Оригінальний словникарський досвід полтавця Івана Котляревського

Оригінальний словникарський досвід полтавця Івана Котляревського

Словникова справа здавна активно розвивалася на Полтавщині. Авторами низки лексикографічних видань стали вихідці з цього краю: І. Котляревський, М. Гоголь, А. Метлинський, Л. Боровиковський, О. Афанасьєв-Чужбинський, Є. Тимченко та інші. В історії лексикографії кінця XVIII – початку ХІХ ст. особливе місце займає доданий до “Енеїди” І. Котляревського словник під заголовком “Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ Энеидh, и сверхъ того ещё весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарhчіе съ другихъ языковыхъ, или и коренныхъ Россійскихъ”.

Словник при “Енеїді”

Котляревський був не лише чудовим поетом і драматургом, а й талановитим лексикографом, який творчо продовжив і розвинув словникову продукцію української мови, зокрема лексикографічну практику Л. Зизанія, П. Беринди та Ф. Туманського. У лінгвістиці існують різні погляди щодо авторства словника 1798 як додатка до “Енеїди”. Одні вчені (П. Волинський, М. Павлюк, А. Москаленко) автором “Собранія малороссійскихъ словъ…” уважають Івана Котляревського. На думку інших, укладачами словника є видавці поеми – М. Парпура (цієї точки зору дотримується П. Житецький), Й. Каменецький (таке припущення висловлюють М. Возняк та А. Ляшенко).
Частина дослідників, як твердить П. Тимошенко, удаються до назви “Словник при “Енеїді” Івана Котляревського” й уникають питання авторства (Б. Грінченко, П. Горецький). Досить переконливо обґрунтував авторство словника П. Тимошенко. Учений використав різні факти, які аргументовано доводять, що укладачем словника є сам автор “Енеїди”. Це насамперед дані порівняльного лінгвоаналізу словника, виданого 1798, зі словниками, що побачили світ 1808, 1809 та 1842, до яких Котляревський мав безпосереднє відношення.
П. Тимошенко взяв до уваги свідчення сучасників письменника, дослідників його творчого і життєвого шляху про збирання Іваном Петровичем мовного матеріалу, знання мов. Одержані відомості “розшифровують” деякі словникові статті, дають змогу встановити творчу манеру укладача, його лексикографічний почерк. П. Тимошенко дослідив також правописну систему оригіналів творів – “Енеїди”, “Наталки Полтавки”, “Москаля-чарівника”. Орфографічний варіант Котляревського за своєю природою є “перехідним від старого українського етимологічного до нового фонетичного, але з російськими елементами”.
Учений установив таку закономірність: словник надруковано тим же правописом, що й поему та п’єси. Зрештою, твердить П. Тимошенко, якби словник 1798 належав комусь із упорядників видання, то навряд чи він би погодився друкувати його під прізвищем самого автора “Енеїди”. Та, мабуть би, і сам Котляревський, висловлюючи своє невдоволення з приводу опублікування “Енеїди” без його дозволу, якось би зреагував на вміщений у кінці твору лексикографічний матеріал.

Слова, усталені звороти живої української мови

Початок історії української лексикографії пов’язують з ім’ям Л. Зизанія-Тустановського – автора “Лексиса. Сирhчъ реченія, въкратьцh събранны из словенскаго языка на просты рускій діялектъ истолкованы” (1596 рік) (містить 1061 словникову статтю; старослов’янські та іншомовні слова перекладено відповідниками-синонімами української мови).
Наступною важливою лексикографічною працею став “Лексіконъ словеноросскій и именъ тлъкованіє…” П. Беринди (1627 рік) (реєстр – близько семи тисяч старослов’янських та іншомовних лексем, що передаються синонімами живої української мови).
Словник творця “Енеїди” найближче стоїть до збірки лексичного матеріалу старої української літературної мови “Изъясненія малороссійскихъ реченій” Ф. Туманського (1793 рік) (охоплює 333 слова, перекладені російською мовою). Специфіка “Собранія малороссійскихъ словъ…” І. Котляревського полягає в тому, що реєстр формується не на базі старослов’янської лексики, як у попередників, а складається зі слів, усталених зворотів живої української мови того періоду, до них же наведено відповідники чи тлумачення російською мовою. Ця лексикографічна праця адресована, звичайно ж, російськомовним читачам, а також українцям різних регіонів, які могли не зрозуміти окремих слів середньонаддніпрянського діалекту. Реєстр словника (перше видання) охоплює 972 лексичні одиниці. З-поміж них – неповнозначні й самостійні власне українські та запозичені з інших мов слова, що активно функціюють в українській мові і здебільшого не мають російських відповідників. Серед неповнозначних слів зафіксовано прийменники (відъ, його фонетичний варіант одъ, мижъ, пидъ, спидъ), сполучники (або, мовъ, хоча, чи, що, щобъ, якъ), частки (ажъ, осъ, оце).
Граматична природа самостійних лексем різноманітна: це іменники, прикметники, дієслова, прислівники, займенники. Основу становлять дієсловами та іменниками, що є цілком природним чинником. Поряд із лексичними одиницями у словникові трапляються розмовні фразеологізовані сполуки, яким відповідають у російській мові інші усталені звороти мови або ж окремі слова: точить балясы, болтать вздоръ; бебехи надсадить, отвалять бока; въ три вырвы, въ три шеи; танцовать гайдука, танцовать въ присядку; зъ серця, съ досады; ходить на ралець, по нарочитымъ праздникамъ ходить на поклонъ съ подаркомъ. Значеннєва наповнюваність словника досить об’ємна: власні імена (Ганна, Грицько, Олешко, Омелько, Пархомъ, Яцько), клички і назви тварин (Бровко, качка), назви людей за родинними стосунками, родом діяльності тощо (зовиця, ятровка, кухаръ, кравець), назви рослин (козельцы, шавлhя), назви дій і процесів, пов’язаних із людиною, довкіллям (брехать, гомонить, пробуркаться), назви ознак, які характеризують людину, предмети і явища об’єктивної дійсності (бридкий, гарний, кирпатий, пидборный) та ін. Розташовані в алфавітному порядку словникові статті мають різну структуру. Найпоширенішою є така, коли до українського слова дібрано найточніший російський відповідник, який відділено комою: Агрус, крыжовникъ; Болячка, чирей; Глекъ, кувшинъ; Зробить, сдhлать; Якъ, какъ. Такий опис використано тоді, коли міжмовні відповідники збігаються за значеннєвою природою і стилістичними властивостями.
Досить часто автор удається до синонімічного перекладу: Бондаръ, обручникъ, бочаръ; Змарнhтъ, похудhть, известись; Нищечкомъ, потихоньку, украдкой. Трапляється, щоправда, і зворотний процес: до двох чи кількох українських слів подано один російський відповідник: Веселка или оселка, радуга; Саета или сіета, тонкое сукно. Така практика має місце тоді, коли в українській чи російській мовах слова перебувають у відношенні ізофункційності або утворюють семантико-стилістичні чи стилістичні синоніми.
І. Котляревський не оминув також описового перекладу, що зумовлено відсутністю адекватного відповідника українському слову чи сполученню слів у російській мові. Має місце у словникові двослівний і багатослівний опис: Бедренецъ, род травы; Варенуха, хлhбное вино или наливки варенья съ сухими плодами, медомъ и прянымъ коренемъ. Особливому лінгвістичному коментареві піддано застарілі лексеми та вербальні сполуки. Автор уводить до словникової статті ремарку “бувший”: Бунчужный, блюститель бунчуга бывшихъ Малороссійскихъ Гетмановъ, знаменосець; Компанійци, бывшее легкоконное войско въ Малороссіи; Пиникеры, бывшее конное регулярное Малороссійское войско.
Особливі труднощі виникають у процесі перекладу лексичних одиниць, що вживаються в переносному значенні. Це відчув автор “Енеїди” й використав у своїй праці ремарку “въ перен. смислh”: Багач, въ перен. смислh огонь. Іншомовні слова, які поповнили активну лексику української мови, супроводжує етимологічна довідка (пояснення походження іншомовної лексеми, її графічний оригінал, за потреби стисло викладено додаткові коментарі): Барило, французское слово Baril, боченок; Шпуе, нhм. слово Speuen, плавать; говориться море шпуе, море волнуетъ; Пранциберъ, испорченное нhм. слово Reinsilder, чистое серебро, выжога. Зафіксовані слова німецького, латинського та французького походження. Щоправда, тут спостережено багато непослідовностей: не всі іншомовні лексеми пояснені, окремі тлумачення є помилковими, як, наприклад, віднесення слова миттю до латинської мови.

Лексикографічні надбання

Словник, укладений як додаток до “Енеїди”, виконав своє основне призначення – він був довідником при читанні поеми. Лексикографічний досвід Котляревського наслідували інші автори: О. Павловський – “Краткій малороссійскій словар”, уміщений при “Граматике малороссійского нарhчія” (1818 рік); П. Білецький-Носенко – “Словарь малороссийскаго или юго-восточного русского языка, филологический, этимологический с показанием частей речи, окончательных корней слова, метаплазмов, идиотизмов, со сводом синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, как говорят в Малой России и Южной России” (40-і рр. XIX століття). Та й сучасні укладачі українсько-російського словника прагнуть, як і Котляревський, до українських слів і словосполучень віднайти найтонші російські відповідники, а за умови їхньої відсутності користуються описовим перекладом.

Микола СТЕПАНЕНКО
Доктор філологічних наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий