Письменники в лещатах голоду й арештів

“Напередодні битви, що мала вирішити долю України-Руси, князь Святослав звернувся до воїнів: “Не осоромимо землі руської, ляжемо тут кістьми, мертві бо сорому не мають”. Але мертві й голосу не мають. Щоб слова гордої мужності дійшли до нас, треба було живого літописця, який їх записав. Щоб майбутні покоління знали про народне лихо, кожен свідок трагічних подій має стати їхнім літописцем. Не осоромимо і ми землі нашої. Скажемо за мертвих те, що вони за себе не в змозі сказати”. Ці слова були виголошені Оксаною Соловей на жалобному віче в Міннеаполісі (Міннесота, США) 21 серпня 1983 року – до п’ятдесятих роковин Голодомору в Україні.
Літописцями трагедії українського народу, планового нищення української нації Голодомором 1932–1933 років, стали наші співвітчизники – письменники, зокрема й уродженці Полтавщини, які опинилися в еміграції у Канаді, Америці, Австралії та в Європі. У своїх творах вони описали те, що пережили самі.
Про Голодомор 1932–1933 років в Україні у працях наших земляків Василя Барки (“Жовтий князь”), Дмитра Нитченка (“Від Зінькова до Мельборна”), Дмитра Солов’я (“Голгота України”), Левка Суслика (“Сумні спогади”), Григорія Ващенка (“Страшний злочин”), про проповіді патріарха Мстислава йшлося нещодавно на “круглому столі” “Письменники в лещатах голоду й арештів”. Його організувало обласне відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України, а відбулося засідання у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Доповідачами стали доктор історичних наук, професор Микола Якименко, заслужений журналіст України Ганна Антипович, кандидат історичних наук, доцент ПДПУ імені В.Г.Короленка Лариса Шаповал, старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталка Кузьменко, директор Зіньківського народного історико-краєзнавчого музею Віктор Литус.
Український народ пережив страшні роки своєї історії – голодомор, арешти, терор, і саме про непереможну силу духу, міць української нації свідчать праці наших земляків із далекого зарубіжжя. На зібранні також презентували поетичну збірку “Душа і доля” Михайла Ореста (Полтава, ТОВ “Сімон”, 2018 p.). Поет зростав на зіньківській землі (народився у 1901 році), пережив голод, арешти, вирвався зі смертельних лещат (був арештований двічі – у 1929 і 1938 роках), емігрував до Німеччини. Поет-неокласик став відомий світові високою поезією, в якій вилив усю свою негаснучу любов до України, її неозорих полів, лісів і синіх рік. Помер у місті Авгсбурзі у 1963 році. “Душа і доля” – це перше перевидання на малій батьківщині поета. Збірка вийшла за підтримки української письменниці з Австралії Лесі Богуславець та департаменту культури і туризму облдержадміністрації.
Орестова поезія – досконалий відбиток його просвітленої душі, відбиток, який дійшов до нас дивом – усупереч усім крутозламам його долі. Поети, письменники, які пережили страшні лихоліття, своїми працями вписали золоту сторінку в історію української і світової літератури й стали світочами української нації.
Про формування суспільної думки про Голодомор 1932–1933 років у закордонних наукових і періодичних виданнях на засіданні розповіла доктор історичних наук, професор Людмила Бабенко. Завершили роботу “круглого столу” музичною програмою народна артистка України Наталія Хоменко та бандуристка Леся Гринчук.

Віра КОШОВА
Голова Полтавського обласного відділення Товариства “Україна Світ”

Поділися:

Добавить комментарий