Під різними назвами – в ногу із часом

Під різними назвами – в ногу із часом

Упродовж своєї історії головна газета Полтавщини переживала різні періоди. Та, можливо, найскладнішими, найдраматичнішими в її історії стали 1920-ті–1940-ві роки.
Ще 1917 року, в період запеклої політичної боротьби, головним питанням часу для більшовиків стало створення власної партійної газети. Ініціатором та організатором такої газети у нашому краї став один із найбільш ерудованих керівників полтавської міської більшовицької організації Сергій Михайлович Мазлах (Робсман). Як зазначає дослідник Олександр Юренко, цей політичний діяч був хорошим пропагандистом і організатором, вміло володів пером. Тож, ймовірніше, саме Мазлаху належало й авторство назви газети, яка мала стати робітничо-селянською, а слово її – «трощити усіх політичних опонентів сильніше за молот».
У листопаді 1917 року нарада представників більшовицьких комітетів Полтавської губернії визнала газету «Молот» губернським більшовицьким органом і вирішила при першій же можливості зробити її випуск щоденним. До редакційної ради увійшли, крім С. Мазлаха, що став її редактором, В. Шахрай і В. Ауссем. Перше число газети «Молот» побачило світ 19 жовтня (1 листопада) 1917 року. Вона рясніла більшовицькими декретами та політичними гаслами і поширювалася насамперед серед найбідніших верств населення. Ця газета проіснувала недовго (вийшло лише 4 номери), була виключно партійною і тому не могла охопити увесь спектр суспільного життя краю. Але, можливо, через свою політичну заангажованість саме такою (заполітизованою) уявляв газету редактор. Принаймні у 1922 році він її характеризував так: «Газета мала [тоді] величезний успіх. І зараз ще деякі товариші, згадуючи її, знаходять, що газета не мала собі рівних».
Звертає на себе увагу такий цікавий штрих: при всій ортодоксальності Мазлаха, переважанні класового підходу в його діяльності в 1917 р. він усе ж займав відмінну від багатьох провідних більшовицьких працівників позицію у національному питанні. Згодом йому все це пригадали. Звинувачений у націоналізмі Сергій Мазлах був репресований у 1937 році за намір організувати самостійну Українську компартію.
На початку 1920-х років головна газета Полтавщини неодноразово змінює назви: «Известия» (орган Полтавського губвиконкому, 1919), «Вісті-Известия» (орган Полтавського губернського виконавчого комітету ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, 1920–1922), «Голос труда» (орган Полтавського губвиконкому та губкому КП(б)У, 1922– 1924), а від 4 листопада 1924-го і до 18 вересня 1941-го газета мала назву «Більшовик Полтавщини» (орган Полтавського губкому та окрпарткому КП(б)У, окрвиконкому та окрпрофбюро; орган Полтавського МПК, міськради та міськпрофради).
Перше «червоне» десятиріччя для газети виявилося новаторським: нові люди, нові підходи, нові стосунки із читачем. Губернські органи влади, створюючи місцеву партійно-радянську пресу, особливо не переймалися напрацюваннями журналістської дореволюційної школи. Вони керувалися насамперед настановами партії і покладалися на здібну молодь, ентузіазм якої компенсував брак досвіду та знань.
Від середини 1920-х років у «Більшовику Полтавщини» працює багато молодих, талановитих журналістів: Пилип Капельгородський, Олександр Ковінька (з 1928 р.), Семен Журахович (з 1928 р.), Федір Злидень (з 1930 р.), Олександр Косенко (з поч. 1930-х рр.), Федір Кравченко (з 1931 р.), Іван Цюпа (з 1937 р.) та ін. Але не ці літературно обдаровані молоді люди створювали обличчя газети – всі стратегічні питання вирішувала партійна номенклатура.
І все ж читачі дуже добре знали газетних працівників, особливо Пилипа Капельгородського. Його публікації користувалися у полтавців такою популярністю, якій може позаздрити лише журналіст найвищого рівня. Він достеменно знав село, його мову, звичаї. Перо Капельгородського було гострим і саркастично-нищівним, влучним словом сатирика він вціляв у тупих бюрократів, владолюбців, висміював безгосподарників та несумлінних працівників.
У 1927–1928 роках у «Більшовику Полтавщини» досить популярними були запроваджені Капельгородським рубрики «З мітелечкою по селах», де йшлося про різні недоліки господарського і культурного життя, та «В голові ще не посіяно…», яка висміювала нерозсудливість і дурість окремих керівників.
Щоб скласти певне уявлення про масштаби журналістської роботи Пилипа Капельгородського, назвемо бодай частину його сатиричних творів, уміщених у «Більшовику Полтавщини» у серпні-вересні 1927 року: «Хто дужий», «Нема впину вдовиному сину», «Чи вродили, чи ні – дай», «Виконавчий дрюк», «Страх йому не хочеться з старим дідом морочиться», «Всім головам голова», «До пса в науку» та ін. Іще один промовистий факт: лише за п’ять перших років роботи у редакції Капельгородським було опубліковано більше п’ятисот фейлетонів і двісті сатиричних віршів, переважно з селянського побуту.
(Далі буде).

Тарас ПУСТОВІТ
Науковець, історик-архівіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •