Від започаткування громадської ініціативи – “Школи Лохвицького земства за проектом Опанаса Сластіона” – минуло три роки. За цей невеликий проміжок часу вдалося багато – віднайти незаслужено забуті й часто вкрай занедбані будівлі колишніх земських шкіл, виконати необхідні фахові обмірювання, виготовити відповідну документацію, пройти всі необхідні процедури, щоб іще вчора приречені на поступове руйнування столітні шедеври отримали надію на друге життя – власне, статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, а згодом і пам’ятки архітектури місцевого значення.
Нинішній рік, за сподіваннями учасників проекту, має стати стартовим для практичних кроків із відновлення шкіл Лохвицького земства та започаткування туристичних маршрутів до унікальних об’єктів українського архітектурного модерну. Докладніше про ці перспективи йшлося на зустрічі голови облдержадміністрації Валерія Головка та голови обласної ради Олександра Біленького з куратором проекту, відомою тележурналісткою, народним депутатом України кількох скликань, першим заступником голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольгою Герасим’юк, яка віднедавна очолила Міжнародну громадську організацію “Полтавське земляцтво”.
Голова облдержадміністрації Валерій Головко та голова обласної ради Олександр Біленький одностайні в думці, що велике значення для порятунку, збереження та туристичної промоції шкіл Лохвицького земства матиме відновлення роботи “Полтавського земляцтва”, перше зібрання якого має відбутися в лютому. Уже зараз відомо, що серед наших успішних і знаменитих земляків є зацікавлені докластися як інтелектуальною працею, так і фінансами в справу відродження культурних пам’яток рідного краю.
З-понад п’ятдесяти виявлених шкіл Лохвицького земства майже чотири десятки об’єктів знаходяться саме на Полтавщині – у Лохвицькому, Чорнухинському, Лубенському та Пирятинському районах (решта – на території Сумщини та Чернігівщини). Ольга Герасим’юк подякувала департаменту культури і туризму облдержадміністрації за спільну роботу з порятунку архітектурних перлин.
– Коли в Міністерстві культури засідала експертна рада, її члени були вражені нашою знахідкою. Багато хто сказав, що будемо надалі працювати над тим, щоб у майбутньому найцінніші з цих шкіл стали пам’ятками національного значення. Є також ідея створити заповідник, який би охоплював усі ці об’єкти. Хоча завдання, звичайно, непросте. Пробуємо виходити на ЮНЕСКО, – розповіла кураторка проекту. – Загалом цей проект для нас, полтавців, – своєрідне свідчення нашої біографії, усі ж ми любимо гортати старі альбоми й пишатися дідами-прадідами, які були хазяїнами на цій землі. Проект співзвучний із нашим спільним бажанням знайти себе. Він про те, ким ми з вами маємо бути сьогодні й завтра. Нам треба згадати, хто ми є, і йти далі з відчуттям гідності.
Ольга Герасим’юк, яка, до слова, народилась і виросла у Пирятині, розповіла також, що нещодавно провела пробну авторську екскурсію по школах Лохвицького земства для цікавого товариства з Києва:
– Участь взяли дуже цікаві, поважні люди, й усі були надзвичайно захоплені побаченим. І це незважаючи на те, що в нас наразі бракує інфраструктури, часто дуже тяжко дістатися нашими дорогами. Але я переконана, що все це з’явиться, коли розроблені нами тут, полтавськими силами, туристичні маршрути викличуть інтерес. Завдяки туризму може розвиватися малий бізнес, адже мандрівників завжди потрібно десь розселити, нагодувати, порадувати сувенірною продукцією. Приміщення самих шкіл, які ми з вами, я впевнена, будемо ремонтувати, відбудовувати, реставрувати, можуть приваблювати, наприклад, художників, яким треба десь збиратися на пленери…
Головний архітектор проекту “Школи Лохвицького земства за проектом Опанаса Сластіона” Іван Биков нагадав учасникам зібрання про унікальність цих архітектурних перлин, які невтаємничених людей зачаровують красивими цегляними орнаментами у стилі народного рушника на фасадах та майже казковими вежами, а фахівців вражають зворушливою схожістю з українським народним дерев’яним храмом.
– Ми знаємо, що на початку дев’ятнадцятого сторіччя Російська імперія заборонила будівництво в українських національних стилях, тобто був призупинений розвиток українського бароко і української народної архітектури майже повністю. Десь із 1820-х років в межах Лівобережної, Центральної України зводились храми, школи, інші будівлі тільки в загальноімперських стилях. Понад сто років Україна, окрім західних територій, не мала своєї національної архітектури взагалі. І ось на початку двадцятого століття, ще за повної сили Російської імперії, земства починають будувати великі комплекси шкіл. Майже кожна губернія мала такі проекти, їх розробляли досить цікаві архітектори, але тільки єдине повітове земство ухвалило унікальне рішення будувати свій комплекс в українському архітектурному модерні. І це було Лохвицьке повітове земство. Наразі ми маємо справу з найбільшим у світі комплексом українського архітектурного модерну, певні його зразки є, до речі, на територіях Росії та Білорусі. Це фактично останній національний стиль України перед російською окупацією. Більше не було. Хіба тільки репліки. Був розвиток дерев’яної архітектури на Західній Україні, під Польщею та Угорщиною, але фактично більше нічого не встигли створити, бо почався радянський період, – наголосив Іван Биков.
Для обговорення наступного етапу дії проекту “Школи Лохвицького земства за проектом Опанаса Сластіона” на зібрання були запрошені також представники райдержадміністрацій та сільських рад, на територіях яких знаходяться ці об’єкти, фахівці в галузі розроблення нових туристичних маршрутів. Ішлося про нагальність передачі у власність (зокрема й у приватну) приміщень земських шкіл, які наразі не використовуються, про виділення ресурсів на посильну “консервацію” будівель.
Серед можливих “родзинок” задуманого туристичного маршруту – своєрідний кобзарський акцент, адже Опанас Георгійович активно досліджував мистецтво народних співців-музикантів. Географія нового маршруту може пролягати, зокрема, через Миргород, де Сластіон викладав у художньо-промисловій школі, заснував краєзнавчий музей і де покоїться його прах на Троїцькому кладовищі, а також через Полтаву, де в художньому музеї зберігаються два його полотна.
Ще однією цікавою зупинкою на маршруті може стати й майбутній (перший в Україні!) музей українського художника, архітектора, етнографа і педагога Опанаса Сластіона. Експонатів наразі достатньо. Серед можливих варіантів розміщення – якась із його шедевральних земських шкіл “у вишиванках”.
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”