Перший залп легендарних «Катюш»

Зустріч ветеранів 4-го Гвардійського мінометного полку в Диканьці. 1979 рік.

Перший залп легендарних «Катюш»

На центральній вулиці Диканьки – вулиці Незалежності – на постаменті стоїть справжня бойова машина, яку в народі називають «Катюша». Знають її і місцеві мешканці, і туристи. Напис на камені сірого граніту повідомляє, що 25 вересня 1941 року з Диканьки, в ділянці урочища Переруб, 3-й дивізіон 4-го Гвардійського мінометного полку здійснив повний дивізіонний залп зі 192 реактивних снарядів по угрупованню фашистських військ. Це був перший в Україні повний дивізіонний залп надсекретних реактивних мінометів.
Місцеві мешканці в 1941 році, напевно, й подумати не могли, що тут проходить бойове випробування нова зброя. У фондах Диканського історико-краєзнавчого музею імені
Д. М. Гармаша зберігаються мемуари командира 4-го Гвардійського мінометного полку «Катюш» Олексія Івановича Нестеренка і комісара цього ж полку Івана Никифоровича Радченка, написані в кінці 1980-х років.
Звісно, на сприйняття авторами історичних подій 1941 року не могла не вплинути радянська ідеологічна пропаганда. Але, якщо читати мемуари, беручи до уваги те, під яким жахливим тиском більшовицького терору перебував командний склад армії у перший рік війни, можна зрозуміти й відчути порухи душі, що керували людьми, які навіть в умовах недолугих і абсурдних дій вищого військового керівництва проявляли безпрецедентні зразки патріотизму та готовності жертвувати найдорожчим – життям – заради перемоги над загарбником. Заради порятунку Вітчизни від ворога, якому так хотілося заволодіти нашою багатющою землею та винищити чи перетворити на рабів наш народ.
Ця розповідь про події осені 1941 року біля Диканьки написана на основі мемуарів Олексія Нестеренка та Івана Радченка.

Грізна машина з ніжним ім’ям

Ідея створення ракетної зброї виникла в молодого інженера М. І. Тихомирова на початку 20-х років ХХ століття. Протягом наступних майже двох десятиліть було розроблено більше десятка дослідних зразків нової зброї, які були випробувані на військових полігонах. Перше бойове випробування реактивних снарядів відбулося в серпні 1939 року, коли п’ять літаків-винищувачів, озброєні 82-міліметровими реактивними снарядами на річці Халхін-Гол, атакували в повітрі групу із сорока японських винищувачів на висоті 3–3,5 км з відстані одного кілометра.
Рішення про формування ракетних військових частин та про початок серійного виробництва реактивних снарядів М-13 і пускових установок БМ-13 було ухвалене за кілька годин до початку фашистського вторгнення. 1 липня 1941 року сформовано 1-шу експериментальну батарею реактивної артилерії, командиром якої було призначено досвідченого військового капітана І. А. Флерова.
Сержантів і бійців для експериментальної батареї підбирали дуже ретельно з числа добре підготовлених артилеристів. Але ніхто з них не мав і найменшої уяви про те, як діє нова зброя, як її застосовувати в бою. Всьому цьому треба було навчитися дорогою на фронт. Із батареєю їхали і конструктори зброї, які мали разом з особовим складом вивчати нову зброю в умовах бою, щоб потім швидко усунути недоліки перед початком серійного виробництва.
Бойові дії 1-ї експериментальної батареї реактивної артилерії капітана І. А. Флерова зупинили наступ фашистських військ під Оршею більш ніж на тиждень, що дало змогу іншим радянським військам перегрупуватися і зміцнити оборону. Експериментальна батарея воювала до початку жовтня 1941 року. За цей час було здійснено десятки успішних залпів, бойовим машинам неодноразово вдавалося рятуватися, здавалося б, у найбезвихідніших ситуаціях. Відразу після першого залпу БМ-13 ставка нацистського Вермахту дала вказівку своїм військам за будь-яку ціну захопити зразок «пекельної» машини, а також доповідати про кожен випадок застосування цієї зброї.
Бойовий шлях 1-ї експериментальної батареї виявився коротким, героїчним і трагічним, але він поклав початок довгому шляху грізної зброї, яка спочатку серед бійців, а згодом і в офіційних документах стала називатися «Катюшею». Тоді була дуже популярна пісня «Катюша» М. Блантера і М. Ісаковського, а з серпня 1941 року цю назву підхопили військові журналісти і фронтові поети. Ніхто точно не знає, коли, де і хто першим охрестив могутню бойову машину ніжним жіночим ім’ям Катюша, можливо, це навіть був чийсь жарт, але назва ця стала справді крилатою.
* * *
4 серпня 1941 року розпочав свою історію 4-й Гвардійський мінометний полк. Його командиром було призначено 38-річного майора Олексія Івановича Нестеренка. Він був кадровим військовим, мав досвід командування артилерійським полком. Комісаром мінометного полку став 28-річний випускник Військово-політичної академії капітан Іван Никифорович Радченко, для якого командир став не тільки учителем, а й другом до кінця життя.

«Бойові установки зарядити, навести на цілі і чекати команди»

Фашисти рвалися до Харкова. 18 вересня 1941 року вони вже зайняли Полтаву. В районі селища Чутове ворог довго не міг здолати опір танкового заслону військ Червоної армії, на озброєнні якого були важкі танки КВ, маневрені Т-34. Тоді фашисти вирішили піти в обхід через Диканьку, долиною і польовими дорогами, де їхня аерофотозйомка не виявила ніякої лінії оборони. 14-та кавалерійська дивізія з перших днів війни вела важкі бої на досить широкій лінії фронту між річками Ворскла і Псьол. В останніх боях дивізія зазнала дуже великих втрат. Найнебезпечнішим напрямком оборони кавалеристів був лівий фланг біля Диканьки.
У штабі 14-ї кавалерійської дивізії гвардійці доповіли генералу В. Д. Крючонкіну про нову зброю, особливості її застосування та бойові потужності.
Зранку 25 вересня командир 3-го дивізіону капітан П. М. Худяк повідомив на спостережний пункт полку, що в урочищі Переруб скупчується велика кількість ворожих військ. Фашисти готувалися до наступу, тому він попросив дати дозвіл на залп. Про стягування ворожих частин до переднього краю доповіли і командири 1-го та 2-го дивізіонів. Ворожий табір заворушився, як мурашник, було зрозуміло, що незабаром почнеться наступ фашистів. Кращого, тобто компактнішого, скупчення живої сили, зброї і бойової техніки противника для негайного враження годі було й чекати.

Але питання дозволу на залп вирішувалось не командиром полку майором О. І. Нестеренком і навіть не командиром дивізії генералом
В. Д. Крючонкіним. Таку команду міг дати тільки штаб фронту, зв’язатися з яким у хаосі відступу було майже неможливо.
Ситуація складалася так, що виникла реальна загроза бойовим установкам. Враховуючи надзвичайно високий ступінь секретності нової зброї, кожна БМ-13 мала спеціальний підривний пакет, щоб у випадку можливого потрапляння її в руки ворога машину можна було підірвати. Так, згодом, вчинили бійці 1-ї експериментальної батареї капітана І. А. Флерова. Але гвардійці 4-го ГМП ще не зробили жодного пострілу, вони навіть не бачили, як стріляє «Катюша». Тому командування полку направило в дивізіони наказ: «Бойові установки зарядити, навести на цілі і чекати команди».
Як тільки вантажні автомобілі відійшли в укриття, над місцем розташування бойових установок з’явився фашистський літак-розвідник. Намагаючись його збити, зенітники зробили кілька пострілів. Літак задимів і, втрачаючи висоту, зник за лінією фронту. А за лічені хвилини всі почули характерний завиваючий звук ворожих бомбардувальників, їх було 18. І тут же зловіще гудіння ворожої авіації заглушив потужний звук. З-за лісу безперервним потоком вилітали вогняні комети, із загрозливим шумом пролітали над спостережним пунктом та накривали все навколо вогненною пеленою. Через 30 секунд урочище Переруб закуталось у чорний дим, в якому поблискували яскраві спалахи вибухів. Звук від них донісся за кілька секунд. Після цього настала мертва тиша.
Ворожі літаки, що летіли назустріч вогняним кометам, заметушилися, порушили бойовий порядок, скинули свій смертоносний вантаж на свої ж позиції і швидко полетіли назад до свого аеродрому. За допомогою оптичних приладів можна було спостерігати територію, що була вражена реактивними снарядами, де тліли трава і земля, горіла техніка, вибухали боєприпаси. Дуже швидко з’ясувалося, що залп із 12 бойових установок БМ-13 192 снарядами здійснив 3-й дивізіон капітана П. М. Худяка. Він не виконав наказу свого командира, але врятував усіх від можливої катастрофи. І майор О. І. Нестеренко, і генерал В. Д. Крючонкін були справжніми бойовими командирами, тому зуміли захистити ініціативного офіцера від заповзятливих особістів.

