишатиметься.
– Скільки людей, стільки й думок. Нині є чимало пайовиків, які не знають, де знаходиться Степанівка. Скажімо, дідусь і бабуся тут жили, померли, а внуки взагалі десь у Миколаївській області чи в Мукачевому живуть. Вони оформили спадщину, але “пустили коріння” там. Ці люди, думаю, будуть продавати землю. Як буде тут, на місці, – складно сказати. Люди настільки зараз збідніли, що просять гроші наперед за 2020 і за 2021 роки, на лікування, навчання дітей тощо. Можливо, хто й продаватиме свій пай. Хоча нашим пайовикам ми безкоштовно обробляємо городи, сіємо й комбайнуємо, перевозимо врожай, даємо на пай солому. Практично все, що потрібно людям, яка допомога, господарство її надає понад виплату 20 відсотків орендної плати. Є пайовики, які мають по 3 паї. То 27 тисяч множимо на 3, хіба це малі кошти? Але ж коли землю продадуть, нічого цього не буде. Треба буде орати – наймай трактор, потрібна худобі солома – купуй, комбайн – наймай. Допоки ми одна команда – я як керівник і пайовики, в нас практично йде комплекс. В іншому випадку люди стають не потрібні й починається бізнес. Якщо зараз у нас товариські стосунки, то у випадку продажу землі між нами будуть суто бізнесові стосунки. Вам потрібна техніка – наймайте. А як буде це робити бабуся, яку внук попросив продати пай, щоб купити собі автомобіль, а потім, не дай Боже, розіб’є його? Немає ні землі, ні грошей, нічого немає. Саме тому зараз ми працюємо всі разом. Господарство ремонтує та розчищає дороги взимку, допомагає місцевим дитсадку та школі. Ми вкладаємо значні кошти в підтримку соціальної інфраструктури Степанівки. А хто це буде робити далі – незрозуміло.
Тож і виходить, що не зовсім правильними рішеннями на загальнодержавному рівні ми знищуємо село. Пайовики часто просять гроші за оренду землі наперед, щоб купити дітям квартиру в Полтаві. А хто і як залишається тут, у селі? Адже близько двох третин наших пайовиків мають вік за 60 років.
– Ви надаєте житло працівникам господарства, це мають бути висококласні спеціалісти?
– Житло надається усім, хто хоче працювати в господарстві. Скажімо, нещодавно телефонували з Чернігівської області. Там закривається ферма, землю обробляють “чужі” люди, роботи немає ніякої. Сім’я має невеликих діток і хоче працевлаштуватися до нас. Ми купуємо житло за кошти господарства й надаємо таким працівникам на різних умовах: на виплату чи в користування.
До нас у господарство приїжджають люди звідти, де закриваються тваринницькі ферми. А закривають ферми в Україні зараз майже всюди. І в тих господарствах ми намагаємося купити теличок. Ми вкладаємо гроші в тваринництво, для нас воно прибуткове. Нещодавно придбали молодняк у господарствах Чернігівської та Харківської областей, де закривалися ферми. І такого є дуже багато, адже в 2017 році, до того, як зняли спецрежим оподаткування сільгосппідприємств, ми ПДВ до держави не сплачували. Ці гроші акумулювалися на окремому рахунку, а потім ми могли купувати за них запчастини чи щось інше для розвитку виробництва, за винятком виплати з цих коштів заробітної плати. Із 2017 року й понині чимало аграріїв зрозуміли, що тваринництво для них збиткове, тому й ліквідують галузь.
* * *
Ми побували на тваринницькій фермі ПП “Комунар”. Одразу впадає в очі чистота – як на подвір’ї МТФ, так і в сараях. Побутова кімната для тваринників обладнана індивідуальними шафами, є душові кабіни. Котельня підігріває теплу воду й працює на власній сировині. У кожної доярки власні апарати для видоювання корів із датчиками обліку кількості молока, система для промивання доїльних апаратів та холодильної установки механізована, витримується температурний режим промивання, ведеться температурний контроль охолодження молокосировини. До дрібниць продумана й система зливу молока в автоцистерни, аби туди не потрапив сніг чи крапля дощу – весь процес перекачування ведеться під спеціальним тентом.

Олександр ДЖУГАНЬ: “Необхідно робити корисні справи для людей, для нинішнього і майбутнього місцевої громади”
Доярка Любов Замніус, техпрацівниця МТФ Анастасія Радченко, провідний ветлікар Володимир Лущаков, фельдшер Максим Радченко, головний зоотехнік Віктор Липко.

Середньорічна кількість працюючих у ПП “Комунар” – 140 чоловік. З них у тваринництві задіяно 35 осіб. Тут утримують і свинопоголів’я, і велику рогату худобу породи українська червоно-ряба молочна. Значну увагу приділяють підвищенню продуктивності дійного стада. Нині середньодобові надої становлять 22 літри на корову, а за підсумками року планують отримати по 7 тисяч кілограмів. Агроформування реалізує молоко екстракласом на Білоцерківський маслозавод.
– Тільки протягом останніх 2 років було капітально відремонтовано кілька тваринницьких приміщень: замінено все – від підлоги, вентиляційного обладнання, вікон до встановлення доїльного обладнання німецької фірми Вестфалія. Зокрема це молокопроводи, танк-охолоджувач на 10 тонн молока, апарати для промивання доїльних пристроїв, – розповідає виконавчий директор агроформування Сергій Костенко. – Звісно, вкладати такі кошти було непросто, але реконструкція дала, так би мовити, швидкий ефект. За минулий рік надої зросли практично на тонну на кожну дійну корову, значно поліпшилася якість молока. Нині значну увагу приділяємо генетиці, селекції та осіменінню тварин. Хоча загалом в господарствах продовжується зниження поголів’я, ми прагнемо не зменшувати тваринницьке стадо. При цьому робимо наголос на підвищення продуктивності тварин. Тобто інтенсифікуємо галузь тваринництва. Намагаємося якомога більше виростити теличок, бо на бичках багато не заробиш. Адже ціни на м’ясо немає. За кілограм “живої ваги” бичків відповідної вагової кондиції і хорошої якості дають від 38 до 42 гривень. На жаль, наших бичків зазвичай перепродують в інші країни світу за значно вищою ціною. Натомість в Україну привозять не завжди якісне м’ясо. Поки що ми теличок не продаємо, замінюємо своє стадо, але в планах – вирощування для реалізації. Бо економічна вигода в цьому неабияка. Адже затрати на вигодовування, що бичків, що теличок, мало відрізняються, а вартість теличок у два з лишнім рази вища за бичків.
Також ми продовжуємо реконструкцію та добудову приміщення для утримання молодняку ВРХ. А в наступному році будемо проводити реконструкцію тваринницьких приміщень для молодняку на тваринницькій фермі в селі Стефанівщина. До речі, середньодобовий приріст молодняку віком до 6 місяців у нас становить 1100 грамів.
Добре відомо, що молоко в корови на язиці. Тому в “Комунарі” намагаються заготовити високоякісні корми. 150 гектарів тут відводять під багаторічні трави. Попри незначну кількість опадів, у господарстві максимально “взяли” укоси трав. Тож сіна для громадського тваринництва заготували вдосталь. Залишилося воно ще й із минулого року. Оскільки худоба утримується на повнозмішаному раціоні протягом усього року, потрібні високоякісні мінеральні добавки. Практично всі корми, за винятком соєвого й соняшникового шроту та білково-вітамінних добавок, – власного виробництва. Сіно, сінаж, силос, зернова група: кукурудза, пшениця, ячмінь – власні. Концентровані корми виробляються на власному комбікормовому міні-заводі, який повністю задовольняє потреби тваринництва. Для різних вікових груп худоби тут готуються різні за складом кормосуміші.
У “Комунарі” повністю оновлено машинно-тракторний парк. Тож поля господарства обробляються сучасною високопродуктивною технікою кращих світових виробників. Зокрема це – Джон-Діри, Класи, Нью-Холанди, Кейси та інші.
Чимало сільгосппідприємств на зимовий період відправляють своїх працівників у Центри зайнятості. У ПП “Комунар” такого не практикують, оскільки, за словами керівника господарства Олександра Джуганя, роботи в селі завжди вистачає. Взимку треба ремонтувати техніку, готувати її до виходу в поле. А ще тут розуміють, що, напрацювавши необхідний стаж, механізатор може вийти на пенсію в 55 років. Якщо ж його відправляти “на біржу”, необхідних років він не напрацює. Тобто керівництво агроформування враховує суто людський фактор. І так у всьому. Тут працюють з турботою про людей, про їхнє благополуччя, про майбутнє господарства й місцевої громади загалом.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий