Громадські перевезення в державі черговий раз лихоманить. Цього разу каталізатором стало осіннє стрімке зростання ціни на природний газ для підприємців. На перший погляд – ніякого зв’язку з автомобільним газом. Але, як запевняють самі перевізники, зв’язок все ж таки чітко прослідковується, бо маршрутки їздять не на автогазі, а на природному газі, вартість якого у нашому регіоні в залежності від заправок досягає 40 гривень за літр. Такі цінові каруселі вже вдарили по вартості товарів народного вжитку та продуктах харчування. Віднедавна полтавців почали готувати до чергового сюрпризу – вищої ціни на перевезення у громадському транспорті. Як виявилося, останнє вересневе підвищення цін на проїзд було далеко не останнім. А ось селяни переймаються іншим: для них транспорт може стати недоступним.
І знову тарифні граблі
Першими на протест вийшли приватні перевізники з Лубен, не вивівши певну частину свого транспорту на маршрути. Вони вимагали підвищити вартість проїзду спочатку з восьми до дванадцяти гривень, потім – до десяти. Серед аргументів, які наводили, – різке зростання цін на пально-мастильні матеріали, вартість яких складає близько половини собівартості перевезення, податкове навантаження, зростання мінімальної заробітної плати з початку року, збиткове перевезення пільговиків. Прикметно, що у місті немає комунальних автобусів, але добратися до роботи можна попутним приміським транспортом, який курсує через Лубни. Саме це і порадили робити в міській раді, якщо перевізники продовжать бойкотувати. Незадоволених підприємців вдалося переконати. Але чи надовго?
Нещодавно Кременчук також вийшов з рейтингу міст з найдешевшим в Україні проїздом. Там «скориговано» тарифи на проїзд у міському транспорті не на користь гаманців кременчужан. Таким чином, вже з 1 грудня вони зросли до десяти гривень у маршрутках, восьми – у комунальних тролейбусах та автобусах.
З початку 2022 року низка змін відбудеться в Полтаві. Наразі у комунальному громадському транспорті міста тестують валідатор, який дасть змогу нарешті впровадити електронний квиток, затвердили і оновлену мережу міських тролейбусних та автобусних маршрутів. Валідатори потрібні ще й для того, щоб визначити реальний пасажиропотік і, відштовхуючись від цього, коригувати тариф. Рано чи пізно, але полтавців також очікують нові ціни, бо, як раніше зазначав міський голова Олександр Мамай, все дорожчає, а маршрутники собі на збиток їздити не будуть.
Що цікаво, громадський міський транспорт не є прибутковим практично у жодній з європейських країн. Він функціонує лише завдяки дотаціям з місцевих чи державних бюджетів. А ось українські управлінці чомусь вирішили, що гарантувати громадському транспорту хоча б мінімальну прибутковість можна лише за рахунок пасажирів.
Міжобласних, міжміських маршрутів стає менше
У громадах Полтавщини далеко не краща ситуація. Старі-нові вересневі ціни на проїзд та затяжний карантин змушують людей не полишати домівки без нагальної потреби, а перевізники відмовляються їхати в села, бо збитково. І це не лише проблема найвіддаленіших населених пунктів. Так, у Диканській громаді не курсує рейсовий автобус до 8 сіл, яким можна було дістатися до Полтави. Компанія-перевізник вирішила зійти з маршруту. В селищній раді зазначили, що не аналізували, чому стало менше пасажирів і автобус відмовився ходити. Чи це пов’язано з карантином, чи зі студентами, які не їздили на навчання до міста.
Надати компенсацію із бюджету громади зможуть лише на пільгові перевезення наступного 2022 року, якщо отримають відповідні розрахунки. Люди похилого віку ще можуть доїхати до Полтави соціальним комунальним автобусом за умови попереднього запису, але потреби в транспорті це не перекриває. А скільки ще таких сіл, куди ні заїхати, ні виїхати, окрім як своєю автівкою! З початком карантинних обмежень практично припинилося транспортне сполучення у багатьох селах Чутівської та Карлівської громад. Приміром, якщо ще кілька років тому у Максимівку, Володимирівку і Смородщину автобус ходив із Полтави кожного дня, то зараз – лише у вихідні, щоб студенти могли провідати батьків.
