Поет із Країни Поетів

Расул Рза.

Поет із Країни Поетів

Поет із Країни ПоетівПознайомитися з Олександром Даниловичем Бакуменком мені допоміг щасливий випадок, а саме – телерепортаж про зустріч азербайджанської діаспори в Українському фонді культури імені Бориса Олійника. Перед нашими земляками, які мешкають у Києві, з вітальним словом виступив письменник, журналіст Олександр Бакуменко. Його щирі слова запали мені в душу, і я вирішив зателефонувати цьому непересічному чоловікові, родинні корені якого певною мірою пов’язані з містом Баку. І він розповів мені таке.
…У 1952 році після успішного закінчення редакторського факультету Військово-політичної академії в Москві на службу в Баку був направлений 32-річний підполковник Данило Бакуменко.
Іще до війни, під час навчання на філологічному факультеті Харківського державного університету, в Данила Бакуменка стала простежуватись здатність до вивчення іноземних мов. В університеті він захопився літературними перекладами, що згодом, уже після війни, стало в пригоді.
Впорядковуючи батьківські архіви, Олександр знайшов вірші, цілі цикли поезій і нарисів, написаних Данилом Бакуменком у Баку, а також чимало оригінальних перекладів із азербайджанської мови на українську відомих азербайджанських поетів Зейнала Халіла, класика азербайджанської літератури Самеда Вургуна, щирого друга Данила Бакуменка, народного поета Азербайджану Расула Рзи, багато поезій котрого він переклав на українську і видав окремими книгами. Та й сам Олександр Данилович прийняв естафету від свого батька й успішно продовжує літературну і краєзнавчу діяльність.
Письменник Олександр Бакуменко працює у багатьох літературних жанрах. Він – поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, краєзнавець. Олександр Бакуменко – лауреат престижних українських і міжнародних творчих премій.

Намазалі МУСТАФАЄВ,
засновник і голова ГО «Розвиток і Мир».

Від редакції. Відомий азербайджанський громадський діяч Намаз Аскерович Мустафаєв – давній і добрий друг «Зорі Полтавщини». За його ініціативи і сприяння на сторінках нашої газети було надруковано матеріали про політичних діячів, письменників Азербайджану, чия доля пов’язана з нашим краєм, з Україною, а також – про українців, які зробили значний внесок у розвиток культури, науки Азербайджану. Нинішня розповідь про видатного поета Расула Рзу та перекладача його творів українською Данила Бакуменка – продовження нашої творчої співпраці.

Азербайджан споконвіку називають країною поетів. Цю почесну назву здобули йому Нізамі Гянджеві, Хагані, Фізулі, Вагіф, Мірза Фаталі Ахундов, Сабір, Самед Вургун… Це далеко не повний перелік імен славних майстрів слова. Расул Рза гідно прийняв поетичну естафету від своїх видатних попередників. Він створив власну неповторну школу поетичної думки. Його творча лабораторія «вивела» формулу вічної поезії, яка тепер належить не тільки азербайджанському народу, а всьому людству. Ми знаємо чимало творців, дуже відомих та популярних за життя, але згодом забутих. Їхні імена стали в кращому разі надбанням історії культури. Час – суворий, але справедливий суддя, який безпомилково визначає справжнє місце та значущість того чи іншого творця у культурній спадщині свого народу. З одного боку про творчість такого видатного письменника, як Расул Рза, судити нескладно, а з іншого – є побоювання повторитися безліччю відомих суджень, представлених не лише у засобах масової інформації, а й у рецензіях та відгуках на творчість широковідомого автора. Разом із Азербайджаном поет пройшов величезний творчий шлях за піввіковий період плідної діяльності. Він став свідком та літописцем історичних подій небувалого масштабу. Одне слово, Расул Рза був і залишається поетом своєї епохи, видатним поетом свого талановитого народу, одним із найкращих Поетів дивовижної Країни Поетів.

