Знову душу розриває «Кача…» Знову на колінах стоять українці, проводжаючи в останню путь «поетів своїх і героїв», які полягли за рідну землю і народ. Знову московська орда, люта й людиноненависницька, принесла в Україну смерть, розруху, страждання – війну. І знов у Фейсбуці звернення доньки мого однокурсника Віктора Ожогіна з проханням допомогти підрозділові, в якому воює її батько… Так було і в 2014-му.
Так було і сто, і двісті, і триста років тому. Кремлівський каганат із сатанинською упертістю прагне поставити Україну на коліна. Чому?
Нинішній етап перманентної російсько-української війни, глумливо й лукаво названий «жадною толпой стоящіх у трона» і самим верховним рашистським каганом спецоперацією, покликаний остаточно вирішити українське питання. Воно муляє Москві-Петербургу споконвіків, муляє заздрістю, диким страхом, усвідомленням власної меншовартості, адже без Києва Москва – лише глухе Залісся, ординський улус: в історичному, економічному, культурному аспектах. Ментальність орди, структурно оформлена у квазіімперію, «рачітєльно» збережена упродовж віків, – відібрати, убити і забрати, вкрасти, зґвалтувати. І при цьому цинічно наспівувати некрофільську «частушку»: «…нравіцца, нє нравіцца – тєрпі, моя красавіца». Доки?
Для зовнішнього користування, щоб приховати справжню суть конгломерату злодіїв і ґвалтівників, запущено в публічний обіг міфологеми «Третій Рим, Велика Русь, євроазійський простір». «Євроазійський простір» у потрактуванні його апологетів – це, на мою думку, і «географічний факт» (П.Чаадаєв) таки орди, яка нині перебуває й завтра хоче перебувати ордою», – наголошував ще у 1990-ті роки видатний український письменник Євген Гуцало.
Що ж до перших двох дефініцій, то вони за московитською супертрадицією вкрадені у древньої столиці Болгарії Тирново та у древньої і вічної столиці України-Руси Києва. Молодий Тичина у 1919 році писав: «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:/ Росіє, Росіє, Росіє моя!/ Стоїть сто-розтерзаний Київ, і двісті-розіп’ятий я». Ким?
* * *
«Більшість московитів – раби, тому багато хто, навіть знать, продає себе, своїх дружин і своїх дітей, щоб жити без діла і нічого не робити, або щоб вільніше віддаватися насолоді і млості… Вони неабиякі брехуни і хитруни і якщо клянуться чи що-небудь доводять, то це знак того, що вони затівають якийсь обман…» (Франсуа де БЕЛЬФОРЕ, французький географ. «Універсальна космографія всього світу», 1575 р.).
«Дякую тобі, Боже, що ми знову в Країні Козаків (Україні). Два роки, які ми провели в Московії, наші вуста були замкнені на замок, а розум наш був ув’язнений. У тій країні ніхто не може почуватися хоча б трохи вільним. Ми там забули, що таке радість і сміх. За кожним нашим кроком стежили московити…» (Антіохійський патріарх МАКАРІЙ ІІІ після перебування в 1655–1656 рр. у Москві. «Подорож патріарха Макарія», записана його писарем Павлом Алеппським, 1657 р.).
«Єдність у діях, властива деспотизму, робить Росію дуже страшною. Досить волі государя, щоб приголомшити всі частини цього великого організму: жодних перешкод, ніяких противаг, ніяких посередників влади. Чого бажає імператор, те і відбувається; має він рацію чи ні, все одно. Оскільки в Росії все є машиною, то простота початку всякого руху робить цю машину дуже величною. Треба боятися не щасливих народів, а диких і фанатичних. В останніх на першому плані – фізична сила та інтенсивність дій, позбавлені попередніх роздумів». (Франсуа Габріель де БРЕ, баварський посол у Росії. «Записки про Росію», 1799–1801 рр.).
«Татарська навала розділила історію цієї країни на дві абсолютно різні епохи. Між незалежними слов’янами та росіянами, яких три століття рабського існування привчили коритися тиранії, пролягла прірва. Хоча в обох цих народів немає, правду кажучи, нічого спільного, крім назви, з тими стародавніми племенами». (Маркіз де КЮСТІН, французький журналіст і мандрівник. «Росія в 1839 році»).
Цитати наведені за книгою «Збагнути Росію. Свідчення очевидців: від Геродота до Кюстіна», яка побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» минулого року. Її упорядник історик Олександр Палій зазначає, що чужі біди й дикунство – не привід, щоб підноситися чи пишатися. Таке історичне тло дає можливість зрозуміти суть речей і глибину загроз. Від себе додам – загроз, які нині стали реальністю. Реальністю, яка стала безміром варварства «асвабадітєлєй», чия суть що в ХVІ, що у ХХІ століттях не змінилася.
* * *
Щоправда, на кону нині нова маніакальна ідея – «руській мір». Знову ж таки з безміром цинізму, сфокусованого на денацифікації, демілітаризації України. Апофеозом руськомірського блюзнірства, на проміжному етапі, став нещодавній виступ верховного кремлівського кагана на московському стадіоні «Лужники», в якому він виправдовував свою несамовиту лють цитатами зі Святого Письма. Богохульство на марші. Як і все в тій квазіімперії, обкарнаній наприкінці минулого століття, і яку заповзялися маршем мілітарним відновити, «собірая ісконниє зємлі». Однак після провалу бліцкригу в Україні прийшло усвідомлення, що доведеться «собірать» не землі, а збирати в лісах грибці й корінці скрєпоносному народові-бурундохом’яку. Так по-новомодньому проінтерпретували проханови-дугіни споконвічне запорєбріковськє «баби іщо нарожают». Щоб що?
* * *
Ерефія і зараз має неозорі простори, безмежні природні багатства. На початку 2000-х «братній країні» вкрай необхідним став крихітний український острів Тузла, 2014-го – Крим і Донбас, 2022-го – вся Україна. Московські ура-патріоти «нічтоже сумняшеся» щедро діляться загарбницькими планами щодо Європи, залякуючи співгромадян і себе натівською загрозою, розмахують ядерною гирлигою. «Народ бєзмолвствуєт»? Зовсім ні! Соціологи на ерефії подають парадні реляції про захмарні відсотки схвалення війни в Україні, кремлівських намірів вторгнення в Польщу, країни Балтики «і прочая, і прочая». Німкеня Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, відома як Катерина ІІ, прагнула посадити свого сина Павла – представника династії Гольштейн-Готторп-Романових на Царгородський (Константинопольський) престол. Аякже, Рюрики «Царгород воювали». Тільки от який стосунок Романови (Кобили, Кошкіни) мали до Рюриковичів? «Одіночєство полукровкі» – це зовсім не «Сто років самотності». Такий ось він – третій Рим, «а четвьортому нє бивать».
З наведених вище цитат із книги «Збагнути Росію…» ми можемо простежити динаміку, точніше – її відсутність, у московському державо-, націотворенні. Кардинально інша динаміка росту територіальних претензій, освячених «руськім міром», відбувається на ерефії з початку нинішнього століття. Точка кипіння – чергова московсько-українська війна. Триста православних богословів з усього світу у своїй декларації з приводу цього неоднозначно заявили: «Тому ми відкидаємо єресь «русского мира» і ганебні дії російської влади – вчинені за згодою Російської православної церкви – для виправдання розв’язання війни проти України. Цю війну уможливило підле і нікчемне вчення, що не має жодного обґрунтування, глибоко не ортодоксальне, не християнське і вороже людству, яке повинне бути відкупленим. (…) Так, як Росія вторглася в Україну, так і Московський патріархат, на чолі з патріархом Кірілом, став агресором для православної Церкви…» (Цитату наведено за публікацією: Томаш ДОСТАТНІ «Путін, Кіріл: Не убий». Сайт Zbruc). Що далі?
* * *
Уже майже сорок днів іде вітчизняна війна нашого народу проти рашистських орд убивць, мародерів, ґвалтівників. Ця війна справді велика – і за масштабами, і за мірою страждань, і за кінцевою метою. Адже на українських теренах, як і під час монголо-татарської навали, як і під час Першої та Другої світових воєн, вирішується доля світу, визначаються контури нового світоустрою.
А коли полишимо патетику, бачимо жахливі руйнування Маріуполя, Харкова, Чернігова, Охтирки, Конотопа, Волновахи, Ірпеня… Бачимо тисячі загублених «асвабадітєлями» життів. Знову душу розривають світлини й відеокадри вбитих «денаціоналізаторами» дітей. Так триватиме доти, доки ерефія не буде дерусифікована
(Я. Грицак). Світове співтовариство просто зобов’язане відібрати в неї навіть найменшу можливість «відроджувати Велику Русь», навіть марити про імперію, яка у московському виконанні стає країною-терористом.
Остаточне вирішення українського питання, питання світової безпеки – повний крах московського каганату.
Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”