Молодим працівникам газети хотілося вийти за обмежені рамки газетної площі й заявити про себе на повний голос. При сприянні редактора «Більшовика Полтавщини» Лавра Івановича Дяченка вони ініціювали у січні 1928 року випуск літературного і громадсько-політичного ілюстрованого додатка до «Більшовика Полтавщини» – журналу «Наше слово». Це видання знайомило громадськість із сучасною художньою літературою і творчістю місцевих літераторів, висвітлювало історичне минуле Полтавщини. Редакція поставила за завдання «стати одним з численних засобів піднесення культурності робітничо-селянських мас… округи». У семи номерах журналу, який виходив протягом 1928 року, було вміщено твори, статті, замітки, інформації П.Капельгородського, Ю.Жилка, Г.Майфета, К.Лавруніва, В.Щепотьєва, О.Дігтяра, С.Тарашкевича, П.Тривайла та ін. Редагування журналу взяв на себе Лавро Дяченко.
Але часи швидко змінювалися. На початку 1930-х років можливостей для творчості журналістів ставало все менше, тематика публікацій звужувалася, у редакції поступово створювалася атмосфера непевності, недовіри та сексотства. На газетних шпальтах домінуючими стали більшовицькі гасла та заклики, газета звеличувала одних і нещадно таврувала інших. Зміст її все більше відповідав своїй назві, а дописувачі все частіше ховалися за псевдонімами та криптонімами.
У 1931 році редактором «Більшовика Полтавщини» було затверджено уродженця Маріуполя Якова Юхимовича Донського. Таке кадрове призначення скоріш було зроблено з ідеологічних міркувань, оскільки боротьба на селі за проведення суцільної колективізації досягла найвищої своєї точки, й на передовій потрібні були надійні і випробувані партією кадри.
Наскільки ретельно виконував редактор свої обов’язки, скажуть лише спеціальні дослідження. Ми ж тільки зазначимо, що у період Голодомору 1932–1933 рр. на шпальтах газети не було зроблено жодної публікації про те, як потерпало полтавське село! Про неймовірні людські страждання можна дізнатися, читаючи «Більшовик Полтавщини» між рядками, приміром, через періодично представлену рекламу мережі Торгсинів, інформації про нові «чорні дошки», на які заносилися села і навіть сільради; постійне пресування активістами селян у пошуках «прихованого» зерна. Парадокс часу: на шпальтах газети знаходимо навіть публікації про голодування когось із безробітних у Німеччині та Канаді й жодного слова – про трагедію мільйонів в Україні.
22 вересня 1937 року було утворено Полтавську область, і з 1 листопада 1937 року міська газета «Більшовик Полтавщини» стала обласною. Відповідальним редактором був призначений Микола Іванович Черевань.
З набуттям нового статусу газети контроль редакції з боку партійного керівництва значно посилився. Кожна неточність чи помилка редактора (працівників видавництва) прискіпливо обговорювалися, по кожному конкретному випадку приймалося окреме рішення. Відповідальні редактори та творчі працівники перебували у стані постійного стресу. Про те, наскільки задушливою була атмосфера у колективі в другій половині 1930-х років, свідчать архівні джерела. Для кращого сприйняття реалій того часу наведемо деякі з них.
На засіданні Оргбюро ЦК КП(б)У по Полтавській області від 5 листопада 1937 року розглянуто питання про помилки у газеті «Більшовик Полтавщини». Редакторові Череваню було вказано на відсутність належного контролю при випуску газети, його ж було зобов’язано написати статтю в газеті з приводу допущених помилок. На думку місцевого керівництва, газета продовжувала висвітлювати соціально-політичні процеси, що відбувалися у країні, на вкрай низькому рівні. Тож нагальною потребою дня мало стати подальше «піднесення бойової якості газети та поліпшення зв’язку з широкими трудящими масами».
Реабілітуватися в очах керівництва та «виправити» ситуацію редакторові не вдалося. 3 червня 1938 року на позачерговому засіданні бюро обкому партії інкримінувало Череваню антипартійні дії та зняло з роботи.
Від 11 липня 1938 року новим редактором «Більшовика Полтавщини» став Трифон Іванович Ященко, який відповідно до характеристики був «політично грамотним, витриманим, дисциплінованим працівником, брав активну участь у партійному житті». Але й він, здавалося б, «політично грамотний», довго не зміг витримати у тих умовах. Публікації «Більшовика Полтавщини» були знову піддані нещадній критиці й розцінені як ворожі. Зокрема, вміщений у газеті фейлетон «Після сьомої години вечора» від 22 жовтня 1938 року, на думку партійної номенклатури, був «політично не витриманий, вульгарний, який не лише не мобілізує уваги громадської думки на боротьбу з порушниками цього порядку в місті, а, навпаки, робить наклеп на радянську молодь».
(Продовження. Початок).
(Далі буде).
Тарас ПУСТОВІТ
Науковець, історик-архівіст