Немеркнуча слава, незгасна пам’ять

Психологічна дія тільки одного повного дивізіонного залпу була вражаючою. Він ошелешив не лише фашистів. Наші кавалеристи, які нічого не знали про нову зброю, намагалися утримати схарапуджених коней і не бачили, де
їм заховатися від цього моря смертоносного вогню.
У донесеннях 101-го піхотного полку 17-ї німецької армії, який потрапив під залп 3-го дивізіону 4-го ГМП повідомлялось, що вони відразу втратили більше 90% бойової техніки і майже половину особового складу.
Запам’ятався артилеристам і перший нічний залп «Катюш» 29 вересня в районі с. Петрівка, де військові розвідники виявили велике скупчення ворожих військ.
У боях на Полтавщині всі дивізіони 4-го ГМП прийняли перше бойове хрещення.
* * *
4-й Гвардійський мінометний полк визволяв від окупантів Донеччину, Крим, здобувши почесне звання «Севастопольський». Війну полк закінчив у Празі. На параді Перемоги 24 червня 1945 року 4-й Гвардійський Червонопрапорний ордена Леніна «Севастопольський» мінометний полк ішов у складі зведеного 4-го Українського фронту.
У 1973 році О. І. Нестеренко та І. Н. Радченко відгукнулись на ініціативу краєзнавців Диканьки. Вони посприяли, щоб на пам’ять про перший залп «Катюш» в Україні на центральній вулиці селища, на бетонному постаменті двометрової висоти, з’явилася списана бойова машина БМ-13.
Тоді ж біля Миколаївського лісу, під дубом, де був спостережний пункт 4-го ГМП, встановили меморіальну стелу із сірого граніту з пам’ятним написом. Автор проекту пам’ятника гвардійській «Катюші» та пам’ятного знака на місці спостережного пункту – місцевий скульптор-аматор, заслужений майстер народної творчості України Леонід Ільченко.
У серпні 1974 року в Диканьці відбулася перша повоєнна зустріч ветеранів 4-го Гвардійського мінометного полку. У Диканському історико-краєзнавчому музеї імені Д. М. Гармаша є постійно діюча експозиція, яка розповідає про бойові дії 4-го Гвардійського мінометного полку «Катюш» у вересні 1941 року.
У 2009 році реактивно-мінометна установка «Катюша» в Диканьці була відреставрована в Кременчуці на ПАТ «АвтоКрАЗ». Тоді ж під дубом, на бруствері окопу, встановили металевий обеліск на пам’ять про воїнів-гвардійців, які загинули тут у вересні 1941 року.
Пам’ять про захисників рідної землі зберігається в музейних експозиціях, живе в серцях небайдужих краян усіх поколінь.

Підготувала старший науковий співробітник Диканського історико-краєзнавчого
музею імені Д. М. Гармаша
Галина ЗОЛОТАЙКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий