Перше періодичне видання Полтавщини

Новий етап в історії «Полтавських губернських відомостей» (1889– 1902) пов’язаний з редакторством Дмитра Олексійовича Іваненка, якому довелося розпочинати незнайому справу практично з нічого: приміщення для редактора не було, зв’язків – теж, досвіду – ніякого. Та за 13 років редакторства він перетворив неофіційну частину відомостей на першу в губернії суспільно-літературну та політичну щоденну газету. Як творча особистість, він неодноразово експериментував з газетою, шукаючи оптимального взаємозв’язку із читачем. Коли це йому вдавалося, отримував величезну творчу насолоду, в іншому випадку боляче сприймав свої прорахунки.
Гортаючи сторінки часопису початку XX століття, звертаєш увагу на досить цікаві публікації та статті. Приміром, у 1902 році (№36) у статті «До питання про нащадків Гоголя» коротко зазначалося, що засновником роду Гоголів-Яновських є Іван Якович (прізвище не вказане), виходець із Польщі, якого у 1695 році було призначено до Троїцької церкви м.Лубен вікарним священиком. Продовжувачем роду та наступником духовної лінії став його син Даміан Іоанов Яновський, священик кононівської Успенської церкви. Далі родовід Яновських розвивався двома паралельними лініями: 1) син Даміана – Афанасій Даміанович, уже Гоголь-Яновський, секунд-майор, син його Василь, онук Микола, письменник; 2) Кирило Даміанович, священик кононівської церкви, його діти, Меркурій та Сава, обидва священики…
Останні десятиліття існування відомостей (1902–1919) були непростими, газета виходила в умовах жорсткої конкуренції (від 1905 р. в губернії з’явилися україномовні часописи. Усього ж у губернії нараховувалося 97 назв різних періодичних видань, у тому числі й приватних), і редакторам потрібно було докладати неабияких зусиль, аби не втратити свого читача. На думку дослідників, найсприятливішим часом для розвою журналістики на Полтавщині, попри реакцію, стали 1906 та 1911–1914 pоки.
Перші десятиліття XX ст. виявилися дуже насиченими на суспільно-політичні події: зародження і розвиток політичних партій, російсько-японська та Перша світова війни, періодичні вибори до найвищих представницьких органів влади в Росії, соціальні потрясіння 1917 року… Певна річ, що колектив редакції газети (з огляду на професійну діяльність) найпершим відчував суспільно-політичні та соціальні виклики й намагався оперативно інформувати населення про найважливіше. Газету цього періоду можна сміливо назвати газетою фактів. Крім обов’язкових постанов губернської адміністрації, тут друкуються розлогі списки кандидатів у присяжні засідателі (1901–1906), списки виборців до Державної думи (1905– 1906, 1912), списки убитих, поранених та зниклих безвісти під час російсько-японської війни.
«Полтавские губернские ведомости» продовжують виходити ще російською мовою, але соціально-політичні процеси 1917–1918 років поступово зміщують центр її уваги з Петербурга на Київ. З 1918 року газета стає двомовною. У відомостях публікуються, зокрема, закони Центральної Ради від 6 березня 1918 р. «Про поділ України на землі», від 4 березня 1918 р. «Про реєстрацію громадянства УНР», постанова Міністерства внутрішніх справ «Про українізацію» (1918, №19) та ін. Газета практично безперервно виходить за Гетьманату, Директорії, більшовицької влади і навіть при денікінському режимі. Однак, коли влада більшовиків встановлюється в губернії остаточно, газета припиняє випуск. Останнє число відомостей, яке підписав до друку В.Куліковський і яке нам удалося розшукати, датоване 6 листопада 1919 року.
«Полтавские губернские ведомости» були першою газетою у губернії. З 1838 року і до початку XX століття газета залишалася єдиним цивільним періодичним джерелом інформації на Полтавщині, тож її вплив на формування громадської думки був величезним. Колективом відомостей упродовж десятиліть було набуто величезного організаторського та творчого досвіду, і не випадково саме журналісти цього друкованого органу започаткували низку інших видань в губернії. На шпальтах відомостей опубліковано сотні статей, і якщо врахувати втрату багатьох архівних документів XIX – початку XX століття, то ці публікації сьогодні безцінні, вони набувають ваги першоджерел.

Тарас ПУСТОВІТ
Науковець, історик-архівіст

Закінчення. Початок