Паспортні колізії, або  “Тут граємо, тут не граємо…”

Паспортні колізії, або “Тут граємо, тут не граємо…”

Саме цей, колись дуже популярний, гумористичний номер згадався, коли до автора цих рядків звернулася громадянка України, яка опинилася в досить непростій ситуації, пов’язаній із тим, що в залежності від того, до якої установи вона зверталася, її право володіти паспортом у вигляді книжечки як основним документом, який підтверджує особу громадянина, або беззастережно визнавалося, або не менш рішуче заперечувалося.

Паспортний документ – основна підстава для реалізації права голосу на виборах

Особливої пікантності ситуації додало те, що буквально напередодні редакція отримала офіційне повідомлення від прес-служби Управління державної міграційної служби України у Полтавській області, в якому давалися роз’яснення стосовно реалізації права голосу на виборах. Зазначалося, що саме паспортний документ – основна підстава для реалізації цього права.
Зокрема у листі йшлося: “Відповідно до роз’яснень Центральної виборчої комісії виборець, включений до списку виборців, має можливість реалізувати право голосу на виборах Президента України шляхом отримання виборчого бюлетеня за умови пред’явлення, зокрема, паспорта громадянина України.
Нагадуємо, що для участі у виборах на території України громадянин України повинен мати при собі паспорт громадянина України (книжечка або ID-картка), а за межами України – закордонний паспорт або дипломатичний чи службовий паспорт для виїзду за кордон”.
Окремо зверталася увага на те, що “громадянам, включеним до списку виборців, на виборчій дільниці не мають права відмовити в реалізації права голосу з причин відсутності у паспорті громадянина України у вигляді книжечки фотокартки, яка вклеюється при досягненні 25- та 45-річного віку, або розбіжностей у виборчій адресі виборця, чи з підстав відсутності відомостей щодо реєстрації місця проживання у ID-картці”.
Тож за наявності паспорта та досягнення вісімнадцятирічного віку кожен громадянин має змогу реалізувати право голосу на виборах Президента України.
Також зазначалося, що “…з метою сприяння громадянам України в реалізації своїх прав УДМС України в Полтавській області та територіальні підрозділи впродовж лютого-березня поточного року будуть максимально спрямовувати свої зусилля для своєчасного забезпечення громадян ID-картками і паспортами громадянина України для виїзду за кордон”.
За більш докладною інформацією пропонувалося звернутися до роз’яснень, затверджених постановою № 268 (від 27.12.2018) Центральної виборчої комісії.
І дійсно, у відповідній постанові йдеться: “За змістом частини першої статті 13, частин першої, другої статті 14, частини четвертої статті 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, пунктів 3, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” (зі змінами), постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (зі змінами) паспорт громадянина України виготовляється у вигляді паспортної книжечки або картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України”. Підтверджується і тезис стосовно права віддати свій голос у випадку відсутності необхідної фотокартки.
Таким чином, у громадянина України лише має бути при собі основний документ, що засвідчує його особу, чи у вигляді паспортної книжечки, чи ID-картки. Їх статус абсолютно рівний.

Паспорт у вигляді книжечки ніхто не відміняв

Більше того, якщо вивчати документи далі, не важко знайти і Постанову Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” (Документ 2503-XII). Варто зауважити, що це, як свідчить офіційний сайт Верховної Ради України, саме “поточна редакція – Редакція від 01.01.2019”. У ній підтверджується цитата з постанови ЦВК.
Тобто паспорт громадянина України у вигляді книжечки начебто ніхто не відміняв.
І ось тут починається найцікавіше. Як повідомила наша респондентка, при спробі вклеїти у паспорт фотокартку (нині громадянка мешкає у Києві) вона отримала категоричну відмову від співробітників місцевого відділу міграційної служби. Базувалася вона на тому, що звернення не було вчасним.
Справді, постановою Кабінету Міністрів України № 795 від 03.10.2018 було внесено зміни до постанови КМ
№ 302 від 25 березня 2015 року. Зокрема тепер:
“…Обмін паспорта здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
4) закінчення строку дії паспорта (у випадку паперової книжечки, про що навіть є відповідний запис на його обкладинці, він “не обмежується”. – Ред.);
5) непридатності паспорта для подальшого використання;
6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше, ніж через місяць після досягнення відповідного віку, для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток”.
Одночасно відповідно до порядку оформлення паспорта громадянина України “паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій”.
З’ясовувати, чий пріоритет вищий: постанови Верховної Ради, яка фактично залишає можливість користуватися паспортом у вигляді книжечки, чи постанови Кабінету Міністрів, у якій наголошується лише на паспорті у вигляді картки, – не справа журналістів. Як і те, що “незнання законів не звільняє від відповідальності за їх невиконання”. Прогавив термін – будь готовий до наслідків. Тож ця публікація жодним чином не висловлює якихось звинувачень у бік співробітників ДМС України. Вони діяли у відповідності до постанови Кабміну. Варто зауважити, що, на жаль, наш менталітет частенько призводить до того, що, здавалося б, не дуже “вагомі” паперові (і не лише) справи ми залишаємо на останній момент. І через це іноді потрапляємо у халепу.
Інша річ, що люди, у яких на руках є наявний, хоч через відсутність фотокартки вже й прострочений паспорт (але, як виявляється, не у випадку участі у виборах), тепер замість того, щоб сплатити символічний штраф (як покарання за власну забудькуватість) і продовжувати користуватися своєю паспортною книжечкою, змушені проходити процедуру отримання паспортів по новому колу. Витрачаючи свій час і гроші. І справа навіть не в грошах, хоч, як повідомили нам у Полтавському обласному управлінні Державної міграційної служби України, вартість отримання нового паспорта у вигляді картки складатиме 279 гривень (при терміні отримання 20 днів) і 366 гривень (якщо оформлення сягатиме 10 днів). Але для довідки раніше фотокартка вклеювалася максимум за 5 днів. Річ в іншому…

