У кабінет, що розташований у Гадячі на площі Миру, 12, щоденно приходять люди – жителі міста та сіл територіальних громад колишнього району. Це Гадяцьке добровільне товариство «Союз Чорнобиль». А зустрічає відвідувачів голова ради Віталій Васильович Биченко. Ідуть сюди, щоб поспілкуватися, отримати юридичну допомогу. Тут не відмовляють, намагаються підтримати побратимів, з якими довелося ділити труднощі далекого 1986 року в зоні відчуження навколо Чорнобильської АЕС та й на самій станції. А ще допомагають у вирішенні пенсійного забезпечення і соціальних гарантій. Допомагають у лікуванні. У неврологічному відділенні Гадяцької МЦЛ чорнобильцям, як їх неофіційно називають, облаштували палату холодильником та сучасним телевізором.
Нині місцева громадська організація налічує 425 осіб. За роки, які минули після її створення, передчасно пішли з життя 265 побратимів.
Давно було бажання написати про людину, яка стала ініціатором створення місцевого осередку громадського об’єднання «Союз Чорнобиль», Віталія Васильовича Биченка. Він очолює його протягом багатьох років, захищаючи інтереси ліквідаторів та переселенців із зони відчуження.
Народився Віталій Васильович 6 серпня 1955 року в селі Басівка Роменського району, що на Сумщині. Батько Василь Федосійович – фронтовик, кавалер двох орденів Слави. Родині доводилося часто змінювати місце проживання у зв’язку з роботою батька – головою колгоспу, згодом головою сільської ради. Мама Марія Іванівна була надійною підтримкою своєму чоловікові, берегинею домашнього вогнища. Теплими словами вдячності згадує Віталій Васильович дідуся Федосія та бабусю Настю, у будинку яких пройшло його дитинство.
Після закінчення Басівської восьмирічки продовжив навчання у середній школі № 1 міста Ромни, яку й закінчив у 1972-му. Того ж року став студентом геолого-географічного факультету Харківського державного університету. Випускник одержав направлення на роботу в Рашівську середню школу Гадяцького району вчителем географії, працював до травня 1979 року.
На звітно-виборній конференції районної комсомольської організації молодого вчителя рекомендували на посаду завідувача організаційного відділу. З посади другого секретаря райкому комсомолу Віталій Биченко 15 березня 1983 року пішов працювати секретарем парткому колгоспу імені Горького. Здається, це був не найкращий варіант для людини, яка присвятила себе педагогічній діяльності. Та партійна робота, колгоспні справи захопили секретаря парторганізації повністю. А 20 квітня у Середняках з’явилася молода сім’я Віталія та Ніни Биченків. Дружина Ніна Миколаївна до цього працювала вчителем фізики однієї з міських шкіл Гадяча. Згодом у молодого подружжя народився синочок, якого назвали Максимом.
У колгоспі імені Горького Віталій Биченко пропрацював три роки. Потім – учитель географії у Гадяцькій середній школі № 2. На курсах підвищення кваліфікації у Києві дізнався про аварію на Чорнобильській АЕС. Розповідає, що тоді зібрали слухачів в аудиторії, виписали посвідчення про закінчення курсів і відпустили додому. У Києві вже відчувалася паніка, кияни виїжджали з міста. З Чорнобиля, Прип’яті та навколишніх сіл почали евакуювати місцевих мешканців…
15 травня 1986 року в дитячий оздоровчий табір «Іскорка» НГВУ «Полтаванафтогаз», що розташований у сосновому лісі села Вельбівки, привезли евакуйованих із Києва учнів школи №135. Дітей зустрічали урочисто під звуки дитячого духового оркестру. Комусь так захотілося, хоча помпезність стала зовсім недоречною. Грали музики, а в очах дітей, відірваних від рідної домівки, завмерла туга. Директором табору було призначено Віталія Биченка, але попрацювати на цій посаді довелося недовго. В останній день травня його у складі групи гадячан, призваних із запасу, відправили у розпорядження 25-ї Лубенської дивізії. Мінометна батарея, у якій старший лейтенант Віталій Биченко приступив до виконання обов’язків заступника командира з політичної частини, розмістилася на околиці села Окопи Наровлянського району Гомельської області. Бійці облаштовували периметр території майбутньої Чорнобильської зони: будували огорожу та під’їзні шляхи до неї. Доводилося виконувати інші роботи на станції та в зоні відчуження. Від командирів і замполітів залежало, які умови буде створено для проживання підлеглих: якісне, повноцінне харчування, баня, відпочинок військовослужбовців.
Старший лейтенант Биченко повернувся у Гадяч 30 липня, на світанку. Обійняв кохану дружину і відразу кинувся до синового ліжечка. Усі 59 днів служби в Чорнобильській зоні він мріяв про домівку, а ще більше – про майбутню зустріч зі своїм первістком.
У вересні розпочалися звичайні трудові будні вчителя географії Гадяцької міської школи № 2.
Значне місце в трудовій біографії Віталія Васильовича займає громадська діяльність – це громадське об’єднання чорнобильців.
У 1990 році поїхав на відпочинок в Одесу, й у місцевій газеті прочитав повідомлення про створення громадської організації «Союз Чорнобиль». У тексті було вказано координати голови організації. Зателефонував і домовився про зустріч з керівником одеської організації. З міста над морем на Гадяччину курортник повертався з необхідними матеріалами для підготовки реєстрації та діяльності майбутнього об’єднання побратимів-чорнобильців.
Установча конференція Гадяцької районної організації «Союз Чорнобиль» відбулася 20 жовтня 1990 року. Очолив її Віталій Васильович Биченко. Метою діяльності товариства є соціальний, правовий захист учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, переселенців із зони відчуження та їхніх сімей. І, звичайно ж, посильна матеріальна допомога членам організації у скрутний для них період. Це вдається робити впродовж усього періоду діяльності. Велика увага приділяється оздоровленню ліквідаторів та їхніх дітей.
Предметом особливої гордості активістів організації є те, що 31 дитина з Гадяцького району в складі обласної групи побувала на відпочинку в Італії. Про це подбали небайдужі люди з міста Сестри Леванте, що в провінції Генуя. До речі, делегація причетних до цієї благодійної справи італійців потім відвідала Полтавщину, зокрема й Гадяч.
У школі Віталій Васильович обійняв посаду заступника директора. Дружина Ніна Миколаївна продовжувала працювати вчителем фізики в міській школі № 4. У родині Биченків 1987 року народився ще один синок – Костянтин.
Якось у їхній квартирі трагічною новиною розітнувся телефонний дзвінок. Ніна з обома синочками саме була за кордоном, гостювала у сестри. Сталося непоправне: у ДТП загинула сестра Тамара. В Україну Ніна Миколаївна повернулася з трьома дітьми, забравши з собою племінницю – п’ятирічну Оксанку.
У 2003 році Віталій Васильович пішов на пенсію за вислугою років та присвятив себе громадській діяльності. Ніна Миколаївна досі вчителює. Діти вже дорослі, мають свої родини. Максим займається підприємництвом, мешкає в Гадячі. Костянтин став адвокатом у Києві.
Родина Биченків стала рідною для Оксани. Вона живе в столиці, має хорошу сім’ю, виховує двоє синочків.
Для дідуся та бабусі онуки Богдана, Матвій, Давид і зовсім маленька Катруся – це немов свіжий подих вітру у спекотливу погоду, яскравий промінчик сонця дощової днини.
…У міському парку «Перемога» височіє меморіал пам’яті земляків, які пройшли горнило Чорнобиля. Щороку у день квітневої трагедії тут відбуваються велелюдні мітинги під звуки траурного передзвону. На чорних плитах – прізвища наших земляків… Щоб не забували, щоб пам’ятали. Читаючи прізвища з цього мартиролога, ми схиляємо голови перед подвигом людей, які пішли в атаку проти невидимого, але підступного ворога голіруч або ж тримаючи в руках звичайну саперну лопату. Але ж вони перемогли!
За активну життєву позицію, багаторічну громадську діяльність із захисту інтересів учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Віталія Васильовича Биченка відзначено орденом «За заслуги» III ступеня. Напередодні 35-х роковин Чорнобильської катастрофи за мужність та героїзм, проявлені при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС заради спасіння життя людей, нагороджений Знаком народної пошани – золотою зіркою «Герой Чорнобиля».
Сьогодні Віталій Васильович святкує день народження. Рідні, друзі, колеги, учні зичать йому міцного здоров’я, успіхів, достатку, а Господь Бог хай дарує ще багато літ!
Василь ГЛУХОТА
Журналіст