“Папір все стерпить!” Як виявляється, не все…

“Папір все стерпить!” Як виявляється, не все…

Так сталося, що майже одночасно з отриманням від управління юстиції роз’яснення стосовно реєстрації речових прав на земельні ділянки до редакції звернувся мешканець Полтавщини, який опинився в досить неприємній ситуації. Як з’ясувалося пізніше, після перевірки інформації, в подібну ж ситуацію потрапили десятки, а можливо, і сотні тисяч пересічних українців, які іноді навіть не підозрюють, у якій халепі опинилися самі і можуть опинитися їх спадкоємці.

Фабула справи полягає в тому, що людина має на руках “Державний акт на право приватної власності на землю” від 1996 року, “Технічний звіт встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої у приватну власність”, виданий Полтавським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук, на підставі якого й було видано Держакт, рішення сесії сільради про присвоєння земельній ділянці адреси, “викопировку” приватизованої земельної ділянки з тієї ж сільради, висновок про присвоєння кадастрового номера (!) на цю ділянку, виданий відповідним полтавським відділом Державного комітету України із земельних ресурсів у 2010 році. На всіх цих документах безліч підписів і печаток. Всі вони дійсні й ніким ніде не оскаржуються, але розпоряджатися своєю землею (подарувати, продати та навіть заповісти, щоб у спадкоємців не виникло ще й зайвого “головного болю”) на власний розсуд людина… можливості не має!
Розпочалося все досить тривіально. Натрапивши в Інтернеті на інформацію про проблематику дійсності державних актів про право приватної власності на землю, отриманих ще у дев’яностих та на початку двохтисячних, у зв’язку з тим, що з 1 січня 2013 року такі державні акти перестали видавати, а для підтвердження права власності тепер необхідно отримувати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, читач “Зорі Полтавщини” спочатку був цілком спокійним, адже у ній ішлося про те, що державні акти старого зразка є чинними і так само є підтвердженням права власності на земельну ділянку.
“…Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державний земельний кадастр” земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера”.
І справді пунктом 10 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим законом (що відбулося 01.01.2013 року), є дійсними.
Крім того, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру було надане детальне роз’яснення від 21 вересня 2015 року щодо чинності державних актів про право на землю старого зразка. У цьому роз’ясненні, зокрема, акцентована увага на чинності таких актів, а земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі ж якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їхніх власників або користувачів.
Дещо насторожила читача така фраза: “Але слід звернути увагу, що хоча державний акт про право власності на землю посвідчує право на землю, проте для того, щоб укласти угоду про перехід права власності на земельну ділянку (міни, ренти, дарування, інших цивільно-правових угод, а також для спадкування), земельна ділянка повинна пройти державну реєстрацію – тобто отримати кадастровий номер, оскільки його наявність є обов’язковою умовою договору. Для цього власнику або користувачу земельної ділянки слід звернутися до землевпорядної організації для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Така послуга надається на платній основі на умовах та в строк, що визначені договором з розробником такої документації із землеустрою”.
Здавалося б, маючи на руках “Технічний звіт встановлення в натурі меж земельної ділянки” і головне (!) – офіційний документ про присвоєння кадастрового номера, можна спати спокійно. Але наші люди вже гірко навчені тим, що все, що стосується взаємин з державою, треба мати на контролі навіть у сні!
І передчуття не обманули! При зверненні до Держгеокадастру з’ясувалося, що в так званий “відкритий реєстр” кадастровий номер не занесено. Чому так сталося, на якій ланці відбувся “збій”, як вплинули на ситуацію неодноразові зміни законодавства, людина зараз з’ясовує. Трохи дивним, з нашої точки зору, є те, що, маючи на руках повний пакет паперових документів, через відсутність так званого “обмінного файлу” (гарне запитання – а який обмінний файл міг існувати у 1980–1990 роки?) тисячі людей фактично позбавляють права розпоряджатися власними земельними ділянками, часто-густо успадкованими від дідів-прадідів. У випадку наслідування, наприклад, тепер подекуди доведеться звертатися до суду.
Найлегший вихід із ситуації (підказують у відповідних установах) пройти… весь шлях спочатку. Тобто виготовити нову технічну документацію і підтвердити (бо зазвичай кадастровий номер видається лише один раз) своє право ним володіти, якщо він вже не задіяний (як таке може статися, взагалі важко зрозуміти).
Але… Мало того, що для цього треба укласти угоду з розробником (термін дії якої сягає 4 місяців), знову зібрати нові папірці і навіть вчергове (адже це вже робилося під час приватизації) отримати згоду власників сусідніх ділянок ( і не факт, що всі вони мешкають поруч, адже минули десятки років), це все… ще й не безкоштовно. Ціна питання (на момент підготовки статті) “якихось”… 2600 гривень! Копійки, правда ж? Особливо при існуючому нині рівні пенсій, цін та комунальних платежів.
У дивні ігри зіграла держава з людьми. Начебто електронна фіксація і відкриті реєстри мали б захистити права власників від незаконних посягань інших осіб, а насправді виявляється, що навпаки, адже змусили ходити по колу бюрократичних установ, доводячи що ти “не жираф”, а земля твоя. Як визнають самі працівники Держгеокадастру, така ситуація не поодинока. З подібними питаннями звертається багато людей. А скільки просто ще не знають, що запущено міну уповільненої дії? Яка вибухне, коли виникне необхідність не лише володіти і користуватися (цього, на щастя, власників Держактів старого зразка не позбавили), але й РОЗПОРЯДИТИСЯ власною землею.
* * *
До результатів походу по інстанціях фігуранта цього допису, який, до того ж, має на руках і той приснопам’ятний кадастровий номер, “Ситуація” має намір повернутися тоді, коли цей нікому не потрібний (і в першу чергу людині) похід буде завершено. Можливо, розповідь про підсумки боротьби з бюрократичними структурами буде корисна й іншим полтавцям. А зараз хочеться звернутися до читачів – будьте пильними. Ще раз перевірте всі папірці і електронні виписки. У подібну ситуацію може потрапити кожен, хто володіє землею на підставі державних актів на право приватної власності на землю старого зразка.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий