П’ять донечок-сонечок i синочок – щастя промінчик

ІСТОРІЇ кохання досить різні. Від шкільної дружби до випадкових зустрічей – у поїздці, на дискотеці, весіллі друзів… Цікавою історією поділилась Альбіна Орел з Придніпрянського Кобеляцького району.

– То був звичайний день. А під вечір, коли забрали корів з пастівника, домовились з однокласником сходити в місцеве кафе, – розповіла Альбіна.
У той же час з Рудьки, що в сусідньому Царичанському районі Дніпропетровської області, приїхали велосипедами Богдан зі своєю сестрою.
– Особливої уваги на Богдана не звернула: сестру сприйняла за його дівчину. А от те, що приїхали за 25 кілометрів велосипедами, чомусь розвеселило. Тож посміялись, посмакували соняшникове насіння та й розійшлися…
Але та зустріч мала продовження: однокласник Альбіни став зустрічатись з Юлею, сестрою Богдана. Він почав передавати вітання Альбіні. Вона, як і належить, у відповідь теж передавала привіти юнаку.
Незабаром Альбіна з Богданом знову зустрілись і швидко зрозуміли, що далі йтимуть одним шляхом, підтримуватимуть один одного в хвилини радості й смутку.
* * *
ВЛАСНИЙ будинок сім’я розпочала обживати в 2003 році. До того мешкали в мами Альбіни, але місця ставало все менше й менше: у найстаршої доньки Маші з’явилась сестричка Наташа, потім – Оля, Богдана, Руслана… Нинішній січень приніс дівчаткам братика Ваню.
– У нашому квітнику з’явився нарцис, – так щаслива мама прокоментувала народження синочка.
А він уже проявляв характер: спокійно дрімав на руках у мами і вередував, коли клали в колиску. Дівчатка не зводили з нього очей.
– Коли приїхали з пологового відділення, то по кілька разів на день перепитували: “Правда, що братик?”
Альбіні не раз казали, що носить під серцем синочка, й імена відповідні малюкам підбирали, а Бог посилав донечок. Тож і вийшло, що чекали Олега – народилась Оля, сподівались, що буде Назар, а на світ з’явилась Богдана, замість Руслана виховують Руслану. Її активності вистачить на кількох. От і спробуй мамі догодити Руслані й при цьому не обділити увагою інших дітей!.. У кожного ж свій характер, уподобання, настрій.
Найстарша Маша навчається в Кам’янському, опановує професію перукаря. Навички відшліфовує не тільки на сестричках, а вже з’явились перші замовлення: одним стрижки робила, іншим – зачіски, третіх фарбувала. Робота ця їй подобається.
Наташа навчається в 9-му класі, має творчу натуру: співає, танцює, брала участь в оглядах художньої самодіяльності.
Шестикласниця Оля співає з сестричкою в дуеті. Дуже любить уроки української мови й літератури вчительки Людмили Михайлівни Павленко. З переважної більшості предметів має високі оцінки.
А ось першокласниця Богдана поки що не вельми переймається уроками. Хоча і в новорічному ранку брала участь, і до свята “Прощання з Букварем” готується.
* * *
ВІД Альбіни передалось донькам захоплення вишивкою. Мама трохи не встигла до народження сина закінчити вишивати ікону Миколи Угодника, Маша вишиває подушечку для брата, Наташа – пташку, Оля – слоника.
– Удома вишивок майже немає. Ми їх даруємо друзям, кумам. Багато вишитих речей мають мама Раїса Михайлівна й сестра Світлана, – продовжила розповідь Альбіна.
До речі, народилась вона в багатодітній сім’ї: має двох сестер і брата.
– Думали, що теж будете мати таку велику родину? – цікавлюся.
– Не думала, але всім діткам, що пошле Бог, дам життя і виховаємо з чоловіком.
Чотирьох діток Альбіна народила в пологовому відділенні райлікарні.
– Ви не уявляєте, яку несподівану й радісну зустріч я мала! 19 років тому народжувала разом з кобелячанкою Наталією Пивовар. З часом ми зв’язки втратили, але знову зустрілись у пологовому відділенні: Наташа народила третю дитину – доньку Софію, я через два дні – синочка Ваню. Обмінялися номерами мобільних телефонів і, сподіваємось, не втратимо зв’язків.

До речі, в пологовому відділенні Альбіні Орел запропонували скористатися новою послугою – отримати свідоцтво про народження дитини безпосередньо в лікарні. Таку послугу надають працівники відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
– Ви вже визначились з іменем? – запитали породіллю.
– Я подивилась на синочка, який лежав поряд, і на думку прийшло: Ваня, Ванюшка… Коли я сказала про це медпрацівнику, синочок чхнув. Ми зрозуміли, що це був добрий знак.
Наступного ранку Альбіна поділилась своїми думками з чоловіком.
– Ваня – гарне ім’я. Я не проти, – сказав багатодітний тато.
Зраділи звістці і його батьки.
– Це правильно. Днями церква вшановувала Хрестителя Господнього Іоанна. Тож і дитина повинна носити це ім’я.
* * *
ЗБІЛЬШИЛАСЬ сім’я – додалось турбот у батьків. У планах – добудувати будинок, збудувати літню кухню.
На запитання “Чим займається глава сімейства?” всі дружно посміхнулись: “А тата ніколи вдома не буває…”
Справді, трохи вільного часу в Богдана Орла з’являється в зимовий час. А з ранньої весни й до пізньої осені він то за кермом трактора, то за кермом автомобіля.
– З дитячих років постійно крутився біля батька. Не дивно, що став механізатором (працював і в Рудьці, і в Придніпрянському). А якось сів за кермо вантажівки, й сподобалось. Відкрив категорію і сім років працював далекобійником. Але зараз такий режим роботи не підходить.
Та якими б не були заробітки, їх не вистачило б такій великій родині. Великою підмогою є підсобне господарство.
– Тримали дві корови, дев’яносто п’ять свиней…
– Дев’яносто п’ять?!
– Так, але коли район став неблагополучний на африканську чуму, не ризикнули – продали м’ясопереробному підприємству, – розповіла Альбіна. – Зараз знову починаємо розводити свиней. Є корова, дві телиці. Вирощуємо полуницю, малину. Як була вже при надії, восени посадила півтори тисячі корінців полуниці п’яти сортів.
– Коли ви все встигаєте: діти, кухня, господарство?
– Мушу встигати. Раніше мама допомагала, тепер доньки. Вони люблять робити сюрпризи на дні народження: печуть торти, щоб ніхто не бачив і не чув. Готують вітання.
– А діти однакові смаки мають чи різні?
– Одній манку вари, іншій – суп молочний. Про борщ за день можуть не згадати, а сосиски в тісті, домашні тістечка, пироги усі з радістю смакуватимуть…
– А як рятуєтесь у період простуд, коли один підхопив інфекцію і пішла ланцюгова реакція?
– Намагаємось щороку возити дітей на море. Це дає позитивний результат. Менше хворіють і в легшій формі…
Нехай добро й злагода не полишають цю родину, а діти приносять радість і щастя!

Наталя ПУЗИНА
Журналіст