Періодичність газети була різною, бо залежала від багатьох чинників, насамперед від суспільно-політичної ситуації в імперії, наявності вільних коштів та розуміння владою важливості друкованого слова для населення, здібностей редакторів та ін. Від 2 (15) квітня 1838 року відомості виходили щотижня, від 1866-го – двічі на тиждень, від 1 січня 1895-го – щоденно, від початку XX століття – двічі та тричі на тиждень, щодня.
Обличчя цього офіційного друкованого органу багато в чому залежало від губернського начальства та редакторів, яких упродовж 80 років існування газети змінилося чимало. Останні відрізнялися за своїм соціальним походженням, освітою, світоглядом, розумінням справи, талантом – як організаторським, так і творчим. Одні приходили в газету скоріше відбути обов’язок, інші – працювали десятки років, вкладаючи у друковане слово талант, знання і душу, докладали максимум зусиль для розбудови кореспондентської мережі, створювали сприятливий мікроклімат у газеті, відстоювали свою думку перед губернатором. З такими, приміром, редакторами, як Павло Бодянський, Дмитро Іваненко, були пов’язані цілі періоди в історії газети.
На етапі становлення (1838–1841) газету редагував І. Г. Бутков. Вірогідніше за все, перший редактор був місцевим чиновником, якого губернське правління зобов’язало робити редакторську справу доти, доки не знайдеться на обрії більш сумлінна, а головне – творча натура (перші редактори редагували газету винятково на громадських засадах).
На початку заснування відомостей впадають в око такі публікації: некролог з приводу смерті І. П. Котляревського (1838, № 14) та статті Павла Павловича Білецького-Носенка (уродж. Прилук, 1774 р. н.) “Статистичний опис міста Прилуки”, “Біографія. Полковник прилуцький Іван Ієремійович Hoc”, “Історичний переказ про Івана Золотаренка”. Цей автор був відомим письменником, поетом, байкарем, філологом-мовознавцем, перекладачем, етнографом і фольклористом. Практично він першим в Україні створив найбільш повний словник української мови і граматику. Найвидатнішою ж працею Павла Білецького-Носенка стає укладений ним у 1838–1843 роках словник української мови, який був найбільш повним українським словником аж до появи “Словника української мови” Б. Грінченка.
Наступний період газети (1841– 1867) невід’ємно пов’язаний із ім’ям Павла Ілліча Бодянського – людини високоосвіченої та надзвичайно обдарованої. Енциклопедист та великий шанувальник старовини, він блискуче писав сам і заохочував до творчої роботи інших. Важливий штрих: саме за роки його редакторства у публікаціях почав відчуватися вільний український дух. На думку літературознавця Петра Ротача, зміст і характер цих публікацій визначалися найперш інтересами редактора, при цьому висвітлювались і його власні погляди, уподобання, оцінки людей і подій. У рубриці “Сільське читання для малоросійських селян” окремі статті Бодянський друкував українською мовою.
Тематичний діапазон статей за редакторства Павла Бодянського був надзвичайно широким. Дає підстави так стверджувати перелік деяких публікацій: “Повір’я і звичаї українського народу” (1846, № 52), “Лубенський (Мгарський) монастир” (1845, № 31), етнографічний нарис хорольського священика Іваниці “Домашній побут малороса” (1857), “Повінь у Кременчуці від небувалого розливу Дніпра” (1845, 05.05.), некрологи з приводу смерті видатних полтавців за 1850 рік (1851, №№ 6, 7), статистичні описи Полтави, Кременчука у 1806 р. (1851, №№ 3, 4, 10) тощо.
1845 року, в той час, коли на Полтавщині перебував Т. Шевченко, з номера в номер у відомостях друкувалася праця І. Срезневського “Погляд на пам’ятки української народної словесності”, де українська мова здобула високу оцінку з наголосом, що це мова, а не “наречіе” польської чи російської мов, і що вона є однією з найбагатших слов’янських мов. Зрозуміло, що така позиція була і в редактора.
Привертає увагу істориків і публікація “Компуту всего полку Полтавского” (1861, № 3). Ким було підготовлено цю історико-статистичну публікацію, сказати важко. Сучасний дослідник історії козацтва Володимир Мокляк приписує її Павлові Бодянському, який зазвичай не підписував свої матеріали, опубліковані у редагованому ним часописі.
Після смерті Бодянського новим редакторам (Дондуров, Григор’єв, Богоявленський, Костенський) було складно утримувати високий рівень газети. Позначалося на їхній роботі й те, що країна вступила у чорну смугу реакції – після Валуєвського (1863) та Емського (1876) заборонницьких актів цензура запрацювала особливо прискіпливо. Оригінальних статей друкувалося мало, газета стала буденною і нецікавою для читача. Усвідомлювали це як у редакції, так і в самому губернському правлінні.
(Продовження. Початок).