Під різними назвами – в ногу із часом

І це був лише початок. Друга політична помилка Ященка, якої він припустився за кілька місяців, стала для нього останньою. Тоді не забарилися й з оргвисновками.
4 січня 1939 року бюро обкому КП(б)У констатувало, що т. Ященко, готуючи статтю «19 років звільнення Полтавщини від білобандитів», замість використання творів і документів Леніна, Сталіна про звільнення України від білобандитів та брошури тов. Ворошилова «Сталін і Червона Армія», користувався матеріалами архівних газет за 1919 рік, внаслідок чого у статті не було вміщено жодної цитати вождів партії і організаторів перемог: Леніна-Сталіна. Більше того, виявилося, що т. Ященко, «взявши з одного номера газети лист найзапеклішого ворога народу – фашиста Троцького, навів абзац із цього листа у своїй статті, передавши її позапартійному літробітникові для обробки й перевірки з архівним матеріалом…»
Зрозуміло, що після таких звинувачень Ященкові було оголошено сувору догану із занесенням в особисту картку і знято з посади редактора. 10 лютого 1939 року новим редактором газети було затверджено Івана Порфирійовича Горобця.
Навчений гірким досвідом своїх попередників, Горобець робив усе можливе й неможливе, аби адаптувати газету до нових політичних вимог та уникнути звинувачень на адресу редакції. Як відзначав у травні 1939 року заввідділом пропаганди газети «Більшовик Полтавщини» т. Гарбуз, лише від 14 листопада 1938 року на шпальтах газети було вміщено 58 теоретичних статей і консультацій, 163 замітки, надруковано статті про обмін досвідом вивчення «Короткого курсу історії ВКП(б)» та методику пропагандистської роботи. Для політичної агітації редакція залучила до співробітництва 27 кращих пропагандистів, консультантів і лекторів.
І все ж цього було явно недостатньо для проведення ефективних пропагандистських кампаній на терені усієї області. Редакції були вкрай необхідні ще кореспонденції з місць, це чудово усвідомлювали і в апараті. Тож важливим кроком щодо розбудови кореспондентських пунктів в області стала постанова бюро обкому КП(б)У «Про організацію кореспондентської мережі газети «Більшовик Полтавщини» по районах області» від 25 липня 1940 року. Відповідно до неї при газеті було утворено 8 кореспондентських пунктів: Кременчуцький, Карлівський, Хорольський, Лубенський, Золотоніський, Пирятинський, Миргородський, Гадяцький. Цією ж постановою всіх штатних кореспондентів газети було введено до складу номенклатури обкому КП(б)У. На нашу думку, в даному випадку практикувалася політика «батога і пряника».
Осмислюючи події газетно-літературного процесу 1930-х років, можна стверджувати, що колективу редакції «Більшовика Полтавщини» доводилося випускати газету в жахливих умовах тоталітарного режиму, де не могло бути місця для творчості й правди. Упродовж років більшість редакторів і журналістів були духовно покалічені, найбільш обдаровані журналісти – репресовані. Зокрема Лавро Дяченко, Микола Черевань, Пилип Капельгородський, Федір Злидень, Олександр Ковінька, Олександр Косенко.
(Далі буде).

(Продовження. Початок).

Тарас ПУСТОВІТ
Науковець, історик-архівіст