«Пам'ять роду»: від болю – до осмислення

«Пам’ять роду»: від болю – до осмислення

Минулого року в межах започаткованої Українським інститутом національної пам’яті (УІНП) Всеукраїнської акції «Пам’ять роду» світ побачило унікальне однойменне видання, присвячене всім родинам, які зазнали втрат у страшні часи Голодомору. Більше дізнатися про книгу від її упорядниці Наталки Позняк-Хоменко до обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П.Котляревського запросили полтавських старшокласників. Спілкування відбулося у форматі відеозв’язку.

Модераторка зустрічі, завідувачка відділу обслуговування користувачів головної книгозбірні області Ніна Климко розповіла юним полтавцям, що основою для книги «Пам’ять роду» стали спогади нащадків тих людей, які пережили Голодомор 1932 – 1933 років, та світлини з родинних архівів, зроблені до «великого голоду». «Книга містить 16 історій, – зазначила вона, – зокрема історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника і публіциста Сергія Плачинди, які самі дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про бабусю письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії розповіли також поетка Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша…»
Наталка Позняк-Хоменко поділилася з аудиторією роздумами про книгу «Пам’ять роду» як про унікальне видання, де зроблено спробу показати Україну також і в «доголодоморний» період. Із світлин (а до проєкту залучалися тільки ті автори, у чиїх сімейних альбомах збереглися давні фото предків) на сучасників дивляться урочисті, горді, мудрі, сильні люди в ошатних строях. Упорядниця книги акцентувала, що такої віри в свої сили, внутрішньої радості непомітно на жодному родинному фото українців навіть часів «благополучної» епохи застою. І це наслідок тієї пекельної травми, що завдали нашому свободолюбивому й працьовитому народу більшовицьким експериментом «впокорення голодом».
«У книзі розповідають історії не свідки подій, а їхні нащадки, – наголосила Наталка Позняк-Хоменко. – Це спогади, почуті в тісному родинному колі, заборонені в радянські часи спогади, що не призначалися для «чужих вух». Вони дуже щирі. Інший нюанс: переказані родинні історії – це вже не особистий досвід, вони позбавлені отого страшного больового компоненту, але в них є переосмислення, є запам’ятовування саме тих деталей, які нащадкам здавалися важливими».
Окремо упорядниця книги зупинилася на символізмі назви «Пам’ять роду» й нагадала, що знати свій рід до сьомого коліна було святим обов’язком в українців споконвіків. Юних полтавців пані Наталка закликала звертатися до архівів, щоб більше дізнатися про свій родовід.
Фактами й роздумами про зорганізоване Російською комуністичною імперією народовбиство в Україні поділилися також голова обласного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, український дисидент, радянський політв’язень, народний депутат України кількох попередніх скликань, а нині – депутат обласної ради Микола Кульчинський, регіональний представник УІНП Олег Пустовгар.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Добавить комментарий