Вкрай занепокоєні зростанням цін на проїзд і мешканці Степного. Свого часу селище приєднали до Коломацької громади, де є свій комунальний транспорт. У Степне він не заходить, понад десяток років селяни користуються послугами приватного перевізника. Ціни на проїзд він підняв одним із перших в області, при цьому вдвічі скоротилася кількість рейсів. Вплинути на приватника громада не може. Люди переконані, що поки немає свого комунального громадського транспорту, їздити в місто на роботу буде все дорожче і дорожче. Керівництво громади обіцяє оголосити тендер на придбання комунального автобуса, але процедура ця довга, тому поки що степнянам доводиться чекати.
Заступник міського голови Полтави Ігор Петріченко вважає, що існує проблема з перебоями у роботі громадського транспорту навіть у найближчих приєднаних до Полтави селах. Такого рекордного включення сіл до міста немає практично у жодній громаді в Україні. У деякі з них транспорт ходить з великими перебоями, у деякі – практично зовсім не ходить, як, приміром, у Валківський старостинський округ. Головна причина – неврегульованість перевезень самими громадами. Раніше все вирішувалося на рівні районних рад, які наразі втратили такі повноваження. Прийшов час передавати всі повноваження на рівень громад, щоб вже ті могли вплинути на ситуацію, що склалася. Поки що цей процес відбувається дуже повільно.
Більш ніж наполовину зменшився пасажиропотік у Полтавській області з часу набуття чинності постанови Кабміну про перевезення пасажирів у громадському транспорті від 21 жовтня. Відповідно приватні перевізники скасовували майже половину рейсів. Керівник підприємства «Полтаваавтотранс» Сергій Бутко повідомив, що важко втриматися на плаву, доводиться скорочувати затрати, виживати.
А нелегали не дрімають
На противагу законним перевезенням «нелегали» продовжують успішно розбудовувати свій бізнес, всіляко ухиляючись від податкового і карантинного навантаження. Це може призвести до повного знищення законних транспортних перевезень, зазначає голова громадської спілки «Всеукраїнське об’єднання пасажирських перевізників» Ігор Житінський. На його думку, Міністерство інфраструктури України самоусувається від розв’язання проблем транспортної галузі. Нелегальні перевізники забирають левову частину прибутку у легальних. Для виходу на маршрут їм потрібно на порядок менше документів, достатньо лише дозволу на нерегулярні перевезення. Ніхто не гарантує, що всі автівки пройшли належний технічний огляд, а водії – медичний, що є небезпечним для самих пасажирів. Останні ризикують двічі чи навіть тричі, бо ставлять під загрозу своє здоров’я, не отримавши проїзного документа, не можуть розраховувати на страховку у випадку непередбаченої ситуації, нерідко наражаються на шахраїв, які вимагають передоплати за транспортні послуги на їхній картковий рахунок. Нелегальні перевізники приваблюють пасажирів нижчими цінами, але значна їх частина здійснює регулярні пасажирські перевезення, стверджуючи, що вони нерегулярні. У зв’язку з такою суттєвою ціновою перевагою та запровадженням значних штрафних карантинних санкцій легальні перевізники активно почнуть переходити у тінь. Саме це вже і відбувається.
У період карантину, коли пасажиропотоки і так набагато менші, ніж зазвичай, змагаються за кожного пасажира. А людям зазвичай байдуже, яким транспортом їхати. Віталій Ківшенко, водій однієї з полтавських приміських маршруток, розмірковує: «У громадських перевезеннях повне беззаконня, і поки що «знизу» зробити нічого не можна. Нелегали заробляють приблизно на 30 відсотків більше за легальних перевізників. Нам залишається лише виживати, бо їздимо напівпорожніми, з нами – лише пільговики. За їх проїзд відшкодовує держава, але ж і відшкодування потрібно чекати довгенько. А затрати на бензин і обслуговування машин біжать за нами навздогін, платити треба вже зараз».
Легальні маршрутники вкотре попереджають органи державної влади, що їхні нелегальні конкуренти контролюють понад половину всіх маршрутів у державі. А з таким підходом можна втратити будь-який контроль у цій сфері.
Юлія ХОМЕНКО.