Мені пощастило познайомитися з Расулом Ібрагім огли Рзаєвим на початку сімдесятих років минулого століття у себе вдома, у Києві, у письменницькому будинку на бульварі Лесі Українки, 20. Мій батько, Данило Олександрович Бакуменко, саме готував до видання у державному видавництві художньої літератури «Дніпро» у своєму перекладі українською мовою книгу вибраної поезії Расула Рза.
Расул Ібрагімович справив на мене незабутнє враження. Тоді я був знайомий із багатьма відомими письменниками: Чингізом Айтматовим, Мустаєм Карімом, Едуардасом Межелайтісом, Хамідом Ергалієвим, Мірзо-Турсун-заде, Нодаром Думбадзе… Расул Рза запам’ятався мені своєю дивовижною добротою, глибокими думками про літературу, мистецтво. Мені, тоді ще студенту, здавалося, що випадок подарував спілкування з унікальним співрозмовником, філософом, неперевершеним поетом. Пам’ятаю й досі мудрі побажання і напучення Расула Ібрагімовича. Я йому не надокучав своїми творами. Расул Рза сам запропонував прочитати йому вголос щось із того, що я написав. Він уважно вислухав мене і сказав приблизно так: «Саша, у вас відчуваються непогана підготовка та потяг до літератури. Але великі теми вимагають великої зрілості. Є теми, які, як біль, весь час із вами, не дають спокою, не вщухають, поки не знайдуть свого втілення. Про все, що вас турбує, потрібно писати правдиво, без пишноти, просто, як просто і правдиво ми дивимося на повсякденні речі нашого побуту». Мій батько, Данило Бакуменко, який дружив із Расулом Рза багато десятиліть і перекладав його твори, розповідав не раз, що Расул Ібрагімович активно підтримував авторів-початківців, плекав молодих талановитих письменників, художників, діячів культури, зміцнював у них прагнення внести у вітчизняну культуру щось нове, оригінальне. Мій батько закінчив два університети: філологічний факультет у Харкові та редакторський факультет у Москві. Він володів багатьма мовами народів СРСР, перекладав на українську з азербайджанської, башкирської, татарської, казахської, таджицької мов. Із Расулом Рза він познайомився в Баку під час своєї служби на посаді начальника відділу агітації та пропаганди Закавказького військового округу після навчання у Москві. Про свою діяльність перекладача з тюркських мов він говорив, що це захоплення юних років стало для нього певною мірою професією. Коли вони розмірковували про проблеми перекладу в сучасній літературі з Расулом Ібрагімовичем, я слухав їх дуже уважно, розуміючи, яка це нелегка праця. Адже, насправді, поезія, причому справжня, велика поезія, має одну дуже складну проблему. Будучи мистецтвом слова та образів, властивих саме цій мові, вона під час перекладу іншими мовами багато втрачає. Щодо цього, то Расулу Рза, як він запевняв, дуже пощастило, адже в особі Данила Олександровича Бакуменка мав блискучого перекладача.
Як я вже згадував, у поезії Расула Рза знайшли глибоке втілення національні традиції та новаторство. Багато професійних критиків вважали, що в поезії Расула Рза був сильний полемічний початок. Расул Ібрагімович із цього приводу не раз говорив: «Я і сам знаю це і часто свідомо вступаю в творчу суперечку – я маю на увазі не так навіть статті на теми нашого літературного життя, скільки якісь рядки, строфи в моїх віршах, які відстоюють погляди автора. Часто люди, які ревно захищають традиції, чомусь шукають їх тільки в минулому, не кажу вже про те, що з життєвих і літературних традицій минулого не все може бути взято на озброєння сучасним життям і мистецтвом. Виникає питання: невже започатковувати традиції – монопольне право минулого? Чому наша дійсність не може і не повинна створювати нові традиції?»
Расул Рза був одним із зачинателів і, безсумнівно, найбільшим і послідовним представником вільного вірша в азербайджанській поезії. Саме йому належать найяскравіші зразки цієї системи віршування. З перших своїх творів Расул Рза прагнув знайти поетичну форму, яка найбільш відповідала б духу часу. Інтенсивні пошуки в галузі художньої форми привели поета до створення нової системи віршування, вільного вірша та нової ритмічної організації. При цьому він широко використовував досягнення національної поетичної традиції, визнаючи значення рими, якій, на його переконання, належить чимала роль звукової та ритмічної організації вірша. Расул Рза – новатор за своїм духом і переконанням. Усе його життя – постійний пошук дедалі досконаліших поетичних форм та засобів. Поет ніколи не боявся експериментувати. Він був глибоко переконаний у тому, що лише рухаючись непротореною дорогою, на якій чекають не тільки знахідки та відкриття, а й невдачі, можна рухатися вперед. Яскравим підтвердженням цьому є цикл віршів під загальною назвою «Барви». У творах цього циклу Расул Рза розширює межі асоціативних зв’язків, створює своєрідні, незвичні образи, метафори, тропи, у яких сконцентровані краса поетичного втілення та глибина філософської думки. Сміливі експерименти Расула Рза в галузі форми та мови значно збагатили образну систему, композицію та ритмічну структуру сучасної азербайджанської поезії.
Мого батька, Данила Бакуменка, та Расула Рза в поетичному слові об’єднала спільна, дорога їхньому серцю тема Великої Вітчизняної війни. Наприкінці 1941 року з групою політпрацівників Расул Рза як військовий кореспондент вирушив до азербайджанської дивізії, яка вела важкі бої в Криму. Робота у фронтовій газеті «Боевой натиск» була для нього великою школою життя. А Данило Бакуменко з перших днів війни пішов добровольцем на фронт, пройшов шлях від рядового розвідника до командира розвідроти. Закінчив війну на Далекому Сході у вересні 1945 року інвалідом другої групи. Фронтова поетична доля двох друзів проявилася згодом і в їхній творчості на благо своїх народів. Тема війни у творах Расула Рза та Данила Бакуменка посіла особливе місце. Смуток став мудрістю, біль – могутньою силою, а страждання – ступенем мужності. І хто б міг подумати, що для наших народів – азербайджанського й українського – воєнне лихоліття зможе повторитися, що знову прийдуть дні, сповнені народного горя та безмірного людського страждання. В Азербайджані буде своя нова Вітчизняна війна, а Україна стане на захист своєї територіальної цілісності у Вітчизняній війні з Росією. Я сьогодні вкотре згадую слова Расула Рза про те, чим для письменників була жорстока війна з німецьким фашизмом. Ці слова і сьогодні залишаються актуальними для наших братніх народів: «Війна була не лише школою мужності, а й великим випробуванням моральних якостей для всього народу та для кожного з нас. Вона дала нам, письменникам, можливість зазирнути у такі глибини людської душі, які важко, майже неможливо побачити у звичайний час».

(Далі буде).

 

Олександр БАКУМЕНКО
Член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України

Поділися:

Добавить комментарий