Валерик нагодував голубів і зачинив сарай. Дівчатка змушені були шукати іншої розваги.
Посеред двору влітку була велика кругла клумба. Тепер клумба перетворилася на гірку, занесену снігом. Ната і Тата побачили, що хлопчики й дівчатка тягнуть на гірку санчата, а потім спускаються звідти.
Побігли й вони до гурту. Спочатку дівчатка стояли і дивилися, як старші діти бавляться. А старші збігали на гірку, падали, спускалися на санчатах, перекидалися в сніг, схоплювалися і знову бігли на гірку. Скільки сміху, галасу було!
Дівчаток помітив Петько.
– Тато-Нато! – гукнув він. – Ідіть сюди, я вас на санках покатаю.
Сестрички зійшли на гірку.
– Отак сідайте, – повчав Петько. – Ти, Нато, сюди ноги постав, а Тата за тебе триматиметься…
Ната і Тата не могли стримати радості. Зараз вони вихором помчать із гірки аж отуди, до паркана!
– Поїхали! – гукнув Петько і пхнув санчата.
Тільки санки зрушили з місця, як Тата опустила ногу. Валянець зарився в сніг, і санки миттю перекинулися.
Ната підвелася, мовчки обтрусила з шубки сніг. А Тата сказала Петькові з докором:
– Бач, перекинув.
– Ти ж сама винна. Я казав – підніми ноги… Сідайте ще раз. Підніми, Тато, ніжки і не опускай на сніг. Зараз дале-е-ко поїдете!
З’їхали дівчатка з гірки і аж унизу знову перекинулись. Ната впала обличчям у сніг, злякалась і заплакала.
– Не вмієш, так не берися, – сердито сказала Петьку сусідська дівчинка Галя. – Сідайте на мої санки.
А санки в Галі залізні, великі. Її тато – коваль, він сам у кузні санки зробив. Сіли на них Тата, Ната, ще й Галя ззаду причепилася.
Р-раз! – і поїхали аж до паркана. Ох, як же й хороше!
– Галю, давай ще! – гукає Ната.
– Давай.
А Петько підходить до Тати і каже:
– Хай Ната з Галею катається, а ми будемо з тобою удвох. Добре?
– Е-е, не хочу, – відповідає Ната.
– Чому?
– В тебе санки перекидучі.
Пилип БАБАНСЬКИЙ