Святкуючи 75-ту річницю визволення полтавської землі від фашистських загарбників, згадаймо якомога більше імен бійців, які віддали життя за майбутні покоління. Серед них – молодий поет, Герой Радянського Союзу (посмертно) Борис Котов.
Народився майбутній поет в російській глибинці 29 квітня 1909 року в сім’ї сільського священика та вчительки. Закінчивши школу, почав працювати секретарем сільради, викладав на курсах із ліквідації неписьменності. В юності у Бориса прокинувся літературний талант, з-під пера почали виходити ліричні вірші, проза, публіцистика.
Під впливом гасел перших п’ятирічок юнак подався на шахти Донбасу. В 1930-х роках працював на горлівській шахті № 9 «Підземгаз», брав участь у роботі літературного об’єднання «Кочегарка». Його вірші друкувалися на сторінках альманаху «Літературний Донбас». Працівник редакції, журналіст Ю. Чорний-Діденко пізніше згадував високого голубоокого юнака, який мав дуже яскравий і щирий поетичний голос.
Воєнні громи котилися Україною… За станом здоров’я Борис був звільнений від військової служби, але став добровольцем. На фронті – з 1 квітня 1942 року, був рядовим солдатом-мінометником, через рік став сержантом, командиром мінометної обслуги 737-го стрілецького полку 47-ї армії.
У кінці серпня 1943 року війська Воронезького фронту, де воював Котов, вступили на землю Полтавщини. 28 серпня у жорстокому бою під селом Переліски (Зіньківський район) Борис знищив п’ятнадцять ворожих солдатів. За цей подвиг він був нагороджений медаллю «За відвагу».
В коротких перервах між боями народжувались вірші, ось рядки з поезії «Останній лист»:
Війни зліва і війни справа,
В центрі – смерть
підняла заметіль.
У руїнах уся Полтава
Перед нами лежить, як ціль.
І Полтава, і багато інших міст та сіл нашого краю були визволені, але попереду розгорталося пекельно-криваве форсування сивого Славути, нашого могутнього Дніпра. Підрозділи Воронезького фронту повинні були захопити переправи через річку.
У документах за підписом командира 737-го стрілецького полку майора Беляєва від 25 жовтня 1943 року читаємо:
«Сержант Котов Борис Олександрович 27 вересня 1943 року при форсуванні Дніпра в районі південної околиці с. Келеберда (нині – Кременчуцький район. – Авт.) першим доставив свій міномет на вогневу позицію і відкрив швидкий вогонь по противнику.
29 вересня 1943 року супротивник зробив небезпечну контратаку на правий фланг наших бойових порядків… Помітивши скупчення піхоти супротивника, сержант Котов, встановивши свій міномет на відкритій позиції, відкрив влучний вогонь прямою наводкою. Фашисти наступали колонами, підтримані вогнем із самохідної гармати «фердинанд».
Розстрілявши запас мін, сержант Котов озброївся гвинтівкою і гранатами, і, коли наша піхота піднялася для контрудару, тов. Котов кинувся на фашистів і вступив у рукопашний бій. Знищуючи ворогів гранатою, гвинтівкою і прикладом, тов. Котов наводив паніку в лавах супротивника і, коли фашисти почали тікати, переслідував ворогів.
Своєю хоробрістю тов. Котов вів за собою й інших бійців. Осколком міни Котов був убитий. Він загинув смертю хоробрих…»
Борис Котов посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 р.).
Прах воїна покоїться в братській могилі в одному з придніпровських сіл.
Перша книга поета – «Вірші» – побачила світ 1953 року, друга – «Недоспівана пісня» – 1960 року в Донецьку. 1975 року в київському видавництві «Молодь» вийшла друком ще одна збірка віршів Бориса Котова. 1986 року поет-полтавець Іван Гончаренко упорядкував збірник «Прапори і багнети», де також вміщені поезії поета-воїна.
Бориса Котова посмертно було прийнято до Спілки письменників СРСР. Його ім’я в Горлівці присвоєно вулиці, школі та шкільному музею. Біля школи № 21 встановлено бюст Героя. Більшість фронтових віршів поета збереглися завдяки листам, які Борис писав додому з фронту.
Вічна слава всім героям, які полягли на полях боїв Другої світової війни!
Надія ТРЕБІНА
Провідний бібліограф-краєзнавець Полтавської обласної бібліотеки
для юнацтва імені Олеся Гончара