Поет із Країни Поетів

Поет із Країни Поетів

Закінчення. Початок.

Сьогодні в Україні від агресорів ми чуємо погрози застосування атомної війни, ядерної зброї. Такі погрози штовхають людство до всесвітньої катастрофи, і тому хочу сказати обвинувальні слова на адресу реакційних політиків, які своєю короткозорою діяльністю готові не хатину, не домашнє вогнище, а всю матінку-землю перетворити на попіл. Час сьогодні у всіх сенсах складний. Впродовж усієї історії людства не було такого глибокого взаємопроникнення особистого в загальнолюдське, загальнолюдського – в особисте. Сьогодні звістка про трагедію однієї людини може облетіти весь світ і стати предметом великої тривоги всіх людей, як і тривожний стан людства миттєво передається кожному, хто живе на Землі. В умовах глобальних протиріч над усією планетою навис дамоклів меч. Сучасні військові швидкості не лише зменшили нашу планету до краплинки, а й здійснили переворот у моральному образі людини. І тепер моральні поняття, на превеликий жаль, набувають потворного змісту. Споконвіку було так: наскільки людина відчує свою провину, настільки ж вона вважає себе і відповідальною. Придивіться до нашого життя – і ви розчаруєтеся: скоєне може досягти катастрофічних масштабів, а моральна відповідальність – звестися до нуля. Парадокс? Та ще й який! Тут буде доречно згадати глибокий, філософський вірш Расула Рза «Краплі» у перекладі Данила Бакуменка:

КРАПЛІ
Крапля по краплі – дощ.
Крапля по краплі – сльози.
Крапля по краплі – сяйвом зірок
Сходять на травах роси.
Крапля по краплі – хліб
Повнить засіки зерном.
Крапля по краплі – турботи клубок.
Крапля по краплі – озера.
Крапля води у спеку –
Щедрість над всі щедроти.
Трути ж гадючої крапля одна
Може людину збороти.
Іскра – це крапля теж,
В ліс залетить – пожежа.
Крапля по краплі – розквіт життя,
Світу людського безмежжя.
Ті, в кого душі, мов крапля, малі
Серце вражають
краплинами слів.

Нині питання стоїть так: або переможе дика, груба сила, або людська мудрість. Щоб уникнути варварського безміру, треба проявити максимум пильності, бо дикунство ніколи не зважало на мудрість. Так було, є у міждержавних відносинах, так було і є у стосунках між людьми. У сиву давнину були оборонні вали, фортеці, міста-фортеці… Де вони? Лише руїни. І зброя була різна – стріла, шпага, шабля, наган, гвинтівка, снаряд, бомба, ракети. Стривайте! Вони й сьогодні є! А до них додалися хімічне, ядерне, лазерне озброєння. Втім якщо народ вистоїть, захистить свою землю, мине час – і це на даний момент надсучасне озброєння стане руїною. Були й країни – надзвичайно войовничі, загарбницькі, а тепер, озираючись у минуле, переважна більшість із них визнають свою провину перед сусідами, перед своїми народами, які гинули в загарбницьких походах. І ось тому значно важливіше осмислити себе в історії, ніж безглуздо занапастити себе.
Зобов’язує майбутнє. І зобов’язує, і вчить: на землі понад усе – людина, хліб, правда. Тільки ось у чому суть: людина має бути людиною, хліб – чесно заробленим, правда – високою. Тоді й земля буде у садах, а не в руїнах. І всьому цьому необхідне слово, слово-трудівник, слово-художник, як це було і є у творах Расула Рза. Мені назавжди запам’яталися пророчі напутні слова в літературу видатного азербайджанського поета Расула Рза: «Сьогодні кожен твір має бути пройнятий трьома діями. Будемо жити, пам’ятатимемо, дякуватимемо!» У цьому контексті пропоную читачам переклад вірша Расула Рза «Спитай», який зробив Данило Бакуменко:

СПИТАЙ
Як страждає вогонь –
Спитай золу.
Про смуток очей –
Тільки віям знати.
Як прагнуть руки
Творити щодня –
Людину треба спитати.

Про те, чому пісня сумна,
Обірвана знає струна.

Ноги лишають
На камені слід, –
Як день страждав той,
Спитайся року.
На світі стрічав я
Багато бід,
Не бачив більшої біди,
Ніж горе народу.

Про лихо пітьми
Хай скаже сліпий.
Про це вже писати не стану.
Я очі заплющив,
Розплющив їх –
Скількох побратимів не стало!..

Як страждає
Пересохле русло ріки –
Струмка запитай у спеку.
Дороги довгі,
Стежини вузькі,
Спочинок далеко.

Як страждає нога,
Кам’янистий долаючи шлях,
Того запитай,
Хто вершини крутої досяг.

Я в путі,
Іще не досяг я мети.
Що там –
Спека,
Негода?
Чи житиме вірш мій?
Не знаю.
Спитай у мого народу.
1962 рік.

Слід зазначити таку характерну особливість творчості Расула Рза, яка сконцентрована на шляху сміливого та плідного експерименту автора. Експерименти у Расула Рза ніколи не були тимчасовим захопленням. Поет чудово розумів, що багатогранність нової доби потребує багатства та різноманітності форм у літературі.
Назим Хікмет, класик турецької літератури, так писав про свого побратима по перу: «У чому ж полягає новаторство поезії Расула? У збагаченні форми та змісту поезії новими можливостями. Таким чином досягає успіху і Расул Рза. Він постійно збагачує, освіжає мовні елементи вірша елементи розміру та рими…»
Поезія Расула Рза, як і вся азербайджанська поезія 30-х років минулого століття, у своїй основі була соціальною. Провідною темою творчості поета того періоду були міжнародні події. І це не випадково, оскільки піднімав голову фашизм і тривога за долю світу не давала йому спокою. Наприклад, поеми «Німеччина – країна фашизму», «Мадрид».
У 1950-х – на початку 1960-х відбувається якісно-новий поворот у творчості Расула Рза. Його талант досягає справжньої зрілості та глибини: погляд стає пильнішим, а перо – вправнішим. Поет остаточно позбувається певної риторики, декларативності. Його вірш максимально наближається до живої дійсності, до людини з усім її складним багатогранним духовним світом.
Ліричність і філософічність, ніжність і політична пристрасть, земний клопіт і романтизм – цими якостями збагатилася поезія Расула Рза. До творчих удач майстра можна віднести ліричну, епічну поему «І один день – життя людини» (1962); цікавий своїм неординарним сприйняттям цикл «Барви» (1962); щирі поліфонічні «Пісні про море» (1966) і, звичайно ж, численні вірші – своєрідні ліричні новели.
Расул Рза розширив межі поезії, і з його, здавалося б, суто суб’єктивним відчуттям бачимо протест проти прямолінійного сприйняття всього навколишнього, прагнення поета розширити наші враження про красу, про барви світу. Назим Хікмет зазначав, що «Расул Рза вміє написати про звичайне і просте так, що все навколо опромінюється яскравим світлом його поезії. Поет – шукач щастя. Він відкриває щастя в житті, у нас самих…»
Окремо слід відзначити національний колорит, поетичний стиль та склад Расула Рза, який багато в чому перегукується з українським колоритом та поетичним стилем. Поет так і пише: «думати про те, що нації все, що могли створити, створили, а засоби відтворення національного колориту вже давно знайдені і шукати тут нічого, – на мою думку, глибоко помилково. У нашій дійсності, коли так тісно пов’язане життя різних народів, коли вони реалізують великі історичні задуми у спільній боротьбі, вони формують такі риси характеру, які, будучи національними, містять більше елементів міжнародного, ніж це було раніше. І життя, і мову народу літератор має бачити у розвитку». Як це актуально звучить у наш неспокійний час, адже сказане великим Поетом кілька десятиліть тому відображає нашу нинішню життєву ситуацію, реалії боротьби за свободу та незалежність, життя наших героїчних народів: українського та азербайджанського.
Расул Рза віддав чимало зусиль для зміцнення братніх взаємин між Азербайджаном та Україною. Він познайомив азербайджанських читачів із безсмертною спадщиною Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Агатангела Кримського… Високогуманна творчість видатного Поета з Країни Поетів своєю глибокою людяністю та мудрістю має щирий відгук у серцях багатьох народів світу.

Олександр БАКУМЕНКО,
член Національної спілки письменників України,
член Національної спілки журналістів України.
(«Бакинський рабочий».
Переклад з російської мови
«Зорі Полтавщини»).

Добавить комментарий