Без паспорта не отримаєш зарплату

Не секрет, що без наявності дійсного паспорта людина не має можливості отримати банківську картку для отримання заробітної плати. Власники нових паспортів у вигляді ID-карток з чипами досить часто стикаються з необхідністю отримувати ще додаткові, розпечатані на звичайному принтері (!), папірці, на яких засвідчується їх реєстрація (у просторіччі – прописка, яка сама по собі є атавізмом радянського минулого), не вноситься в електронний чип і ряд іншої інформації, яка була наявна у “старій” паперовій книжечці, хоча, заради справедливості, не всім вона і потрібна. Та, найголовніше, відповідно до міжнародних конвенцій і законів України її громадянин має право не давати дозвіл на обробку своїх персональних даних. Про це багато написано, і не один громадянин, здебільшого мотивуючись релігійними переконаннями, це право довів у суді.
І ось тут ситуація повертає у зовсім інший бік. Не згодна із відповіддю співробітників міграційної служби, знаючи, що подібні прецеденти вже були, громадянка звернулася за роз’ясненням до Верховного Суду України, який є вищою інстанцією судової гілки держави і рішення якого не підлягають оскарженню і є обов’язковими для всіх інших, в тому числі законодавчих і виконавчих органів нашої країни.
Громадянка отримала відповідь, у якій зазначалося, що “19 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у зразковій справі №806/3265/17 (Пз9901/2/18), у якій висловлено правову позицію щодо окремих питань видачі паспорта громадянина України. Відповідно до частини третьої статті 291 кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином висновки Великої Палати Верховного Суду в зазначеній зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки, у зв’язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних…” Тож громадянці порадили звернутися до суду першої інстанції, і, як випливає із відповіді, всі шанси виграти справу у неї були. Адже у постанові прямо зазначено: “Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних… При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу – використання традиційних методів ідентифікації особи”. З постановою Верховного Суду можна ознайомитися за
цим посиланням: http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/76822787

Не зволікайте із вклеюванням фотокарток

Інша річ, що судові процеси можуть тягнутися роками, а весь цей час людина мала б жити з фактично недійсним паспортом, з усіма наслідками, у першу чергу – у вигляді неотримання заробітної плати через банківські установи. Тож, на відміну від фігурантів вищеназваної справи, свою ID-картку наша респондентка таки була вимушена отримати. Двобій із системою завершився її поразкою.
Ніхто не сперечається, що весь світ йде у напрямку розвитку комп’ютерних технологій, переводу документообігу в електронний вигляд, впровадження чипів та інших (іноді досить сумнівних) досягнень сучасної цивілізації. Але ж, з нашої точки зору, кінцева мета держави має полягати у тому, щоб зробити життя своїх громадян не менш, а більш комфортним. І, як зазначає Верховний Суд, забезпечити можливість альтернативного вирішення питання, у випадках, які не суперечать питанням національної безпеки. А враховуючи, що, мабуть, більше половини населення країни і зараз живе з “паперовими паспортами”, жодної загрози використання саме таких документів, що засвідчують особу, не несе. У випадку ж прострочених фотокарток держава навпаки – ускладнила життя як безпосередньо громадянам, так і співробітникам відповідних служб, які мають вислуховувати все, що ці громадяни думають про владу, а іноді й витрачати час на судові процеси.
Якби паспорт у формі книжечки було відмінено зовсім, а це на сьогодні майже неможливо, жодних питань не виникало б. Але ж ні, подібні паспорти дійсні, більше того, як з’ясувалося, для реалізації права обирати дійсний навіть прострочений паспорт. Таким чином й захищено конституційне право громадянина. Як Верховний Суд захистив інше право – на ненадання згоди на обробку персональних даних. Адже, як зазначається у постанові, “принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб’єкта персональних даних.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи”.
Тож навіщо “городити город” там, де без цього цілком можна обійтись? Чомусь впевнений, що, як мінімум, одне покоління громадян України доживатиме своє життя з “паперовим” паспортом. Всім, хто бажає залишити собі паспорт-книжечку при досягненні 25- і 45-річного віку, варто порадити не відтерміновувати дії по вклейці фотокартки до останнього дня. Власне, на застереження цієї категорії громадян (а рубіж у 25 та 45 років щороку долають сотні тисяч людей) і спрямований цей матеріал. А держава, мабуть, має припинити бавитися в “тут граємо, тут не граємо” або встановити єдині правила гри, при цьому послуговуючись рішеннями Верховного Суду держави.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ.

Поділися:

Добавить комментарий