В Оленки болить горло. Мама сидить коло її ліжка і тихо наспівує: “Спи, маленька донечко. Спи, моя хороша. Замерза віконечко. Стелиться пороша”.
Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло.
– Мамо! – висовує Оленка носа з-під ковдри. – Завтра ж ялинка! Правда?
– Правда. Тільки спи, доню, видужуй…
– Мамо! Я тобі про ялинку розкажу. Хочеш?
– Хочу, – всміхається мати. – Тільки тихенько. Голосно тобі не можна.
І Оленка стиха говорить:
– У наш садок привезли ялиночку. Таку маленьку, чепурну.
Маринка подивилась на неї і питає:
– А де іграшки?
А Надія Іванівна – це наша нова вихователька – й каже:
– Давайте самі зробимо.
Оленка примружилась. Мабуть, згадала, як вони гуртом робили іграшки. Вовчик зірочку вирізав. Оленка теж старалася – білочку зліпила. А Юрко склеїв паровоз.
Тільки Маринка зарюмсала:
– Ведмедик у мене зламався…
Справді, у її ведмедика вухо відпало. То чого ж плакати? Хлопчики допомогли Маринці – і вухо приросло до голови.
Багато-багато іграшок зробили. Тоді Надія Іванівна підійшла до ялинки і спитала:
– Куди ж ми Вовину зірочку почепимо?
– Вовину зірочку – аж на верхівочку! – гуртом проспівали малята.
– А Юрків паровоз?
– Де Дід Мороз, там і паровоз! – вигукнули всі, а Оленка найголосніше: – Дід Мороз на паровозі подарунки всім розвозить!
– А куди, скажіть, Оленчину білочку?
– Оленчину білочку – на лапату гілочку!
– А Маринчиного ведмедика?
– Ведмедика – на велосипедика!
– Не хо-о-чу! – запхикала вередлива Маринка. – Він упаде і розіб’ється.
Даремно пхикала Маринка: ведмідь не впав і не розбився.
– От і готова у нас ялинка до свята! – обвела всіх поглядом Надія Іванівна. – Завтра приходьте з мамами і татами. Будемо співати, будемо танцювати. Новий рік стрічати!
Розказала Оленка мамі, як вони новорічну ялинку наряджали, і зажурилася. Усі її друзі будуть веселитися, одна вона, Оленка, лежатиме в постелі.
Раптом хтось подзвонив до них. Мама відчинила двері. Дивиться: стоїть біля порога чепурненька ялиночка, і нікого близько немає, тільки потупотів хтось по східцях.
Повернулась мама весела:
– Дивись, Оленко, ялинка. І написано: «Оленці від Діда Мороза».
Глянула Оленка на ялинку і заплескала з радощів у долоні:
– Мамо! Я знаю, звідки Дід Мороз ялинку приніс. Знаю, знаю! Онде верхівочка – Вовина зірочка. А де Дід Мороз – Юрків паровоз. От і в мене буде свято!
Віктор БЛИЗНЕЦЬ