Отчий поріг  Патріарха Мстислава

Отчий поріг Патріарха Мстислава

Депутати Полтавської міської ради під час сесійного засідання схвалили рішення про спрямування коштів на реставрацію об’єкта культурної спадщини – хати Патріарха Мстислава. Будівля розташована в Полтаві на вулиці Патріарха Мстислава, 13.
Консультативну допомогу депутатам надали громадський активіст Ігор Кіянчук, настоятель Свято-Михайлівського храму Православної Церкви України в Івонченцях отець Олександр Горай та регіональний представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області, член комісії з питань найменування і перейменування елементів міського середовища та інфраструктури, увічнення пам’яті осіб і подій при міськвиконкомі Олег Пустовгар.

Перспективи довгоочікуваної реставрації

На перший етап реставрації хати, де народився видатний син Полтави, борець за державну й церковну незалежність України Патріарх Мстислав, виділено 200 тисяч гривень.
«Нині управління капітального будівництва готується оголосити тендер на виготовлення проєкту реставрації. 200 тисяч гривень – орієнтовна вартість виготовлення проєктно-кошторисної документації на реставрацію будинку. Кошти виділили, щоб надалі з’явилася можливість шукати фінансування на відновлення будівлі», – розповіла авторка проєкту рішення, депутатка Полтавської міської ради Юлія Городчаніна.
До речі, кілька років тому хату Патріарха Мстислава (в миру – Степана Скрипника) Полтавська облдержадміністрація включила до туристичного маршруту Полтави, щоб у перспективі полтавці та гості міста могли знайомитися із життєвим шляхом видатного українця.
«Ухвала сесії Полтавської міськради є кроком уперед у справі створення музею. Як відомо, в юності майбутній Патріарх Мстислав служив хорунжим полку імені Костя Гордієнка й у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки і навіть особистим ад’ютантом Симона Петлюри. Тож у майбутньому музеї важливо розповідати про події Української революції 1917–21 років та шлях українського православ’я до здобуття автокефалії», – прокоментував Олег Пустовгар.

У великій родині Петлюр

У майбутньому музеї екскурсанти могли б відкривати для себе десятки й десятки цікавих фактів із життя Степана Скрипника. В Українському інституті національної пам’яті акцентують, зокрема, на родинних зв’язках Патріарха Мстислава й Голови Директорії, Головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Матір Степана Скрипника, Маріанна Василівна, – рідна сестра Симона Петлюри, третя донька Василя й Ольги Петлюр. Вона виховала чотирьох синів і доньку.
Навчаючись у гімназії, Степан Скрипник систематично відвідував церкву, співав у церковному хорі, допомагав під час богослужінь. Зокрема прислужував вікарному єпископу Полтавської єпархії Юрію Ярошевському, який пізніше стане митрополитом Варшавським і буде вбитий за українізацію православ’я в Польщі.
Дядько Симон Петлюра був для молодого Степана прикладом для наслідування. В одному з інтерв’ю він розповідав: «Я був пуцвірком. Влітку він приїхав із Кубані і був два тижні, навчив мене одного вірша – «Пани, пани…». А то було якраз на Різдво, і він хотів, щоб я той вірш декламував. Від цього пішло дуже багато… Мама була вдоволена, обняла мене, розчулилася, тато зрадів, але мама каже, я боюся, що цей Сенька зробить із тебе соціаліста». У 1918-му Скрипник був заарештований німцями разом із Симоном Петлюрою, провів у Лук’янівській в’язниці Києва понад чотири місяці.
У боротьбі за дерусифікацію церковного життя на Волині, де українці складали майже 70 відсотків віруючих, організував 10 вересня 1933-го «Почаївську маніфестацію», на яку зібралося близько 20 тисяч прочан. Під час мітингу було розгорнуто жовто-блакитні прапори та транспаранти з вимогами українізації церкви. У результаті тривалої боротьби, як зазначав В. Борщевич, «українцям удалося закласти основи національної ієрархії, українізувати богослужіння у 2/3 парафій єпархії, створити й відновити авторитетні церковно-громадські інституції, взяти керівництво єпархіальним життям у свої руки».

Духовна цитадель моральної сили

За 9 років діяльності в Польському сеймі, де Скрипник захищав права українців у Польщі, він виголосив близько 20 промов. Дружина Степана Скрипника загинула за нез’ясованих обставин після зайняття Львова військами СРСР. Він сам піклувався про дітей, а незабаром прийняв чернечий постриг.
Перебуваючи в 1944 році в Польщі, організовував евакуацію українського духовенства з родинами (близько 700 чоловік) до країн Західної Європи. У 1947–1949 роках, коли Мстислав очолював Українську православну церкву в Канаді, архієпископською резиденцією став другий поверх парафіяльного будинку Бриджпортської Покровської парафії, де владика приймав духовенство, проводив наради й видавав розпорядження.
Збудований Мстиславом церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруці (США) називають «Українським Єрусалимом», або ж «Українським пантеоном». До нього входять консисторія, православна семінарія, видавництво з друкарнею, музей, бібліотека, архів, кладовище.
За три роки свого патріаршества Мстислав сім разів відвідував Україну з тривалими візитами. На Всеукраїнських зборах Народного Руху України в жовтні 1990-го він сказав: «Що б ми хотіли від політичних громад? Щоб вони розуміли роль Церкви в житті нашої нації… Церква – це є те середовище, навколо якого наростає моральна сила».

Полтавський офіс Північно-східного відділу УІНП.

Добавить комментарий